"Український досвід Другої світової війни дуже відрізнявся від російського досвіду: для росіян це була війна переважно не на їхній території, для українців — трагічний досвід. Україна оплатила життями, руйнуваннями, втратами перемогу в Другій світовій. Тому у нас немає такої героїзації війни. Те, що відбувається в Росії з "побєдобєсієм" закладалося їхньою літературою від початку: вони намагалися перевоювати війну і показати її парадний, героїчний чин. В українській літературі цього не було", — розповіла Віра Агеєва.
За її словами, українські письменники використали травму Другої світової та так званої Великої Вітчизняної воєн, де цензура була трохи менш потужна, ніж в інших проблемних темах, для осмислення травми 1937 року.
Леонід Первомайський
Я люблю згадувати Леоніда Первомайського — може не так його роман "Дикий мед", як повість "Чорний брід", прегарні оповідання, наприклад "Кава по-будапештськи" — тому що вони показують досвід зустрічі із західним світом. Для його героїв Друга світова — це можливість вийти за жахливу дійсність сталінського терору. Його герої осмислюють травму 1937 року
Олександр Довженко
Оскільки український досвід був досвідом трагічних втрат, масової окупації та великого терору, то я б згадала в цьому контексті й Олександра Довженка. Його "Щоденники" для осмислення українського досвіду Другої світової війни є неймовірно важливими. Довженко весь час як в оповіданнях, так і в кіноповістях рефлексує над тим, що Україна зазнала неймовірних втрат в 1933 році, українська еліта винищена в 1937-му і зараз на окупованій території нищиться дуже тоненький прошарок української еліти, яка ще збереглася.
Недаремно його "Україна в огні" була заборонена особисто Сталіним, тому що там Сталін побачив загрозу самому існуванню СРСР.
Григір Тютюнник
Ще одна дуже цікава складова української літератури про війну — це те, що вона показала те, що зараз люблять називати "силою слабких". Вона показала, як війну пережили жінки і матері. До покоління дітей війни належить й Григір Тютюнник, який підлітком пережив трагічні події. Тому для мене найкращим текстом в українській літературі, прозі про ту війну є "Облога" Григора Тютюнника: дитина, яка втратила батька в репресіях 1937 року, померла бабуся і цей персонаж залишається абсолютно безпритульною істотою. Він нікому не потрібен, йде за фронтом і для нього, 14-літнього хлопчика — цей фронтовий досвід не є досвідом героїзму. Він говорить там екзистенційні речі про те, що йому ніби сміття в душу висипають. Він дізнається занадто багато про всі жахи, аморальність війни.
Також частиною осмислення Другої світової війни в українській літературі була й тема Голокосту, в рамках якої варто згадати "Дебору" Миколи Бажана.
Фото: pixabay