Російське вторгнення актуалізувало тему декомунізації та дерусифікації, тобто звільнення простору наших міст і сіл від назв, пов’язаних з Російською імперією, Радянським Союзом, Росією та Білоруссю. Декомунізація в Україні розпочалась у 2015 році, а сьогодні процес хочуть розширити. Навколо деяких перейменувань розпочалися гарячі дискусії, зокрема і в столиці України. 11 квітня було оголошено, що найближчим часом у Києві планують перейменувати 15 вулиць і 5 станцій метрополітену. Активні кияни процес підхопили і вирішили розширювати перелік. Станом на 26 квітня список об’єктів до перейменування зріс до 467 назв. До 9 травня перелік хочуть проголосувати пакетом. Члени комісії з найменувань вважають такий підхід сумнівним. На їхню думку, поквапливе перейменування майже 500 вулиць може призвести до топонімічної та культурної катастрофи.
Про позицію Київради щодо темпів, термінів та процедури перейменувань
"Позиція міської влади така, що нашу комісію з перейменувань повернуть у процес, тож експерти й фахівці матимуть можливість проконтролювати перебіг подій. Критична позиція багатьох фахівців і киян заснована на тому, що цей поспіх призводить не просто до помилок, а фактично до дискредитації такого необхідного процесу. У Києві понад три тисячі топонімічних об’єктів, і швидкість, з якою рухається Київ, не така задовільна, як багатьом хотілося б. Ми як суспільство кидаємося у крайнощі, спершу робимо обережні кроки чи напівкроки, в останні роки цей топонімічний процес у нас дуже загальмувався. А тепер у критичній ситуації війни питання актуалізувалося, бо люди почали звертати на це більше уваги. Проблема лише в тому, що цей процес треба здійснити грамотно і з повагою до міста".
На думку пана Мартиненка-Кушлянського, "багато об’єктів із запропонованого переліку до перейменування не витримують жодної критики. Наприклад, проспект Миколи Бажана, проспект Павла Тичини, вулиця Олексія Береста, постать якого до національного дискурсу повернули за часів президента Ющенка. Кожна позиція потребує окремого аналізу. Є постаті, щодо яких дискусій взагалі немає, приміром, вулиця Марини Цвєтаєвої. Гарна російська поетка, але вона в Києві мабуть жодного разу не була. Або бульвар Перова. Чудовий російський художник, ніколи не був у Києві і ніякого зв’язку з українською культурою не має. Це очевидні ознаки колоніального спадку".
Перейменування вулиці Сахарова в Івано-Франківську спричинило великі дискусії. Чи можна провести межу для "хороших росіян", які можуть лишатись у наших містах?
"Це дуже добре і складне питання. На мою думку, важливо визначати потребу збереження або незбереження тієї чи іншої назви не за етнічним принципом, а за вчинками людини. За значенням людини для української культури або історії. Адже коли ми визначаємо за етнічним принципом, то впадаємо в національний шовінізм. До речі, це так само стосується Репіна, з яким каламбурна ситуація вийшла у Франківську. Він є етнічним українцем зі Слобожанщини, багато писав на українську тему і чомусь потрапив під каток. І щодо Сахарова, який був за часів Радянського Союзу моральним авторитетом для всіх дисидентів…"
Фото: glavcom.ua
