Про нову хвилю фейків щодо ситуації на Сході України
Те, що сталося вчора на Сході України, я не думаю, що це те, про що говорилося і попереджалося нашими західними партнерами, а саме — початок широкої ескалації, тобто створення приводів для нападу. Якщо подивитися на ситуацію зсередини Російської Федерації, на те, що вони говорять, то за останню добу кількість повідомлень щодо України помітно поменшала. Вочевидь вони зараз взяли трохи наче таку паузу і шукають, що їм далі робити. Тому що всі попередні схеми, які явно були розроблені в їх уяві про те, як почати ескалацію проти України були розкриті вчасно і їх тепер використовувати не дуже зручно. Отже, треба придумати, що робити далі.
Цю ескалацію, ці обстріли ми й раніше мали. І раніше нас звинувачували. Згадаймо, наприклад, в Маріуполі потрапляння в житлові будинки. Тобто це абсолютно не нова тема. Це вони роблять для того, щоб ми тут не розроблялися, нагадують про себе і про свою силу, доки вони думають, що робити з нами далі і взагалі з цією ситуацією, яку вони самі створили і в яку вони самі потрапили.
Фото: ООС
Є особливість створення версій щодо однієї події. Коли багато людей брешуть, то вони забріхуються і починають суперечити самі собі. Перше твердження, що обстріли в Станиці Луганській — це фейк, базувалося на тому, що дірка в стіні дитячого садочку є, а вікна не посипалися. Це досить-таки стандартна картина, і вона лягає в ту схему "запасників". Вони зараз знову намагаються розкрутити цю версію геноциду російськомовного населення в Україні. Проблема з так званим "геноцидом" полягає у тому, що, по-перше, геноцид чомусь є тільки там, де вони, а два кроки в сторону, де так само Луганська та Донецька область і російськомовні, геноциду немає. Адже немає фактів, які це підтверджують. По-друге, ця історія зі звинуваченням у геноциді працює виключно на внутрішній ринок, а не на зовнішній. А привід до війни має бути більш-менш достовірним, адже така історична традиція. Так склалося, що, аби почати широкомасштабні військові дії, треба мати серйозні звинувачення, які більш-менш здатні захищати на зовнішньому інформаційному просторі.
Про позицію російського суспільства
Російське суспільство загалом не демонструє якихось явно виражених ознак антивоєнних настроїв. Так, є певні певні прояви. І це нормально, адже країна велика, і там є люди з різними думками. Але у них можуть бути різні мотиви, як гуманітарного та етичного характеру, що не можна вбивати, давайте не будемо розв'язувати війну. А є геть інші причини. У них є патріоти, які орієнтовані зовнішньополітично, тобто велич Росія має доводитися на зовнішніх кордонах. Водночас патріоти-ілюзіоністи, які вважають, що ця вся активна зовнішня політика, вся ця агресія призводить до виснаження Росії, і виснаження може бути таким, що призведе до розпаду Росії, що треба відмовитися від всіх воєн і почати займатися розбудовою Росії зсередини, підняттям рівня життя росіян, підняттям величі нашої російської нації та культури. Вони говорять, що Крим — це все добре, але подивиться, скільки ми на нього грошей витрачаємо.
Тобто мотивація антивоєнних настроїв у окремих, не значних за своєю чисельністю частин суспільства може бути різна і зовсім не така благородна, як би нам хотілося, але хай буде. Але в цілому не можна сказати, що в Росії сильні антивоєнні настрої. Так, соціологічні дослідження показують, що більшість росіян проти війни з НАТО через Україну. З іншого боку, я впевнена, що якщо їх спитати, чи хотіли би вони, щоб Російська Федерація, Білорусь і Україна стало єдиною державною, то всі ці люди і навіть більше скажуть, що хочуть.
Фото: Stanislav Krasilnikov, TASS
Про поширення фейків на європейському та американському інформаційному просторі
Там лунає насамперед звинувачення у тому, що ми займаємося геноцидом, що ми тут всі страшні націоналісти і що вони не хочуть війни, а Сполучені Штати разом з британцями, змушуючи своїх європейських союзників по Альянсу і тиснучи на них, хочуть розпалити війну і підставити Російську Федерацію, а Україну використовують як приманку, "заганяючи цілком миролюбну Росію" у кут безвихідної ситуації, коли і воювати погано, і не воювати ще гірше. І все це з метою для того, щоб посилити військову присутність Сполучених Штатів на європейському континенті, щоб витиснути Росію з енергетичного ринку Євросоюзу. Все це демонструють західним країнам, що все це не Україна, а протистояння США та їх агресивні плани.
Треба розуміти, що певні антиамериканські настрої є в Європі. Вони зазвичай пов'язані з поширенням ліватських настроїв, які мають місце останнім часом в Європі. І росіяни намагаються працювати на розкол ЄС. Лавров написав до країн ЄС, вимагаючи під них щось, а отримав відповідь спільну від ЄС та від НАТО, і це росіян дуже сильно обурило, бо вони не їх питали.
Яка тематика фейків, які вкидаються в український інфопростір
Головне завдання їх робити всередині України та інформаційне закидання фейків — це наша внутрішня дестабілізація та деконсолідація, щоб більше людей сумнівалося, що ми самі здатні, що наша країна на щось здатна і що зовні нас підтримують. Успіх будь-якої зовнішньої агресії лише на 50% залежить від військових. На 50% він залежить від того, наскільки суспільство виявилося здатним до консолідації і організованого спротиву, починаючи від керівництва і закінчуючи домогосподарствами. Яскравим прикладом у цьому плані є Фінляндія під час радянсько-фінської війни, коли вся нація встала і відстояла себе. Там все почалося з єдності та з патріотизму, і вони змогли себе відстояти. Тоді по співвідношенню і по ситуації щодо зовнішньої підтримки Фінляндія знаходилася у значно гірших умовах, ніж ми зараз в Україні.
Фото: Reuters
