Юрій Кононенко зазначив, що у професійному середовищі нині тривають дискусії. Насамперед серед викладачів, що читають зарубіжну та російську літературу, а також методистів, які займаються цим процесом. Це складна проблема, що має загальнокультурний аспект та ідеологічне забарвлення. "Сьогодні ми маємо проблему психологічно-педагогічного штибу. Великою мірою з емоційних причин багато і викладачів, і навіть учнів вкрай негативно ставляться до певних російських письменників і певних творів, не розуміють, навіщо їх потрібно вивчати… За час української незалежності кількість творів російської літератури скорочувалась. Натомість вивчалося більше творів американської, англійської, французької, німецької та інших літератур. В такий спосіб ми відходимо від радянської спадщини, коли твори, наприклад, китайської чи японської літератур майже не вивчались у шкільному курсі. Це планомірна багаторічна робота. Після 2014 року відбулося ще одне значне скорочення творів російської літератури, обов’язкових до вивчення". На запитання, як МОН може дослухатися до цих дискусій, посадовець відповів: "У поточному навчальному році в межах автономії вчителя ми рекомендуємо замінювати вивчення певних творів російської літератури творами будь-якої іншої літератури, на розсуд учителя. Тут немає жодної проблеми, тому що державний стандарт освіти передбачає, що певні культурні та літературні явища можна вивчати на прикладі будь-яких творів. У подальшому протягом весни і літа будуть створені робочі групи з числа професійних викладачів, досвідчених методистів та науковців НАНУ. І спокійно, розважливо, детально буде внесено зміни до програми 1-4 класів, програми нової української школи 5-9 класів та програми для старшокласників. Остаточні рішення ухвалимо в середині літа, аби вчителі мали час підготуватися до нового навчального року і зорієнтуватися у нових програмах".
На думку літературної критикині Богдани Романцової, російські твори, що залишаться у програмі, можна певним чином деконструювати й аналізувати цю літературу крізь окуляри деколонізації. "Будь-яке тотальне викидання будь-якої літератури, заперечення її існування це певний тип залежності, ― вважає редакторка. ― Тут питання радше кількості та оптики, крізь яку ми дивимося на цю літературу. У чинній програмі для 10-11 класів романів з російської літератури зовсім небагато, але в розділах "додаткове читання" і "поглиблене вивчення" непропорційно більше саме російських творів. Проте найбільше вражають рекомендовані російські монографії та методички, які чомусь лишаються у програмі, хоча точно є українські аналоги". Треба пам’ятати, що російська література це література імперії, і вона дивиться на світ крізь імперську оптику. "Коли вивчаємо Блока і Пастернака, то варто говорити не лише про їхню ідею літератури заради літератури, а треба аналізувати, чому і в якій формі це сказано та як ми можемо перепрочитувати це сьогодні. Підходити до тексту треба критично ― як до тексту, який можна розчленовувати за допомогою літературного інструментарію. І постколоніальна оптика має бути однією з основних, тому що такі історичні умови".
Щодо підходів у навчальному процесі Богдана Романцова зазначила: "Мені подобається підхід в естонських школах, де літературу, історію, культурологію, антропологію вивчають разом. Береться певна концепція, певний період і навколо неї розглядається література, історія, культурні феномени, характерні для цього періоду. Така кросдисциплінарність дає змогу побачити картину світу об’ємно і розглядати певний літературний твір не відірвано, а в контексті. В наших умовах через преференції вчителів може формуватися більш російськоцентричний погляд на європейську літературу, коли серед запропонованих у програмі творів на вибір викладач може віддавати перевагу не французькому чи англійському письменнику, а російському, бо так звичніше і твір легко прочитати в оригіналі".
Богдана Романцова вважає, що зі шкільних програм варто вилучити Толстого, а також що в них забагато Достоєвського та російського модернізму Срібного віку. А от Булгакова і Маяковського можна вивчати і досліджувати. Дивитися на їхні стосунки з владою, на те, як влада трансформувала їхні тексти і впливала на них. Це може бути цікаво не лише з літературного, а й із загальнокультурного погляду. "Такі тексти цікаво препарувати і визначати, що автор хотів сказати, а чого не хотів, аби читач дізнався. Це така захоплива детективна літературна робота, яку можна проводити у школі. Підривати того ж Булгакова зсередини і дивитися, що там є, крім різних філософських штук", ― підсумувала літературознавиця.
Фото: chytomo.com
