Про зустріч із російськими полоненими
У мене була зустріч із російськими полоненими на запрошення керівника Головного управління розвідки Міноборони Кирила Буданова, з яким ми тісно співпрацюємо ще з 2020 року стосовно "Ізоляції" (катівня в Донецьку — ред). Як виявилося у ГУРі багато хто читав мою книгу "В ізоляції". І оскільки книжка двомовна, то прочитали її і росіяни зокрема.
Російські полонені були вражені, наскільки їм можна вірити, як ставляться у Донецьку до військовополонених і цивільних заручників. Єдине питання, яке їх турбувало: чи можуть вони потрапити до "Ізоляції", якщо їх обміняють і якщо Україна їх передасть на ту сторону. Я звичайно сказав, що це можуть зробити. І швидше всього так і буде.
Я був свідком обміну полоненими 2017 року в грудні, до якого я не потрапив. Тоді на "Ізоляцію" привезли частину тих, кого Україна віддала до Донецька. Зробили шпигунами і провели через катування. Спочатку їх катували на Шевченка, 26 у так званому "МГБ", а потім привезли на "Ізоляцію". Частина з цих людей отримали нові вироки, вони мали вже статтю "Шпигунство" за нібито завербованість з боку СБУ. А потім вони "поїхали" до СІЗО.
Приблизно те саме турбувало і росіян. Вони питали про ФСБ. Я сказав, що система, яка діє в Донецьку і Луганську, прийшла від Федеральної Служби Безпеки РФ. Звичайно, я не знаю, що з ними буде в Ростові чи Москві, але швидше всього вони теж будуть проходити своєрідну фільтрацію.
Про обмін полоненими
Для російських військових, аби скласти зброю і здатися у полон в Україні, може бути аргумент, щоб їх не віддавати Росії у рамках обміну полоненими.
Ця думка вкрай непопулярна в Україні і в Європі. Навіть люди у країнах Балтії, які максимально підтримують Україну разом із Польщею, кажуть, що їм не потрібні росіяни у будь-якому вигляді. Ця ж тема викликає обурення і в українців, які бачать звірства росіян. Українці кажуть: як ми будемо просто тримати росіян у себе?
Але йдеться не про воєнних злочинців, а про тих військових, які тільки збираються зайти на територію України. Наприклад, армію зараз тягнуть з Далекого Сходу. Багато хто з цих військових росіян деморалізовані, бо знають про реальний стан речей на українському фронті. Це не перший тиждень війни, коли розповідали, що зараз візьмемо Київ і втрат немає. Ні! Уже всі мають ці телеграм-канали, усі бачать сотні і тисячі трупів росіян просто розірваних навпіл. Багато хто з росіян не хочуть їхати, але в них немає вибору. Якщо вони дезертують, то їх посадять в тюрму в Росії. Якщо вони здаються в полон на території України, їх обміняють і швидше всього знову посадять.
У цьому сенсі ми зацікавлені, щоб надати їм гарантії (тим людям, які не хочуть вбивати наших військових і цивільних). Тобто якщо ви добровільно здаєтеся у полон до того, як ви когось вбили, ми даємо вам гарантії, що ви не повертаєтеся до Росії принаймні до зміни політичного режиму. Краще, щоб батальйон чи 500-700 людей здалися і нікого не вбили, ніж вони вб’ють 300-400 українців. От тільки потім, коли ми їх оточимо, все рівно братимемо їх до полону, бо нам же треба витягати і власних хлопців. Від теми російських полонених ми все одно не зможемо відійти, вони будуть потрапляти до полону. Але питання в тому, чи вони вб’ють перед цим когось, чи вони здаватимуться ротами і батальйонами.
Про воєнних злочинців
Питання, як конкретно привести до відповідальності цих людей. Я ще задовго до 24 лютого запропонував по лінії розвідки створення Фонду воєнних злочинців в контексті тоді ще "Ізоляції".
Коли ми встановили більшу частину воєнних злочинців, "Палич" (один із катів донецької "Ізоляції" — ред.) вже сидів фактично, його арештувала СБУ. Постало питання, як дотягнутися до тих, кого ми судимо заочно. Тоді мені спало на думку, що потрібно створити щось на кшталт Центру Візенталя, який шукатиме воєнних злочинців. Але не просто в холосту акумулювати інформацію, а коли ми точно встановили прізвище і дані особи, під кожним цим прізвищем ми відкриваємо фінансовий рахунок, який може поповнити будь-яка фізична чи юридична особа, чи в Україні, чи за кордоном, і гроші будуть виплачені людині, яка виконає одну з трьох вимог: 1) передача інформації, що призведе до арешту цього злочинця, 2) передача самого злочинця Україні, 3) передача беззаперечних доказів смерті цієї людини.
Я гарантую, що це б стимулювати ліквідацію цих людей з боку самих же росіян, зокрема і працівників ФСБ, які б просто заробляли гроші. Бо з досвіду "Ізоляції", ми будемо 10 років судити цих людей, які не зрозуміли, де перебувають. А через 10 років жоден із них не отримає покарання. Той самий Бражников (Євген Бражников, обвинувачений у справі катівні "ДНР" "Ізоляція" — ред.), який є фактично воєнним злочинцем, якого ми самі ж обміняли, привезли до України, одразу ж на нього дали свідчення, два роки сидів в Україні і суд не спромігся провести жодного засідання, поки він не втік на французьку Рив’єру. А коли 24 лютого почалася війна, він написав "Я счастлив".
Про службу в лавах тероборони
Щойно російські ракети почали падати на Бровари 24 лютого, а я на той час орендував там квартиру, то для мене не постало питання, що робити. Я вивіз маму за межі Києва, на Закарпаття, зараз вона в Європі. А потім за 2 дні повернувся до Києва і став до лав територіальної оборони. Насправді я психологічно дуже виснажений цієї історію під назвою "Росія", але в моїх інтересах захищати державу, щоб у мене і у всіх нас було нормальне життя.
Фото: фейсбук-сторінка Станислав Асеев (Stanislav Aseyev)
