Чи усвідомили колишні лідери ЄС свою недопоінформованість щодо важливості євроатлантичної інтеграції України
"Частково так, частково ні. На жаль, Ангела Меркель все ж таки не вбачає, що саме її політика умиротворення ЄС та Росії стала причиною того, що українці сьогодні платять таку велику ціну. Ніколя Саркозі також фактично не з’являвся у публічному просторі та не висловлював думок про вплив їхньої політики на те, що зараз розгорнулось на території України. Проте колишній генсек Альянсу Андерс Фог Расмуссен повідомив: він вважає помилкою, що Україні не надали ПДЧ у 2008 році. І друга помилка ― що колективний Захід досить слабо відреагував на анексію Криму та подальшу окупацію території на сході України".
Чим різниться риторика НАТО 2008-го та 2022-го
"Безперечно, це дві різні історії. Система безпеки, яка існувала станом на 2008 рік, цілковито відрізняється від сьогоднішньої. Звісно, той факт, що тоді Україна не отримала План дій щодо членства в НАТО, був зумовлений позицією Саркозі та Меркель. Проте, на мою думку, проблема полягала і в самих українцях. На жаль. І нам потрібно це визнати. По-перше, більша частина українців ставилася скептично до ідеї вступу України до НАТО. На той момент українці ще не пережили синдром хронічної радянщини, коли ми все ще думали, що НАТО ― це організація, яка несе страх і руїну. На відміну від України, Польща, Литва, Латвія та Естонія чудового усвідомлювали, що таке російський імперіалізм, й одразу обрали проєвропейський курс. Ми ж натомість обрали політичні гойдалки ― спершу в бік Європи, потім в бік Росії, і навпаки… По-друге, українці до 2014 року взагалі не вбачали якоїсь небезпеки від Росії, дехто навіть і до 2022-го не вважав Росію ворогом. По-третє, ПДЧ ще не означає вступ до НАТО, цей процес може тривати десятиліттями. Отже, на мою думку, ми маємо право критикувати колишніх очільників ЄС Меркель та Саркозі. Але ми повинні розуміти, що самі призвели до цієї ситуації, бо мусили краще виражати власну позицію щодо бажання вступу в Альянс. Звісно, на противагу можна навести приклад Іспанії: країна у 1980-х роках вступила до НАТО, коли всього лише 20 відсотків населення підтримували цю ідею… Тоді спрацювали іспанські еліти. Хочу зауважити також, що Угорщина, Польща та Чехія потрапили до НАТО без ПДЧ, тоді ще не існувало такої процедури. І Альянс зрозумів, що ці держави не були готові, тож саме тоді було запроваджено План дій щодо вступу до членства НАТО. Відповідно, інші держави, які вступали з 2004 року, отримували цей статус і мали змогу поступово інтегруватися до лав Альянсу. Це Литва, Латвія, Естонія, Болгарія, Румунія та ін. Наступний етап ― вже згаданий Бухарестський саміт 2008 року. Саме тоді ПДЧ еволюціонував з початкових поетапних кроків до освячення того, що: ви маєте право заслужити і лише згодом стати повноцінним членом Альянсу. Як це сьогодні працює ― важко уявити. Адже українці чітко показали цивілізованому західному світові, що готові бути частиною європейської спільноти, готові боронити свою землю. Проте знову лунає думка, що Україна не відповідає стандартам...".
Щодо очікувань від прийдешнього Мадридського саміту, Тарас Сторожинецький зазначив: "Від Північноатлантичного альянсу очікую лише озброєння та розширення співпраці у плані розвідки, надання інформації тощо. Сподіваюся, Україна використає кейс Ізраїлю, і ми станемо державою, яка буде сама піклуватися про свої кордони і не буде сподіватися на якісь організації. Проте нам треба тримати тісний контакт з нашими союзниками. Кожен діалог із західними партнерами додає нам шансів на перемогу, адже західне озброєння ― критично важливе для відновлення нашого суверенітету і незалежності".
Фото: blog.liga.net
