Про історію підписання Угоди
Питання про зону вільної торгівлі між Україною і Туреччиною з′явилося не вчора. Що цікаво, Україна першою в кінці 1990-х — початку 2000-х років ініціювала цю угоду. Тоді в Україні були достатньо розвинені промисловий, аграрний, виробничий комплекси. Нам тоді було що запропонувати світові, окрема і Туреччині.
Станом на 1991 рік і в Україні, і в Туреччині налічувалося населення по 55 мільйонів осіб. З того часу Україна точно втратила орієнтовно до 15-ти мільйонів осіб, які перебувають за кордоном. Натомість Туреччина збільшила населення, нині там понад 70 мільйонів людей проживають.
Україна пропонувала Туреччині, щоб вона відкрила свої ринки для постачання українських товарів. Спочатку відповіді не було, а в 2005-2006 роках було досягнуто політичних домовленостей і тоді вже Туреччина стала ініціатором пришвидшення цього діалогу. Було запропоновано певну модель. Структура угоди вже на той час була відома. Вона мала охоплювати торгівлю товарами і послугами, вирішувати питання конкуренції.
Ключовим питанням переговорного процесу було те, нам потрібно було увійти у торговельно-правову площину. Туреччина вже на той час була членом Світової організації торгівлі, мала багато угод про вільну торгівлю з різними країнами, мала вже Митний союз із ЄС. А Україна в цей час була у процесі приєднання до Світової організації торгівлі. Між тим переговори тривали.
Тоді вже стало зрозуміло, що багато положень про загальні правила торгівлі будуть врегульовані після приєднання України до СОТ і тому залишалося лише погодити умови загального доступу до ринку. Це питання було одним із ключових на порядку денному з 2006 року.
У 2012 році була спроба з турецької сторони форсувати цю угоду, організували великий захід за участю президентів Туреччини і України. Тоді вже сподівалися, що буде досягнуте політичне рішення. І це мало місце, бо тоді, окрім угоди про вільну торгівлю говорилося про інші пропозиції. Наприклад, на переговорні позиції України було спрямовано до Туреччини наш літак "Руслан", на якому обоє президентів навколо Анкари зробили обліт. І до речі Туреччина готова була купувати ці літаки. Цю угоду хотіли укласти як політично-економічну. Туреччина готова була купувати українську продукцію. Але з певних причин підписання не відбулося. Відтоді позиція Туреччини суттєво змінилася.
Про особливості ринку Туреччини
Позиція Туреччини для України важлива, бо якщо порівняти умови тарифного захисту України та Туреччини, ми побачимо великий розрив. Якщо в Україні середні ставки мита 5-10-15%, а по деяких позиціях 20%, і лише кілька мають по 50%. А в Туреччини тарифний захист є набагато вищий. Є ставки мита по 50, 100, навіть по 200-225%. Тобто це неспівставний тарифний захист. Туреччина має близько 20 угод про вільну торгівлю з різними країнами світу. І в рамках усіх цих угод Туреччина зберігає за собою право фактично виключення доступу до свого ринку на перероблювану сільськогосподарську продукцію. Йдеться про готові продукти, такі як кетчуп, майонези, томатна паста.
Молочна продукція має тарифний захист близько 200%. Для України це важливо, бо упродовж останніх 10 років український експорт до Туреччини значно спростився. В основному це була сільськогосподарська продукція — все що можна було виростити і викопати в Україні. Традиційно це пшениця, кукурудза, ячмінь, соєві боби тощо. Імпорт Туреччини є більш цікавий з погляду того, що він диверсифікований. Вони постачають і сировину, але і чимало будівельних матеріалів.
Окрім доступу до ринків, є питання ще промислової політики. У Туреччині упродовж останніх 20 років відбулися справжні економічні дива. Туреччина значною мірою наростила переробну промисловість. Як це вона робила? Це були іноземні інвестиції.
Читайте також: Візит Ердогана до Києва. Чи стане Туреччина переговорним майданчиком в україно-російському питанні?
Туреччина у 2012 році виплатила останній кредит МВФ і більше туди не зверталися. Вони використовували прямі іноземні інвестиції і власний політичний ресурс. Вони тепер мають дуже потужну промислову політику і комфортні умови для виробництва. Саме ця політика (я проводив на цю тему окреме дослідження) дозволила їм наростити населення. Є міжнародні показники, які вказують на рівень промислового розвитку країни та як це пов′язано з кількістю населення.
Про положення угоди
Сказати, що в угоді все ідеально — не можна. Але там забезпечені збалансовані позиції щодо доступу до ринків Туреччини. Ми туди зможемо, як і раніше, постачати свою сировину, але з′являються нові можливості щодо постачання іншої більш переробної продукції, наприклад, кабелі, колісні пари тощо. Втім, наші товаровиробники не почуваються впевнено, дивлячись на Туреччину, враховуючи що там дуже жорстка конкуренція.
Хто виграє, а хто програє від угоди?
Угода — це інструмент, яким треба вміти користуватися. Українська переробна промисловість перебуває у скрутних умовах, це зумовлено і пандемією, і конкуренцією на зовнішніх ринках, і цінами на енергоресурси. Водночас щодо угоди є і чимало надуманих речей. Угода набуває чинності з 2023 року, тобто в нас ще є час на дотацій чи пошуку партнерів. Щодо більшості позицій мито для турецьких товарів скорочуватиметься поступово. Передбачені перехідні періоди для найбільш чутливих товарів. У середньому це 5 років. Це достатньо часу, щоб переорієнтуватися.
Головне побоювання в тому, що турецький товар має суттєву промислову підтримку з боку уряду. Україна має на це адекватно відреагувати. На сьогодні вже є певні розуміння в уряді, як захищати, наприклад, легку промисловість, бо вона найбільш постраждала, оскільки Туреччина має значний потенціал у цій галузі. Україна зараз має думати, які компенсатори треба дати цієї галузі. Ця галузь не єдина. Де в України є потужності, там і в Туреччини є потужності. Це стосується наземного транспорту (тролейбуси, трамваї, автобуси), цементу, побутової техніки. Якщо нічого не робити і кинути бізнес напризволяще, він може втратити будь-які позиції на внутрішньому ринку. Потрібно робити завчасні кроки: давати бізнесу дешеві довгі гроші на модернізацію обладнання та стимулювати попит серед населення.
Фото: twitter.com/RTErdogan
