Чи реально створити сучасну систему бомбосховищ
"Мені здається, це малореалістичний прогноз. Перше, що треба зробити, це проаналізувати діючі будівельні й насамперед містобудівні норми, які нещодавно прийняті в Україні. Ми як архітектурна спільнота були шоковані тим, що остання редакція містобудівельних норм прийнята, незважаючи на суспільний інтерес та інтереси забудовників. Це втілилось у тому, що суттєво змінено нормативну щільність забудови. Ми бачимо, що в центрі Києві є райони, куди навіть у звичайному стані рятувальникам в’їхати неможливо. Тому все це треба переглядати і повертатися до системи правил безпеки ― санітарної, пожежної, екологічної, що дасть нам ключ до прийняття нових норм. Треба розрізняти ― є бомбосховища, а є укриття. Бомбосховище дає прихисток на досить довгий час великій кількості людей, воно оснащене системою вентиляції та евакуаційних виходів. Там є дуже жорсткі норми ― евакуаційні виходи мають розташовуватися на відстані півтори висоти від будинків, які знаходяться над сховищем. У нас є велика кількість 20-30-поверхових будівель, і хтось хоче в районі цих будівель створити бомбосховище ― це технічно неможливо! Можна створити лише укриття. Я ― проєктувальник-практик і досить чітко розумію, що можливо і що неможливо зробити. У районах щільної забудови знайти місце для створення таких споруд досить складно. А ще складніше ― збудувати їх таким чином, щоб не паралізувати життя і діяльність цих районів. Тому дуже обережно і професійно треба розробити ту нормативну базу, яка дозволятиме все це робити. У цьому плані ідеально підходить система метро. Навіть перекриття над бомбосховищем розраховується не тільки на силу удару бомби чи ракети, а й на вагу споруд над сховищем, які можуть бути зруйновані".
Про послідовність дій
"У першу чергу, треба повернути в дію систему існуючих бомбосховищ, які за останні десятиріччя були передані у приватну власність і змінили свою функцію. Це насамперед у столиці. А в містах і містечках України треба організовано і системно будувати справжні бомбосховища. В них повинна бути система вентиляції, запас води, медикаментів, можливості для перебування людей, маленьких дітей. Щоб була можливість надавати медичну допомогу. Такі бомбосховища у Києві були ― як зразок. Щоб прийняти відповідні норми, треба зібрати професійний колектив. На жаль, у нас дуже небагато іноземних прикладів. Усі згадують Ізраїль, але там зовсім інша ситуація. Ми не можемо запозичити досвід Ізраїлю, тому що там система кімнат-бомбосховищ у кожній квартирі, і розраховані вони не на масивні влучання ракети чи снаряду, а на звичайні осколки. Створення справжніх бомбосховищ та укриттів потребує державної програми, воно повинно дуже ретельно контролюватися, тому що на сьогодні забудовники намагаються будувати якнайдешевше. Хто бачив справжнє бомбосховище ― це такі конструктивні соти, відстань між масивними несучими конструкціями яких до 3 метрів. Нам конче необхідно переглянути норми ― не з точки зору інтересу забудовника, а з точки зору суспільної користі".
На думку Георгія Духовичного, сьогодні Україна переживає справжній апокаліпсис. "Ми вже бачимо, як все може бути. Нам ще залишилось прийняти ядерний, хімічний чи бактеріологічний удар… Я дуже добре пам’ятаю, коли з’явилися перші черги київського метрополітену. Нам завжди казали, що перша черга метро розрахована як ядерне бомбосховище. Там були розсувні масивні двері для захисту. Але коли я став професійним архітектором, то виявилась проста річ: час закриття цих дверей значно перевищує підлітний час ядерних ракет. Тому сьогодні ми повинні орієнтуватися на той рівень атак, який ми вже сприйняли, це ракети малого радіусу дії, балістичні ракети неядерного характеру".
Про підземні паркінги як укриття
"У своїй практиці я бачив перероблені підвали житлових будинків центру Києва, які бути підсилені у 1950-ті роки, коли готувалися до третьої світової війни. Було тотально посилено конструкції, зроблено евакуаційні виходи, суміщені з вентиляційними шахтами, і якось воно працювало. Сьогодні, коли ми проєктуємо підземні паркінги, це зазвичай каркасна конструкція, максимально звільнена від конструктиву, абсолютно вільна для пересування, зі звичайними міжповерховими перекриттями, які безумовно неспроможні витримати навіть часткове руйнування будинку, що впаде на це перекриття. Є ще евакуаційні входи і виходи, винесені за межі будинку, вони як правило не зачиняються. Усе це можна переробити, доробити і привести до якогось стану".
Про потенціал міжбудинкового простору
"Значно простіше працювати у міжбудинковому просторі, а не під будинками. Наприклад, квартали післявоєнної забудови Гамбурга ― це 4-5-поверхові будинки на кшталт наших хрущівських кварталів. Там розміщено підземні паркінги. За радянською і пострадянською логікою, ці паркінги повинні були бути під будинками, але їх розмістили під подвір’ями. А під будинками розташовано лише в’їзди. Це значно простіше та ефективніше. Тож ми маємо розглядати можливість освоєння міжбудинкових просторів під влаштування укриттів і бомбосховищ. Вони зможуть інтегрувати до себе певні зони укриття ― вже збудовані паркінги, а справжні бомбосховища будуть між будинками. Тоді все працюватиме і не потребуватиме карколомних вкладень".
Про фінансування будівництва системи укриттів
"Вважаю, що певний відсоток фінансування повинна давати держава, а все інше ― це забудовники. Сьогодні ситуація така, що люди, які пережили і переживають сучасну війну, дуже ретельно будуть відстежувати, де вони купують нерухомість, чи є там сховища ― і будуть готові за це платити. Думаю, що зміниться азарт вибору житла з величезними панорамними вікнами, які стали дуже модними останнім часом. Зараз повністю змінюється світогляд і ставлення до формування житлового простору, на жаль. Тому що ми приречені до довгострокового сусідства з непередбачуваним божевільним середовищем, населеним дикою ордою. Яка в будь-який час може здійснити напад".
Фото: i.ytimg.com
