"Всі кажуть, що ми з братом однакові в житті, але самі вважаємо, що зовсім різні. Часто конфліктуємо, сваримося. Ми без акторського досвіду: мали в Ютубі лише гумористичні ролики. Головною порадою режисера було не намагатися грати і зробити так, щоб персонаж був живий, щоб він був природній. Я постійно їздив у маршрутках перед зйомками і сидів біля водія, спостерігав за його поведінкою, історіями, ситуаціями, спілкуванням з пасажирами. Коли робився цей фільм, то ніхто і уявити собі не міг, наскільки зміниться життя і якою буде складною ситуація. В умовах війни ти на будь-якому фестивалі будеш представляти Україну. А представляти зараз її вдвічі важче. Потрібно достукатися до людей. Підібрати важливі і потрібні слова, щоб там, сидячи в залі, люди не забували, що в Україні, у нас, триває війна. Щоб не було відчуття, що десь там, далеко від них все це відбувається. Тому дуже важливо представити Україну гідно.
Антоніо тоді писав історію під себе і своїх близьких людей, про дітей, що виросли без батька. А на сьогодні таких історій вже є дуже багато. Режисер про це не думав, але під час війни цей задум набув глибшого, драматичнішого значення. Коли ти граєш драматичну роль, тоді ти можеш уявити собі, як би ти так зробив це у житті.
Я маю багато знайомих за кордоном. І ті, хто сидять у Європі вже навіть не роблять репостів про Україну. Вони не думають, що навіть троє із його підписників, побачивши цей допис, згадають, що триває війна. За нашою українською аудиторією я такого не спостерігаю. Якщо треба за добу зібрати гроші на щось, то ми збираємо. Я не бачу, щоб наші люди втомилися від війни і готові здатися. Всі допомагають і ця єдність у нас є".
Фото: ZN