Тарифи для населення були дотованими
Тарифи для населення, зокрема на електроенергію, тепло- і газопостачання багато років залишалися дотованими. Оплата цих послуг компенсувалася за рахунок витрат інших учасників: чи приватного бізнесу, чи окремих державних компаній. Лише в газопостачанні був нетривалий період з 1 серпня 2020 року до 1 лютого 2021 року, коли ми пустили ринкову ціну за газ для населення. Але це був період низьких цін і потім, коли почався період стрімкого зростання знову було запроваджене державне регулювання із субсидіюванням.
В умовах воєнного стану переходити до якихось ринкових тарифів було б нерозумно. Якщо ми подивимося на статистику рівня оплати за житлово-комунальні послуги, то у березні в Києві ця оплата була лише 50%. До речі, саме в цей період міський голова столиці повідомляв, що близько 70% жителів Києва покинули місто. Природньо, що на півдні та сході країни, де були більші руйнування, там був ще менший рівень оплати за житлово-комунальні послуги. З одного боку, і люди покидали свої домівки, з іншого боку, і доходи різко скоротилися у дуже великої частини громадян. Будь-яке підвищення тарифів не принесло б зростання тарифної виручки. Тим паче, коли ми багато років жили в парадигмі, коли оплата комірного субсидіювалася.
Звичайно, ми не знаємо, коли закінчиться воєнний стан та бойові дії. Я переконаний, що навіть після закінчення воєнного стану ми матимемо ще якийсь період непереходу до ринку і ринкових цін у тарифах.
Падіння власного газовидобутку — від 20 до 40%
Говорячи про національний видобуток, треба розділяти видобуток державних компаній (переважно це Укргазвидобування, що є дочірньою компанією Нафтогазу) та приватних газовидобувних компаній. Стосовно приватних компаній в нас інша модель, бо з 2000 року ми пішли за моделлю лібералізації ринку, тобто вільної ринкової ціни. Приватні газовидобувні компанії мали можливість продавати свій газ за ринковою ціною. Вони працювали у моделі нормальної ринкової економіки і це стало поштовхом для їхнього розвитку. За останні 7 років, якщо я не помиляюся, приватні газовидобувні компанії наростили видобуток вдвічі. А от державна компанія Укргазвидобування була обтяжена тим, щоб постачати дешевший газ для потреб населення і для потреб Теплокомуненерго.
Газовидобуток — це галузь, що вимагає постійних вкладень. Щойно ви припиняєте вкладати кошти, то через рік-два починає падати видобуток. Якщо ми говоримо, що населення і Теплокомуненерго можуть розраховувати на послуги приватних газовидобувних компаній, тоді ми маємо говорити, що це має бути ринкова ціна. Якщо говорити, що населення може розраховувати на ресурс державної компанії, як це зрештою і було в останні роки, то цей ресурс є обмежений.
Нагадаю, що в момент анексії Криму росіяни відібрали один важливий державний актив — це "Чорноморнафтогаз", у який було вкладено великі кошти перед війною 2014 року і який видобував близько 2 млрд кубів газу, а це було 10% державного видобутку.
Більшість наших газоносних площ розміщені у східних регіонах країни. Бойові дії зумовлюють неможливість ведення нормальної діяльності і призводять до падіння газовидобутку. На момент війни падіння газовидобутку в країні становило від 20 до 40%. Це надзвичайно серйозний показник. Звичайно, що в нас падає і споживання за рахунок зниження промислового виробництва. Якщо сподіватися лише на видобуток державних компаній, треба розуміти, що цей видобуток теж перебуває під прицілом і ударом воєнних дій і цей видобуток теж зменшується.
Про роботу Теплокомуненерго
Був період, коли Нафтогаз хотів отримати Теплокомуненерго в управління. Однак це достатньо складний бізнес для українських реалій. Наші котельні і теплоцентралі вкрай старі і зношені та неефективні. При тому, що Нафтогаз традиційно до моменту лібералізації ринку був зобов′язаний постачати газ для Теплокомуненерго за регульованим тарифом. Тобто там Нафтогаз потерпав.
Реальність така, що стратегія входження Нафтогазу в бізнес теплопостачання виявилася не такою райдужною, якою могла би здаватися. Я б не очікував зараз, що Нафтогаз може стати ще більшим гравцем на ринку.
На Київщині із 200 ТЕЦ і котелень 40 — пошкоджені
Дуже багато витрат покриватиметься за рахунок таких джерел, які не хотілося б бачити в нормальних умовах: запозичення, емісія чи внутрішнє запозичення по облігаціях. Зважаючи на те, що роками ми жили в саме такій моделі, думаю, що в умовах війни покривати різницю в тарифах не буде критично складним.
Але хотів би відмітити, що в умовах війни наші Теплокомуненерго і відповідно наші споживачі стоять перед іншою серйозною проблемою — окремі об′єкти Теплокомуненерго (котельні, теплоцентралі) перебувають під загрозою, а деякі вже були вражені вогнем противника. Добре, що зараз весна і до наступного опалювального періоду є ще деякий період часу, однак в окремих регіонах фактично зараз зруйновані системи теплопостачання. Ці питання треба буде вирішувати в настільки короткі терміни, що це буде важко вирішити.
Крім проблеми фінансового забезпечення і поточних витрат, у нас стоїть проблема, як відбудувати котельні і ТЕЦ у тих регіонах, де вони були піддані вогню. Для прикладу, це Кременчук, там ТЕЦ була зруйнована до того рівня, що її неможливо відновити в тому вигляді, в якому вона була до опалювального сезону. Там треба шукати термінові критичні рішення. І ці видатки повинні мати якесь джерело фінансування. По Київській області Київтеплокомуненерго заявляли, що з 200 котелень і ТЕЦ були так чи інакше вражені близько 40-ка.
Сподіваюся, на тлі цих видатків і витрат та воєнного стану, все ж вдасться знайти якусь модель фінансування поточного тарифу, що не буде критичною з одного боку для споживачів, з іншого — не буде проблемою для життєдіяльності сектору. Було б добре вирішити ці проблеми до моменту, як ми почнемо відновлення теплоенергетики.
Ми десятиліттями не будували нових котелень, не переоснащували їх, рівень модернізації мереж був на критично низькому рівні, бо коштів у компанії не було. Цілковите руйнування інфраструктури на тлі різкого падіння економіки — це катастрофічна проблема. Варто шукати нестандартні рішення і з погляду фінансування, і технічної складової.
Ця ситуація — хороша демонстрація того, що ключовим елементом енергетичної безпеки є інфраструктура. Навіть якщо ми маємо ресурс, але не маємо шляхи, як цей ресурс передати і використати та розподілити, то це найслабша ланка нашої енергетичної безпеки.
Фото: facebook.com
