Після 1945 року Радянський Союз відмовився від репарацій з боку Німеччини, а натомість збирав трофеї. Як це можна пояснити і звідки походить культура мародерства у російській військовій традиції?
Андрій Рукас: "Фінальний етап Другої світової війни це лише один з епізодів. Подібні речі були й значно раніше. Вони стосувалися не тільки населення ворожої країни, а й власної також. Якщо подивитися в далеке ХVIII століття чи в наполеонівські війни, то перебування російської армії, наприклад, у данській провінції Шлезвіг-Гольштейн дістало назву "Kosakenwinter" 1813-1814 років ― "Козацька зима". Місцеве населення змушене було утримувати російське військо власним коштом, що відповідало тодішньому праву, але вояки ще й добряче грабували, і це запам’яталося данцям. А далі ця історія більшою чи меншою мірою продовжувалась. Наприклад, під час Першої світової війни великий відступ російських військ з Галичини супроводжувався активним вивезенням всього ― цінностей з галицьких музеїв, обладнання друкарень, бібліотечних збірок тощо. У радянські часи яскравим проявом "барахольства", як зазначено в тодішніх документах, був похід червоної армії у вересні 1939 року в західну Україну та західну Білорусь. За 20 років окремого існування населення Радянського Союзу опинилося в жахливих побутових умовах. І навіть достатньо бідні прикордонні регіони рівнем своєї побутової культури вражали радянських червоноармійців і командирів. І вони грабували або "купували" й ці товари відправляли на схід. А вже згодом багато радянських чиновників намагалися оформлювати відрядження у західну Україну і західну Білорусь, щоб там якось нажитися і долучитися до європейської побутової культури. Під час Другої світової все продовжується, приміром, радянські партизани займалися активним грабунком і мародерством навіть власного населення у тих районах, де вони оперували. А у фінальній фазі, коли радянські війська вийшли в Європу та Німеччину, то вони дали волю не лише грабунку цивільного населення, а й насильству".
Чому для російського військового та його родини мародерство залишається нормою і зараз
Андрій Рукас: "Українські війська воюють на власній території, захищають рідне населення, і мародерити серед своїх громадян ― це не відповідає філософії українського вояка. Натомість росіяни, які продовжують воювати з міфічними нацистами у своїй вигаданій вітчизняній війні, опинилися на території ворога, а тут можна робити все. Вони повторюють модель поведінки своїх попередників".
Про державне мародерство як явище
Андрій Рукас: "Радянський Союз не був оригінальним, подібними речами займалися й інші європейські держави під час Першої світової війни. Австрія робила те ж саме на території окупованої Сербії, а потім було виставлено величезні репарації на покриття шкоди. Так само німецькі війська протягом 1941-1944 років вивозили з території СРСР підприємства, демонтовували обладнання, вбивали цивільне населення і грабували. І потім радянські війська розглядали свою поведінку як акт помсти. Інша річ, що СРСР вирішив самостійно наводити так звану справедливість, не звертаючись до норм міжнародного права і не виносячи цю справу на міжнародне обговорення. Тобто у своїй зоні окупації Радянський Союз вирішив робити все, що завгодно. Ця державна політика позначалась і на поведінці військових, від найвищого командування до рядових бійців. Відомий приклад маршала Жукова, який вивозив цілими ешелонами все підряд, зокрема й хутро мавп, у нього цілі кімнати були забиті награбованим майном. А рядовим було дозволено з певною періодичністю відправляти посилки з продуктами харчування і побутовими речами".
"Якщо наша генеральна прокуратора не тільки відкриє, а й доведе до логічного завершення кримінальні справи щодо конкретних командирів, котрі або самі вивозили або дивилися крізь пальці на те, що роблять підлеглі; якщо ми засудимо ці військові колективи, що займалися мародерством, назвемо конкретні імена, то це буде найкраща фактологічна база для засудження цього явища саме як кримінального злочину в рамках міжнародного права", ― підсумував історик.
Відомо, що під час цієї війни окупанти "визволили" Маріуполь та інші українські міста від історико-культурної спадщини. Йдеться про унікальну колекцію Юхима Харабета з Маріупольського музею медальєрного мистецтва, про краєзнавчий музей та художній музей, звідки зникли Куїнджі та Айвазовський, про скіфське золото Мелітополя. Гостя студії Катерина Чуєва зазначила: "На сьогодні вся інформація має попередній характер або ж вона з відкритих джерел. Ми спираємося на те, що вже виклали на своїх ресурсах росіяни чи так звана ДНР. На жаль, маємо підстави говорити, що йдеться про щонайменше кілька тисяч музейних предметів, вивезених із Маріуполя на територію Донецької області, не підконтрольну нам. Але предметно і повну картину можна буде побачити після того, як місто повернеться під контроль України".
Чи існують протоколи вивезення мистецьких об’єктів у разі загрози надзвичайної ситуації
Катерина Чуєва: "Процедури були прописані, вони відомі місцевим адміністраціям та музеям. Ми вели роботу в рамках загальних підготовчих процедур щодо реакції на можливі надзвичайні ситуації. Певні рухи відбувалися з 2021 року, укладалися евакуаційні списки. На жаль, оскільки вторгнення носило масовий характер і неможливо було спрогнозувати, що удари буде нанесено по всій території країни у перші ж дні, це дуже вплинуло на реалізацію прописаних евакуаційних процедур".
Фото з відкритих джерел