"Відкриття радянських архівів в Україні має певні етапи: перші заходи відбулися ще в 90-х роках. Але віхою у відкритті радянських архівів спецслужб стало ухвалення пакету законів про декомунізацію в 2016 році. Один з цих законів — про доступ до архівів 1917-1991 років — повністю відкрив архіви КДБ та їхніх попередників. Це зробило Україну однією з найбільш відкритих країн на теренах Східної та Центральної Європи. Відкриття надало громадянам право без підтвердження спорідненості з репресованими, без пояснення причин вільно досліджувати великий масив документів, який зберігся в Україні", — розповів Анатолій Хромов.
На офіційному ресурсі Державної архівної служби є спеціальна платформа для пошуку необхідних документів: "На сайті є окремий розділ "Український мартиролог ХХ століття", де доступна інформація про 92 836 жертв політичних репресій в Україні. У користувачів є можливість за прізвищем та ім’ям, національністю, ключовими датами або ключовими словами знайти відомості про репресованих родичів або просто осіб. На основі цих даних вже можна писати запит в архів для отримання копій цих документів".
Також, як додав Хромов, достатньо відкритими для доступу до документів, які стосуються "великого терору", є й країни Балтії, проте там документація збереглася значно гірше: "Є певна цікавість українським досвідом відкриття архівів радянських спецслужб з боку Молдови, Грузії, Азербайджану й навіть Казахстану. Але є й інший полюс — країна-агресор РФ, а також Білорусь, які обмежують доступ, до суті — приховують документи радянських спецслужб. Навіть більше, в Росії винайшли ноу-хау: за рішенням суду вони навіть відмовляють дослідникам повідомити дату розсекречення засекречених документів. Історики навіть не мають змоги дізнатися, коли ця інформація буде відкрита. Тому Україна та інші країни визнають злочини радянського режиму, надають доступ до цієї інформації, а РФ визнає секрети СРСР державною таємницею сучасної країни".
"Росія давно й плідно пропагує ідею, що архіви слід засекречувати, аби забезпечити безпеку учасників історичних подій та нащадків людей, які брали участь в подіях минулого. Проте ми бачимо досвід не лише України, але й країн Центральної Європи: Чехії, Румунії, Німеччини, де фактично не зафіксовано жодного випадку, коли б така помста відбувалася.
Іноді були розлучення сімей, коли дружина чи чоловік дізнавалися, що його друга половина працювала проти нього на органи безпеки, або друзі сварилися. Але жахливих подій не відбувалось. Тому йдеться про жахалку, яку росіяни використовують, аби далі приховувати документ та закривати доступ в архіви", — підсумував Анатолій Хромов.
Фото: Укрінформ