Життя під окупацією
Місто Тростянець було звільнено від окупантів 25 березня. 31 день тривала окупація російськими солдатами. Ці нелюди вбивали мирне населення, знаєте, як в чашку: хочу стрельну, хочу не стрельну. Розстрілюючи мирне населення, росіяни не давали людей ховати на кладовищі. Стріляли в тих, хто підходив до тіл, поставили блокпост свій. Мешканці, які хотіли поховати своїх родичів, наражалися на небезпеку.
Окупанти пограбували всі магазини, офісні приміщення, адміністрацію. Розтрощили всі комп’ютери, позабирали оргтехніку, пограбували багато квартир, наробили зла простим людям. Вкрали всю комунальну техніку, автобуси і карети швидкої допомоги. Навіть розстріляли нашу лікарню.
Росіяни ставили свою військову техніку біля житлових будинків, виганяли людей з підвалів, щоб вони охороняли цю техніку. Окупанти жили у звичайних квартирах поряд з нашими мешканцями, розуміючи, що в такому разі по них наші Збройні Сили не завдадуть удару.
Про відновлення міста
На сьогодні намагаємося, як можемо відновити життєдіяльність громади. Майже на 95% відновлено електропостачання, майже повністю — водопостачання. Починаємо відновлювати роботу міської ради, ЦНАПу та інших адмінбудівель.
Росіяни забороняли завозити продукти харчування, близько 20 днів люди жили взагалі без постачання їжі. Тому завдання №1 — нагодувати людей, завести гуманітарну допомогу. У перші дні, коли надійшла гумдопомога, люди тисячами стояли за цими продуктовими наборами. І хоча першу хвилю ми закрили, але розуміємо, що люди не працюють, тому намагаємося якомога більше залучати гуманітарної допомоги, бо вона людям потрібна на ще невизначений час.
Багато зруйнованих і спалених приватних і багатоквартирних будинків. Частково ми переселили мешканців в гуртожиток. Почала працювати комісія з обстеження в індивідуальному житловому фонді, щоб ми могли централізовано надавати допомогу шифером, руберойдом, склом та іншими будівельними матеріалами. Це другий етап нашої відновлювальної роботи.
За оцінками приблизно 20-30% міста зруйновані. Не вистачає нам комунальної техніки. Усі автобуси, карети швидкої допомоги були або розстріляні, або вкрадені російськими окупантами. Уже кілька машин швидкої допомоги ми отримали і мінімально можемо надавати якусь медичну допомогу. До речі, до нас надходить багато ліків, ми їх приймаємо і намагаємося надавати медичну і психологічну допомогу.
На момент звільнення Тростянця у місті була половина населення, це орієнтовно 10 тисяч людей. Тепер щодня повертаються люди. Їм теж треба надавати допомогу, бо часто в них немає навіть одягу, коли вони приїздять у розбиті домівки. Дорога до міста вже безпечна, сформовані належно загони тероборони, повертатися до Тростянця вже можна.
Перед війною ми не встигли сформувати територіальну оборону і не встигли отримати зброю. Фактично люди вели партизанську боротьбу, допомагаючи ЗСУ. До речі, дуже багато військової техніки росіян було знищено тут, не дійшли вони ні до Києва, ні до Полтави.
Про розмінування територій
За місяць, які окупанти перебували у Тростянці, вони дуже багато розставили своїх розтяжок. Заміновано дуже багато кладовищ, лісопосадок, паркових зон, адміністративних об’єктів. У Тростянці щоденно працюють дві групи: одна із ДСНС, інша — з військових. Вони розміновують кожного дня нові ділянки. Але все одно залишається чимало небезпечних місць. По-перше, росіяни ставили багато розтяжок, по-друге, коли наші війська знищували російську техніку, то снаряди розліталися від розривів на дуже велику відстань і деякі поля просто всіяні цими вибухонебезпечними предметами.
До речі, буквально вчора ми знайшли у селі Білка залишки хімічної речовини, є підозра, що може бути зарин або інші хімічні речовини. Ми виявили ампули. Зараз цим займається Служба безпеки України та відповідні компетентні органи. Можливо, цією хімічною речовиною окупанти хотіли бити чи по Києву, чи по Полтаві, чи по інших містах.
Про завдані збитки
У міській раді ми знайшли щоденник одного російського окупанта, в якому третього березня він написав, що "закріпилися в одному місці і ведемо себе гірше фашистів: грабуємо магазини і приватні будинки". Але потім він спокійно пише, що знайшов собі в магазині взуття, якусь ковдру. Тобто це прийшла не армія, а натовп мародерів.
Вони завдали збитків на мільярди. У місті знищена повністю вокзальна площа, залізничний вокзал сильно пошкоджений, у який вкладалися десятки мільйонів гривень ще в 2010 році. Наприклад, ми зробили нову бібліотеку, вона нам коштувала близько 400 тис. гривень, тепер — повністю знищена. Зруйнований ФАП у селі Станова, він був яскравий, європейський, близько 500 тис. грн коштував, його тепер немає. Лікарня, в яку ми вкладали чотири роки підряд по 20 млн грн, тепер потрощена вся. І цей список можна продовжувати.
Промислові підприємства так само спалені. Наприклад, в нас працювала шоколадна і бісквітна фабрики. Там окупанти зберігали свої боєприпаси і обстрілювали Охтирку градами і мінометами. Підприємство зазнало значних втрат, а свого часу туди вклали до 10 млн доларів інвестицій. Тепер бісквітну фабрику доведеться відбудовувати фактично заново.
Фото: facebook.com/TrostyanetsTownCouncil