Про місію Центру
"Ми переконані, що культура українського Маріуполя має жити. Має бути збережена і має розвиватися на той період, поки місто перебуває у тому стані, як зараз. Ми намагаємося зробити все, щоб творчі надбання, історія, емоційна пам’ять, яка стільки років накопичувалась у нашому місті, збереглися і знайшли місце свого тимчасового притулку в серці нашої країни ― Києві".
Про зв’язки з маріупольськими соратниками культурного фронту
"Мені вдалося вийти з міста. На мою радість, мої родичі та близькі люди теж змогли вийти. На жаль, деякі працівники культури там залишилися, це або їхнє особисте рішення, або так склались обставини… З нашими колегами з Маріуполя не можу сказати, що підтримуємо робочий зв’язок, бо вони опинилися в іншому середовищі, в інших умовах, і зараз нам важко спілкуватися і підтримувати якісь професійні контакти. Щодо інших людей ― ми чекаємо на їхнє повернення в Україну, всіляко допомагаємо нашим колегам, які виходять, і надалі плануємо це робити. Що стосується культурної роботи, то ми її розпочинаємо тут. Правду кажучи, майже з нуля, для нас це абсолютно нова форма роботи. Але ми маємо багаторічні напрацювання, і ті фахівці, які вийшли, зараз долучаються. Є амбасадори міста Маріуполя, які багато чого робили для розвитку культури. Останніми роками Маріуполь дуже стрімко розвивався. Ми вкладали душу, щоб промислове місто стало таким привабливим і туристичним. Дещо у нас оцифровано, збереглося в електронних носіях. Але люди є головними носіями будь-якої духовної цінності. Якщо матеріальну культурну спадщину ми втратили у своїй більшості ― спалені бібліотеки, розтрощені музеї, зруйновані пам’ятки архітектури ― то нематеріальна культурна спадщина, яка є напрацюванням людей, у нас є. І ми маємо цю платформу відбудувати і накопичувати. Історія, що зараз твориться, це новітня сучасна історія міста, і ми маємо на меті окремим напрямком роботи зробити "щоденник пам’яті", аби зафіксувати спогади та емоційні переживання людей, які проходять цю історію прямо сьогодні. Бо з часом вона буде стиратися, а нам треба зберегти її для нащадків. Надважливе завдання ― зберегти образ Маріуполя як міста сильного, прогресивного, сучасного, красивого, культурного".
Про поточну роботу над створенням Центру
"Зараз ми перебуваємо у пошуку приміщення, яке можна було б використовувати для всіх наших завдань. Це має бути такий культурний open space. Інтерфейс культури Маріуполя, який ми плануємо створити в Києві, стане платформою для перформативних проєктів, які б візуально знайомили світ з нашим містом. Це має бути проєктний центр роботи, в якому відбуватиметься творча співпраця працівників культурної сфери Маріуполя і культурних діячів України та Європи. А також накопичення сучасних історій сучасних маріупольців. Ми плануємо плідно працювати з ґрантовими проєктами, тому що фінансування в такий спосіб зараз є пріоритетним. Створення сучасних експозицій у різних формах з використанням того ресурсу, який ми зможемо зібрати. Ці події та заходи творитимуть митці Маріуполя, які зараз розкидані по світу, але їм буде куди звернутися. Це маріупольські композитори, письменники, режисери, артисти, художники. Зараз ми вже працюємо над тим, щоб зробити виставку маріупольських художників у Києві, а восени ця виставка планується у польському Ґданську, це місто-побратим Маріуполя. Тобто культурні проєкти вже започатковані, зараз працюємо над створенням вистави-перформансу про події в Маріуполі під час окупації, це історія на документальних спогадах людей. Окрема тема роботи ― музеї, наша спадщина, яку треба зберігати. Працюємо над тим, щоб створити єдину платформу. Але важливо, щоб це робили саме наші маріупольські фахівці".
Про створення віртуального музею міста Маріуполя
"Така ідея була. Щось у нас є оцифроване, щось задокументоване. Треба збирати. Дуже багато проєктів відбулося минулого року, ми провели фестиваль "Ніч музеїв", багато матеріалу залишилося з цієї події. Важко зараз сказати, яким ресурсом ми можемо оперувати далі. Але саме для цього ми й створюємо центр".
Про вкрадене з музеїв
"Вкрадено багато. Ми знаємо, що краєзнавчий музей майже весь вигорів. Менше страчено було художній музей імені Куїнджі, він не вигорів, а найцінніші роботи були збережені у сховищах. На жаль, ці роботи були вивезені до Донецька… Але дякую, що вони не згоріли і збереглися для наступних поколінь ― це найголовніше. У нас є відеоматеріали, де зафіксовано, як і куди працівники музею передають картини. Усе це відбувається поза всякими законами. Цей факт крадіжки національного надбання нашої держави зафіксований і, сподіваюсь, його повернуть".
Про філармонію та музичні колективи
"Музиканти, на жаль, зараз розсіяні по світу. Не бачу на сьогодні якогось формату роботи Маріупольської філармонії. Наші українські музиканти дуже гарні, вони роз’їхалися по Європі, розсипалися по Україні. Ми думали якось евакуювати нашу філармонію у Дніпро, але про це можна буде говорити, коли люди почнуть повертатися з місць евакуації. Час покаже".
Про зруйнований драмтеатр та його потенціал
"Фізично будівля знищена. Подію явно планували ― бомби впали посередині споруди. Сам колектив театру ― хто де. Чула про намір артистів працювати в Полтаві. І на сьогодні не знаю, яка буде співпраця театру з нами в Києві. Керівництво не проти, навпаки, пробуватимуть з нами співпрацювати, маю на це велику надію. Але будемо говорити чесно: багато людей роз’їхались, частина залишилась у Маріуполі, багато виїхало в Європу. Важко сказати, що залишилося від театру…".
Наприкінці розмови Діана Трима зазначила: "Я повернулась два дні тому в Україну. І це були мої найщасливіші відчуття, найщасливіший день після 24 лютого. Два місяці я була у Ґданську. Дуже вірю в те, що вже на початку червня ми офіційно відкриємо Центр "Культура Маріуполя".
Фото: Українське радіо
