Про Терещенків не магнатів, а меценатів
"Очевидно, що Терещенки були меценатами і добродійниками для розвитку культури і громадського життя Києва та, безперечно, щедро обдарували і Глухів. Адже самі вони ― глухівчани, походять зі старої гетьманської столиці. Проте з другої половини ХІХ століття усі вже мешкали у Києві. І саме друге й третє покоління найбільше жертвували на розвиток суспільного і культурного життя. Бо на той час цей розвиток міг відбуватися тільки на добровільні датки багатих людей. Можна сказати, що родина Терещенків для Києва зробила найбільше таких добровільних датків. Це і будівництво церков, і фінансування освіти, і заснування приватних лікарень, притулків, нічліжних будинків. І навіть створення музеїв та музейних колекцій. Їх порівнюють із Третьяковими, які заснували галерею у Москві. У Києві ж цими речами займалися Терещенки, а Ханенки були пов’язані з ними тісними родинними зв’язками. Тож можемо сказати, що це була одна велика родина, яка переймалася заснуванням приватних музеїв, котрі сьогодні є культурним надбанням України. Це музей Ханенків, раніше Музей західного та східного мистецтва, та Київська картинна галерея, що раніше називалась Музей російського мистецтва. Вдала переназва. Обидва музеї розташовані на Терещенківській вулиці".
Яким чином родина Терещенків опинилась у середовищі українськості
"Скажемо прямо, вони себе відцентровували від протиурядових рухів. Будь-яке українство це була протиурядова діяльність. Так само, як і зараз Путін не визнає нас українцями, так було і тоді: українців як окрему націю не визнавали російські царі та їхні урядовці. Тому люди, які хотіли робити бізнес до революції, мусили безумовно дотримуватися загальних приписів. Тут треба сказати, що Терещенки були дуже чітко зорієнтовані як лояльні громадяни Російської імперії. Жодної копійки прямо на українську справу вони не дали. Тому українці не дуже їх і шанували, якщо брати українських діячів. Відомо, що Карпенко-Карий у п’єсі "Сто тисяч" виписав образ жадібного захребетника-капіталіста Калитки саме з Терещенка. Але якщо ми візьмемо, приміром, Івана Миколайовича Терещенка, то побачимо, що він за власний кошт утримував рисувальну школу, де вчилися і викладали багато українських художників. Тобто опосередковано вони таки давали гроші на культуру. Фактично, сучасний Історичний музей у Києві було відкрито на гроші Ханенка, і саме він проводив розкопки Трипільської культури. Тож можемо сказати, що українські колекції пов’язані з діяльністю Ханенків. Хоча тоді, безперечно, усе це вважалося загальноросійськими старожитностями, так вони кваліфікувалися. Тоді було проведено багато розкопок, пов’язаних із давньою Руссю і князівськими часами, і до музею вони потрапляли завдяки пожертвам, у першу чергу, Ханенка і Терещенків".
З одного боку, Терещенки були лояльними імперцями, а з другого ― все одно доклалися до українського відродження. Але пан Гирич не бачить тут парадоксу: "Як хочеш існувати, то прийми правила гри. Вони приймали ці правила. За своїми поглядами вони були так звані малороси або общероси, загальнонаціональні проблеми їх менше цікавили. Головне, щоб уряд ставився до них, як до лояльних громадян і давав можливість займатися підприємництвом. Тож, маючи шість цукрових заводів, ці люди мали можливість будувати і пам’ятники, і будинки загальнокультурного призначення, давати гроші на спорудження політехнічного інституту, лікарні "Охмадит". Тут йдеться про Ніколу Артемійовича Терещенка. Ці люди по-своєму любили Україну, і якби ситуація у той період була інакшою, то вочевидь вони інакше б себе поводили. Якби під час революції 1917―1921 років не була повна експропріація грошей багатих людей, то, можливо, вони б інакше поставилися і до УНР, і до української державності".
Дуже важливий внесок Терещенків ― літакобудування. "Федір Терещенко в Червоненському заводі мав своє летовище, на якому він накопичив усі існуючі тодішні літаки світу: французькі, німецькі, американські, близько 100 моделей. В архівному фонді зберігається величезний альбом фотографій, які робив сам Федір Терещенко. До того ж він мав свої літаки, тобто його можна вважати авіаконструктором. Безперечно, і поява Сікорського не випадкова. І розвиток авіаційної галузі у Києві також не випадковий, завдяки саме Терещенкам".
Чому Терещенки впливали на широке коло різних царин
"У тому періоді люди хотіли не просто заробляти гроші. Система тодішнього урядування сприяла тому, щоб зацікавити буржуазні елементи дарувати, жертвувати, займатися благодійництвом за певні винагородження. За кожні кілька років ці люди одержували і визнання, і шанування, і певні нагороди. Безперечно, це сприяло їхньому інтересу. Були ж іще Бродські, Симеренки, Харитоненки. Цікавий момент. До певної міри їм бракувало рівня освіти, скажімо, Мамонтовими вони не стали, хоча могли стати. Коли Терещенки вже були в Києві, тут з’явився Врубель. Але саме у Мамонтова вистачило розуміння оцінити у Врубелі символіста-модерніста, хоча на той час це мистецтво не було відомим для Європи. А Терещенки, у яких Врубель працював і малював їхні хати, його не оцінили. Тож можемо сказати, що в деяких речах вони не опинилися на належному рівні. Але у них було інше відчуття ― відчуття зв’язку із суспільством, обов’язок перед суспільством та обов’язок перед рідними місцями, які тебе висунули. Тому вони й підтримують Глухів, і зводять там копію Володимирського собору, і виділяють кошти на велику кількість лікарень, притулки і навчальні заклади. Кожен Терещенко був фактично попечителем якоїсь гімназії у Києві, начиння церков і гімназій також було зроблене на гроші котрогось із Терещенків. Плюс вони хотіли бути просвіченими меценатами культури, насамперед малярства. Вони мали зв’язки з популярними тодішніми художниками ― це Шишкін, Верещагін, Маковський, Рєпін. Замовляли те, що було на той час модним. Але це був цілком нормальний підхід. Як нормальні буржуа, вони колекціонували ті твори мистецтва, які були актуальними на той період".
Про інших меценатів тодішнього Києва
"У той час люди, які мали кошти, намагалися себе якимось чином проявити. А родина Терещенків була на передньому краї такої громадської ініціативи. Серед цукропромисловців Києва було багато таких, які давали кошти. У більшості своїй це були люди єврейського походження, вони намагалися підтримувати єврейське життя. Терещенки були імперськими представниками культури і вітали імперські ініціативи. У ті часи, якби не було доброчинства багатих людей, то не можна було б ні читальні заснувати, ні народні будинки, ні збудувати нормальні приміщення для інститутів. У цих ініціативах місто часто зверталося саме до багатих людей, і Терещенки давали порівну грошей або трошки більше за інших. Тобто не можна сказати, що лише Терещенки давали кошти, хоча вони мали більше можливостей, ніж інші люди, бо цукрова галузь давала найбільший прибуток у ті часи".
У яких містах України можна відчути присутність спадку родини Терещенків
"Крім Києва та Глухова, це Житомирщина, де був їхній приватний аеродром. Селище Дениші, де був їхній маєток і чавунний завод, який виробляв спеціальне обладнання для будівель. Це Чернігівщина і Черкащина, де залишилась власність Терещенків. Тобто правобережна Україна має цих пам’яток чимало, вони скуповували старі маєтки старих панів, які мали польське походження і шляхетське українське. І купуючи, вони фактично рятували ці маєтки від занепаду, що було позитивною формою їхньої діяльності. Так само вчиняли і Харитоненки, які купили перед самою революцією Качанівку, що належала Тарнавським. Автомобільний спорт теж, де речі, пов’язаний із Терещенками, бо Федір, крім літаків, дуже любив автомобілі. І так звана Петровська алея у Києві з’явилася завдяки тому, що там розкатував свій автомобіль Терещенко. А згодом там збудували міст кохання. Згадаю ще медичну бібліотеку, це теж будинок Олександра Миколайовича Терещенка. Вони були меценатами фактично архітектури ампіру в Києві, мали свого придворного архітектора Павла Галанського. Він збудував і будинок театрального мистецтва Карпенка-Карого, тоді це була споруда для шкіл. Таких споруд у Києві багато і вони досі використовуються, зокрема Троїцький народний дім (театр оперети ― ред.). Але багато знищених, наприклад, нещодавно зруйновано нічліжний будинок за Бессарабкою. На Подолі багато притулків. У Києві кінця ХІХ ‒ початку ХХ століття ми говоримо про архітектурний бум, масове будівництво. Це могло відбуватися завдяки цукропромисловцям, і на першому місці серед них були Терещенки".
Що відбулося з родиною Терещенків у момент революції 1917 року і потім
"Революція застала Михайла Івановича Терещенка у Петербурзі. Він був видатним фінансистом загальноросійського значення. І його відправили разом із Церетелі та Керенським до Києва, аби тут побачили, що серед членів тимчасового уряду є українець. Хоча це був насправді малорос, який уже робив кар’єру в Петербурзі. Але його батько був найвидатнішим колекціонером, і картини Врубеля у сьогоднішній картинній галереї ― це знамениті акварелі з Володимирського собору, якими, на жаль, собор не був розписаний. Бо ми б мали свою Сікстинську капелу! Але збереглися ескізи на картонах, вони б загинули, якби не було Івана Миколайовича Терещенка. Його поховали на Аскольдовій могилі, але могилу знищили більшовики, як і всі три тисячі могил цього поховання. Іван Миколайович свої картини вивіз до Ермітажу, заховав їх там, і ми ці картини так і не одержали. Взагалі, про повернення культурної спадщини: не все, що Терещенки заповіли Україні, до нас повернулося… Михайло емігрував і зробив собі кар’єру в Європі. До речі, Мішель Терещенко, який повернувся у Глухів, це його прямий нащадок. Це фактично повертає в Україну всю родину. Є великі плани відродити низку садиб, пов’язаних із Терещенками. Я думаю, про них будуть знати дедалі більше і слава їхня зростатиме. До того ж зберігся визначний 830-й фонд їхніх документів у Державному історичному архіві України. Тобто перспективи дослідження ― величезні".
Ігор Гирич переконаний, що Терещенківську вулицю в Києві треба зберігати. "Діяльність цих людей була спрямована на економічний розквіт краю і на культурне будівництво української столиці. Це були настільки грандіозні люди, що навіть у радянські часи пересічний громадянин Києва знав ім’я Терещенків. Радянська влада не входила в деталі, не робила якісь особливі наголоси, але не згадувати Терещенків було неможливо. Вони не становили проблеми для радянської влади, тому що це були імперські люди".
Навіщо нам зберігати пам’ять про Терещенків
"Уявіть собі, щоб американці не пишалися Рокфеллером. Терещенки були такі ж нормальні люди, як усі нормальні люди у світі. Про це варто знати, щоб не почувати себе ущербними. Терещенки дають нам можливість цю нормальність відчути".
Фото: Суспільне