Про політичний підтекст Олімпіади
За офіційними даними, бюджет олімпіади — майже 4 млрд доларів, але за інформацією видання Business Insider реальна вартість Олімпійських ігор в Пекіні оцінюється в десять разів більше, а саме 38,5 млрд доларів. Навіть якщо ця цифра правильна, то все одно ця сума не є критичною для Китаю. Для них Олімпіада — це не лише піар для зовнішньої аудиторії, а й досить потужний захід для внутрішньої аудиторії. Китай ухвалив так звану "стратегію подвійної циркуляції", де основний акцент робиться для внутрішнього споживача і внутрішній ринок.
Під наростаючим зовнішнім тиском Китаю більш важливо мати чітку консолідовану позицію всередині країни, де власні громадяни повністю підтримують курс партії, керівництва країни і вважають їхні кроки абсолютно правильними. Олімпіада для Китаю — дуже важливий захід, щоб показати, що вони справді успішні, що весь світ приїздить до них і визнає їхні успіхи.
Читайте також: Олімпійські ігри у Пекіні — на Радіо "Промінь"
Уже кілька років у Китаї офіційно лунають заяви, що в них закінчилося так зване "століття національного приниження". Цей процес започаткував офіційно у своїх заявах ще Мао Цзедун. Йдеться про події середини ХІХ століття, коли Китай став досить сильно залежним зовнішньо. А зараз, особливо в контексті таких подій як Олімпіада, вони вважають, що остаточно ставлять крапку у цьому.
Про політичний бойкот
Політичний бойкот Олімпіади з боку керівництва деяких західних країн не сильно вплинув на проведення ігор. Не всі проігнорували захід, навіть досить важливі лідери з Європи, зокрема з Польщі, прибули на змагання. Був різний рівень політичного представництва, але я б не казав, що був сильний політичний бойкот. Привернення уваги до порушення прав інших відбувається вже не перший рік, до певної міри це має успіх. Китай на бойкот досить нервово реагує. Але щоб сказати, що це щось принесло у зміні цієї ситуації, я б не міг. Китай твердо тримає позицію, що це їхня внутрішня справа і нічого страшного не відбувається. Також вони чітко демонструють, що в цьому питанні та деяких інших ніхто зовні (не важливо хто це буде, навіть США) не зможуть їм щось диктувати чи якось коригувати їхню лінію поведінки. Тому я більш ніж скептичний, що це крім піару щось принесе.
Про відносини Росії і Китаю
Триває процес поступового зближення Росії і Китаю. Ще років 10 тому не здавалося, що це зближення набуде таких темпів, яких воно набуває тепер. Це стосується не лише заяв, треба дивитися на динаміку і рівень зустрічей, на контракти, які Росія та Китай укладають між собою. Але треба дивитися і на те, що не відбувається.
Фото: Xinhua
Китай і Росія оголосили тактичний союз у спробах стримати тиск з боку Заходу, насамперед з боку англо-саксонського світу на чолі зі США. І Китай, і Росія намагатимуться встановити як абсолютний шаблон, що світ не є однополярний, а є багатополярний, в ньому є певний плюралізм і значить вже не можна диктувати волю всім іншим країнам. Водночас у низці досить важливих сфер інтереси Китаю та Росії не збігаються. Донедавна їхня формула співпраці звучала як "ніколи один проти одного, але не завжди разом". По факту, у жодному серйозному міжнародному питанні Росія і Китай не конфронтували останні років 20. Але були і питання, і Україна входила в це число, де Китай та Росія займали різні позиції. І ніхто не намагався іншу сторону переконати чи тим паче натиснути, щоб цю позицію змінити.
Україна в контексті відносин Росії і Китаю
Китай і Росія мають різні позиції щодо України та її позиціювання в європейській архітектурі. Жодного разу не було російських заяв чи натяків щодо Китаю, щоб вони змінили свою позицію. Однак нинішня динаміка дає підстави побоюватися, що у разі її продовження позиція Китаю може змінитися щодо України. І це матиме катастрофічні наслідки для нас. Позиція Китаю щодо України може змінитися за двох умов: якщо тиск на Пекін з боку західних країн зростатиме або якщо продовжиться бездарна українська політика в китайському напрямку.
Фото: The New York Times
