Про заяву Міносвіти
Сергій Квіт сказав, що можна робити різні заяви, але Міністерство освіти не мало право не визнавати результатів виборів. Виборча комісія самого університету має визнавати чи не визнавати результатів виборів. Завдання міністра — підписати контракт із тим кандидатом, який переміг у виборах. Весь колектив нашого університету, усі кандидати, себто я і Олександра Віталіївна Гуменна, усі наші студентські організації, вчена і наглядова ради, профспілка Києво-Могилянської академії, уся спільнота визнали результати цих виборів.
Тобто дії Міністерства освіти та науки України та його заява не є законною і є безпідставною?
Абсолютно.
Що могло спровокувати викрадення скриньки під час виборів?
Це була спроба зірвати вибори. Очевидно, був розрахунок, що виборча комісія перестане працювати. Сама скринька була винесена із приміщення дільниці. Усього було три скриньки. По результатах цих двох скриньок, які там лишилися, я одержав перемогу. Але ця скринька не була викрадена. Її кинули у приміщенні того ж корпусу. Поліція, яка приїхала туди дуже швидко, одразу ж цю скриньку знайшла, занесла назад і вона не була пошкоджена. Вона була тріснута, тому що її кинули, але її обстежили, печатки не були порушені. Протоколи, які були всередині, були підписані головою і секретарем виборчої комісії, вони визнали свої підписи. Усе це було дуже публічно, усе це знімалося на відео. Ми зробили великий протокол, які підписали всі члени виборчої комісії і обидва кандидати. Це була спроба зриву голосування, але вона не вдалася.
Про втручання Міносвіти у вибори
Підстав, щоб не визнавати результати виборів, немає. Можливості, щоб не визнавати результати Міністерство освіти та науки також не має. Наші професори, низка видатних науковців-юристів сформували юридичну позицію, яку підписали люди, які мають найвищий авторитет саме в цьому напрямі юриспруденції. Вони підтвердили, що зважаючи на всі юридичні обставини, ці вибори відбулися. Найголовніше, що вдалося з′ясувати — це волевиявлення спільноти Києво-Могилянської академії, тут немає ніяких сумнівів. Немає жодної людини в Києво-Могилянської академії, яка би не визнавала результати цих виборів. Ставити питання про невизнання немає ніяких підстав, немає ніякого сенсу.
Чи можна спрогнозувати, що буде далі?
Заяв дуже багато — це і заява випускників, заяви різних відомих людей і політиків. Усі соціальні мережі переповнені цими заявами. Наші студенти створили страйковий комітет, вони оголосили страйк. Треба розуміти, що нашими студентами не можна керувати і вони будуть відстоювати результати виборів.
У цьому випадку ми не маємо справу з недоліками законодавства, яке пов′язане безпосередньо з виборами. Ми можливо маємо проблеми у законодавстві щодо запровадження університетської автономії. У нас відсутня фінансова автономія закладів вищої освіти, вони повинні стати реально автономними і тоді подібних проблем не повинно бути.
Більшість схожих кейсів пов′язана з намаганнями керувати університетами вручну. Так не повинно бути. Університети — це самоврядні організації. Головна проблема, як я можу підсумувати, — ми вважаємо, що мусимо захистити свою автономію. Університетська автономія — це база, на якій виростає і якість навчання, і якість викладання, якість наукових досліджень, експертизи. Ручне управління — це те, що не пов′язане з якістю. Автономія — це відповідальність самого університету за якість. Думаю, це такі рецидиви пострадянські, які тягнуться з радянських часів.
Про університетську автономію
Автономія університету з′явиться тоді, коли одержить усі важелі, щоб бути автономним. Це означає академічну автономію, фінансову автономію. Якщо університет показує хорошу якість, він повинен мати можливість капіталізувати цю якість, заробити грубо кажучи. Повинно бути так: хто добре працює, той добре живе. В Україні, на жаль, не так. Якби університет мав би таку автономію, то був би реально господарюючим суб′єктом, і далі треба вже переходити до елементів корпоративного управління. Роль наглядової ради має збільшуватися, роль різних стейкхолдерів [фізичні та юридичні особи, які мають легітимний інтерес щодо освітньої діяльності університету, тобто певною мірою залежать від неї або можуть на неї впливати – ред.], які зацікавлені в якості цього університету. Ці стейкхолдери вимагатимуть від цього університету належну якість і берегтимуть цей університет.
Так працюють американські університети, світові університети першого класу. Навіть не грає ролі форма власності: чи це приватний університет, чи це державний. У Фінляндії більшість університетів державні, у США найкращі університети — приватні. У Британії Оксфорд і Кембридж мають цікаву форму власності: це приватні заклади, але вони належать тим викладачам, які працюють в університеті на повну ставку. Якщо людина втрачає роботу, вона перестає бути співвласником. Нам треба йти шляхом всебічної автономії, тоді ми матимемо сильні університети, які могли б бути конкурентоздатними на міжнародній арені.
Хто керує НаУКМА?
Коли відбуваються вибори і поки не буде підписаний новий контракт із тим, хто переміг в конкурсі, завжди має бути виконувач обов′язків. У Києво-Могилянській академії зараз виконує обов′язки ректора Денис Сергійович Азаров — декан нашого правничого університету.
Про законодавство
На думку Володимира Бахрушина, тут йдеться про недосконале законодавство щодо виборів керівника закладу. У 2018 році був законопроєкт, що пропонував змінити цю процедуру. Тоді він не був ухвалений і навіть не дійшов до голосування. Тепер обговорюються різні варіанти, як можна цю процедуру змінювати. Деякі випадки у різних закладах вищої освіти свідчить, що треба щось міняти. Коли п′ять разів відбуваються вибори у Києво-Могилянській академії і вони не можуть встановити переможця — це не є нормальним. На цих останніх виборах, коли відбулися зовсім непередбачувані процеси, коли зникає, а потім з′являється урна. На сьогодні у положеннях про заклади вищої освіти немає чітких норм, як можна на таке реагувати. Звідси виникають різні трактування, хто, що і як має робити і що є правомірним, а що є неправомірним.
Первинним є не сама процедура, а бачення того, які функції має виконувати керівник. Закон містить суперечливу внутрішню норму. З одного боку, керівника обирає заклад освіти, а з іншого боку — керівник відповідає перед міністерством. Це породжує колізію, коли заклад може мати одну думку, а міністерство — іншу думку. А найскладніше, коли колектив закладу ділиться приблизно навпіл між кандидатами. Тоді чинна процедура передбачає, що 50% для другого туру від тих, хто взяв участь у голосуванні, може виявити переможця. Може бути, наприклад, 49% за одного кандидата, 48% — за другого, і 3% тих, хто не визначився, чи хто голосував проти обох кандидатів. І вже треба тоді проводити нові вибори.
Думаю, перший фактор, який треба визначати: хто обирає чи призначає ректора, хто є первинним — колектив університету чи органи державної влади. Потрібно стимулювати університети навіть коли є різні кандидати, щоб вони шукали порозуміння.
Про вплив думки колективу закладу
Думка колективу повинна мати значення, але також мають бути враховані підстави, щоб прийняти те чи інше рішення. Мені здається, рішення про те, чи були порушення має базуватися на аналізі, проведеному правоохоронними органами. Варто було б почекати висновків відповідних органів, а потім визнавати чи не визнавати результати виборів. Якщо це розслідування триватиме довго, то є обґрунтована позиція виборчої комісії Києво-Могилянської академії, яка дослідила бюлетені і перевірила, що підписи там справжні, не було можливості підміни цих бюлетенів. Якщо немає підстав сумніватися у рішенні виборчої комісії, то можна було б прийняти її висновки і вважати вибори такими, що відбулися. Далі, за рік чи два, якщо буде судове рішення про порушення, тоді вже приймати інше рішення.
Про вибори ректорів загалом
Колективи університетів, які є основними під час виборів ректора, завжди дуже обережно ставляться до потенційних змін. Вони вважають що є керівник, до якого звикли, і щось радикально змінювати буде гірше, аніж залишити того керівника, який є.
До 2014 року вибори ректорів відбувалися за іншою процедурою, там не було загального голосування всіх науково-педагогічних працівників і за квотами представників студентів. На сьогодні у більшості університетів є певна конкуренція, але якщо є більш-менш відомий лідер, то безумовно значна частина його підтримує і в деяких університетах він отримує 90 і більше відсотків голосів. Але бувають ситуації, як у Києво-Могилянській академії, коли колектив ділиться навпіл і вибори можуть відбуватися і другий, і третій рази.
Фото: facebook.com/serhiy.kvit.3
