Який український культурний фронт зараз
"Завдяки усвідомленню того злочину агресії, який вчинила Росія проти України, нам вдалося змінитися. Для українців і для світу спала пелена російської пропаганди. Яка нам "закидалася" з Росії дуже тривалий час. Ми бачили і відчували те, як РФ чинить перепони у відновленні національної пам'яті, для того, щоб ми знали своє минуле, свою культуру. І при цьому завжди зберігала імперську зверхність російської культури, яка насаджувалася в Україні.
Зараз ці процеси проходять переосмислення, переоцінку цього минулого. І ми бачимо, що суспільство готове по-новому дивитися і на постаті, і на ту діяльність, яку проводила Росія в Україні. Зараз активно очищується публічний простір з перейменування назв вулиць, зміною пам'ятників. Це є проявом ментального опору російській агресії, який об'єднав усю українську націю. Цей спротив, які чинять українці, відчувають і у світі. Тому й змінюється ставлення до України всього світу. З'являється інтерес, і намагання зрозуміти хто ми. Іноземці починають розуміти нас через нашу історію, нашу культуру. Це є ті позитивні моменти сьогоднішньої ситуації. Але ми маємо перемоги не лише на військових фронтах, а й на культурному фронті в Україні і світі".
Яка ситуація в Європі із російською пропагандою
"Я б розділяв культуру і пропаганду, культуру і інформаційну політику. На сьогодні всі побачили небезпеку в тій російській пропаганді, яка спекулює досягненнями культури. Дуже часто культурні діячі, культурні досягнення минулого стають заручниками в руках пропагандистів, які, спираючись на їхні здобутки, намагаються виправдати свої сучасні злочини.
Культура російської імперії була імперською за своєю суттю, яка виправдовувала імперську політику, спрямовану на колонізацію окупованих, захоплених територій. В тому числі України. Зараз треба звертати увагу, яку роль виконували ті чи інші постаті в російській імперській політиці. І зараз до цих постатей в Європі так само почали придивлятися".
Чи ефективне поняття маніфесту Cancel Russia, тобто бойкотування російської культури
"Таке бойкотування, на жаль, відбувається не всюди. Зокрема, в Італії відкрився оперний сезон постановкою "Бориса Годунова". (російського композитора Мусоргського). На щастя країн, які все ж відмовляються від російського, стає все більше. Очевидно, у них йдуть ті самі процеси переосмислення, переоцінки. І, зрештою, Європа цими кроками символізує солідарність з Україною. І ось це ми цінуємо, і це є для нас дуже важливим. Тому що війна Росії проти України — це не лише війна за території, але війна на знищення української ідентичності. Задуми Росії є геноцидними, і це стає все більш зрозумілим світу. Європа висловлює свою солідарність через відмову від російської культури".
Федеральне агентство "Россотруднічєство", підконтрольне Міністерству закордонних справ Росії, просуває "руський мір", який є присутнім у 80 країнах світу, прикриваючись культурною і гуманітарною місією. Це все робилося постійно. Як ми просували свою культуру у світі.
"Українська держава впродовж своєї незалежності мало приділяла уваги і ще менше ресурсів саме питанню культурного спротиву і просуванню власної культури. Це є проблеми довоєнного часу. Зараз за межами нашої країни, завдяки небайдужим українцям ми повинні виправляти цю ситуацію. Держава зараз намагається активно долучатися до культурного процесу. І ми бачимо її активну діяльність. Але без подальшої уваги держави до цих питань перемогти у цьому фронті масовану пропаганду, яка спекулює культурними речами з боку Росії буде надзвичайно складно".
Що ми маємо зробити в освіті і культурі
"Росія намагалася ввести Україну в своє культурне поле. Намагалася знівелювати, зпровінціювати, змаргіналізувати українську культуру, щоб Україна завжди залишалася частиною імперії. Український рух, не зовсім послідовний, але все таки невпинний до Європи, викликав страх в Путіна і його оточення, в різних російських колах. І цей страх змусив їх розв'язати руки для повномасштабного вторгнення в Україну. Це вторгнення відкрило і нам очі на багато речей.
Ми повинні переглянути ту спадщину, яка залишилася від Російської імперії, від радянського тоталітарного режиму. В гуманітарній сфері, в освітній сфері нам постійно "прив'язували" Україну до Росії. У нас в шкільних програмах багато російського контексту, який навіть переважає над європейським. Багато присутніми є російських письменників і митців, і в той же час наші школярі не знають нічого про польську культуру, чеську, румунську. Ми не знайомимося із надбаннями наших найближчих сусідів і союзників сьогодні. І це потребує перегляду. Багато з тих творів не є актуальними в шкільній програмі з погляду сьогоднішнього дня. Цей процес має бути виваженим, із залученням фахівців, експертів, знавців, для того, щоби ми в шкільній освіті сформували такі програми, які були б найкращими для молодого покоління українців.
Аналогічна ситуація із публічним простором. Питання полягає в тому, як і кого ми вшановуємо в назвах наших вулиць чи памятниках. Від того, чи є вилучення імен з назви вулиці не означає, що ми вилучаємо їх літературні твори з літературного простору. Кожен може читати твори того чи іншого письменника незалежно, чи є він увічнений в назві вулиці, чи ні. Для України це ще й шанс відкрити нові пласти української і світової культури, обираючи нові найменування вулиць чи об'єктів. Цей процес є корисним і потрібним. Але він має бути виваженим, за допомогою дискусії, і він не може бути відкладним у часі".
Фото: depositphotos