Про український павільйон на Венеційській бієнале
"Робота над павільйоном завершена, навіть виставлено світло. Це складний процес, адже на виставці понад 100 національних павільйонів. Увага до Українського стенду почалася 24 лютого, коли я ще був у Харкові протягом першого тижня. І з того часу увага лише наростала. За останній місяць я дав у кілька разів більше інтерв’ю, ніж за все своє життя. Люди у світі не надто розуміють, що відбувається. Коли я отримав деякі запитання від швейцарців, мене просто знудило… Їх дуже хвилює, що я народився у Санкт-Петербурзі, а чому ж себе відчуваю громадянином України. Живучи тут протягом 60 років. Коли я досить жорстко відповів на їхні запитання, вони щиро вибачалися і говорили: "Ми ж нічого не знаємо про вас!". І ось тут виникає дуже велика проблема. Україна за 30 років на державному рівні нічого не зробила, щоб країну у світі пізнали як культурний простір. Я питав Сергія Жадана: твої видання у Німеччині це якась державна програма? Ні, каже, це мої приватні стосунки. Так само і будь-яка моя виставка за кордоном це мої приватні стосунки. І досі ― хочу наголосити ― наша держава не розуміє значення культурної політики".
Нагадаємо, що проєкт Павла Макова "Фонтан виснаження. Висока вода" присвячений історії зі зникненням води в Харкові у 1994 році внаслідок аварії. Він неймовірним чином перегукується з тим, що відбувається зараз, адже вода це скарб для будь-якого місця, що переживає напади й облоги під час російської навали. Як зазначив автор: "Сьогодні цей проєкт з Харковом не дуже пов’язаний. Тоді, у 1994-му, мене справді спровокувала, дала наснагу місцева ситуація втрати вітальності, втрати бажання захистити себе і щось зробити для себе. Це було за кілька років після проголошення незалежності, були такі часи... Актуальність "Фонтану виснаження" для мене почала поступово зникати десь після 2003-го. А в 2006-2008 роках я відчув, що те ж саме коїться у Європі. І вони на цей проєкт реагують, як на своє сьогодення. І не лише в Європі, а й у цілому світі".
"Я митець і застосовую метафори. У будь-якому тілі є м’язи, є кістки, є очі, є душа. Культура будь-якої країни ― це очі країни. На жаль, українських очей не надто бачать тут за кордоном. Вони дуже здивовані навіть тим, що ми взагалі десь там є... Чому зараз війна? Через різницю культур. Ми ж б’ємося не за нафту, не за газ, ми б’ємося, тому що хочемо жити по-інакшому. Культура це не музика і не вірші, які є лише інструментами культури. Культура в цілому ― це наші правила, за котрими ми можемо жити разом і домовлятися одне з одним. Ми в Україні домовляємось одним чином, а вони там ― іншим. Економіка, політика, армія ― це надзвичайно важливі речі. Але без культури немає суспільства, нації, країни. Тому Росія перш за все хоче стерти з лиця землі саме українську культуру".
Про російський павільйон, якого не буде на Венеційській бієнале
Відомо, що 26 лютого російські художники відмовилися представляти свій проєкт на бієнале, за ними відмовився і куратор. Павло Маков прокоментував цей факт: "Моя реакція ― мені все одно. Їх для мене не існує. Якщо ця культура породила суспільство, котре сьогодні їде до мене на танках і ракетах та знищує мою країну, то задля чого була вся ця культура з їхніми справді талановитими представниками? Ще раз підкреслюю, культура це не окремо Достоєвський, Пушкін чи Рахманінов. Це насамперед ― як суспільство себе поводить. Тому для мене росіян з їхнім павільйоном просто не існує. Крапка".
Фото: suspilne.media
