«Сьогодні відбувається зміна економічної моделі під впливом війни. Ми розуміємо, що воєнна ситуація буде супроводжувати нас досить довго, військова загроза з боку РФ залишатиметься актуальною не один рік. За оцінками багатьох експертів, нам необхідно перезавантажити економічну модель. Та сировинна модель, яка була розрахована на те, що в Україні велика кількість портів в Азовському морі, Чорноморському регіоні, тепер функціонуватиме з величезними обмеженнями або взагалі може бути заблокована на певний час. Можна просто сидіти і чекати, що ситуація після гарячої фази війни зміниться на краще, але гарантій немає. Тому що після гарячої стадії порти можуть залишитися заблокованими, адже Росія зберігає свою присутність у Чорноморському регіоні, вона буде перешкоджати вільному мореплавству і торговельним операціям. Отже, єдиний шлях для України вижити економічно ― це перезавантаження економічної моделі. Тобто від експорту великих фізичних обсягів ми повинні переходити до експорту великого обсягу доданої вартості. Це, з одного боку, буде знижувати фізичні обсяги тих товарів, які ми експортуємо, а з другого ― збільшувати капіталізацію нашої економіки. Простий приклад. Україна є одним із великих експортерів кукурудзи на світові ринки. Якщо ми кукурудзу будемо переробляти на біоетанол чи виробляти з неї комбікорми, то фізичні обсяги такого експорту будуть зменшуватися в десятки разів, а відповідно, додана вартість збільшуватиметься. Це полегшить експорт, тому що фізично вантаж буде набагато менший, ніж вантаж з сировиною. Те ж саме можна сказати і про нашу металургію. В наш індустріальний ромб ― це Запоріжжя, Кривий Ріг, Дніпро, Кременчук ― буде перенесено індустріальне ядро української економіки. У межах цього індустріального ромбу треба буде створювати умови, щоб експортувати не залізну руду, металургійні напівфабрикати, чавун, а виготовляти у себе високоякісну листову сталь для подальшого експорту, як це робить Туреччина з нашими металургійними напівфабрикатами і продає по всьому світу".
На думку Олексія Куща, для переходу на нову модель економіки має бути синергія зусиль бізнесу і держави. «Тому що бізнес ― вузько егоїстичний. Якщо можна заробляти велику норму рентабельності на експорті сировини, він буде експортувати сировину, тим більше, що всі податкові стимули налаштовані були саме на вивезення сировини: низькі експортні мита, відшкодування податку на додану вартість експортерам сировини тощо. Зараз усі ці фіскальні налаштування необхідно перезавантажувати. У бюджеті немає грошей для того, щоб дотувати експорт сировини за рахунок відшкодування того ж ПДВ за простій сировинної продукції. Ми мусимо встановлювати мита на експорт сировини, для того щоб захистити свій внутрішній ринок, аби в умовах дефіциту Україна залишилась із зерном, олією, іншими сировинними товарами, які ми можемо переробляти в середині країни. Нам потрібно поставити стратегічну мету ― за кожні 5 років збільшувати на 1-2 технологічних переділи глибину внутрішньої переробки наших товарів, а відповідно ― глибину генерації доданої вартості. У цьому плані з боку держави мають бути податкові стимули та пільгові умови, в тому числі з підключення до мереж електроенергії, до інфраструктурних систем, підведення транспортних комунікацій, має бути дешева електроенергія для промислових платформ біля атомних станцій, щоб створювати внутрішні фактори конкурентоздатності. А бізнес повинен це організувати і виробити тактику, аби зробити все найбільш якісно й ефективно. Тобто від держави ― стратегія, від бізнесу ― тактика. Тоді ця синергія може спрацювати".
Насамкінець Олексій Кущ зазначив: «Воєнний стан додає певних нюансів у функціонування економічної моделі, тому що існують величезні ризики. Але ризики не є перешкодою для ведення бізнесу. Великі ризики компенсуються певними податковими пільгами і допомогою з боку держави. Ми бачимо, наприклад, як Південна Корея ефективно розвивалась, перебуваючи в перманентному конфлікті з Північною Кореєю, за якою стояв Китай і Радянський Союз. Ізраїль фактично створив інноваційну економіку в умовах постійної війни. Тож наша стратегія має бути такою: ми забуваємо про сировинну модель; наступний крок ― модель економіки з поступовим збільшенням доданої вартості, зростанням продуктивності праці, для цього необхідні певні преференції з боку держави; наступний крок ― інноваційна модель економіки, тут необхідні будуть інвестиції держави в освіту та науку".
Фото: Укрінформ