Про підсумки засідання Радбезу ООН
Неочікуваного не відбулося. Тобто те, що дебати будуть відбуватися у такий спосіб і ми будемо бачити таку позицію Росії, яку вона вчергове продемонструвала, це було зрозуміло. Щодо того, чим відрізнялося це засідання від попередніх, то насамперед стосовно теми, яка була винесена як предмет розгляду, а саме ― накопичення російських військ на кордоні з Україною і взагалі напруга, яку ми зараз спостерігаємо. З цього питання це було перше засідання в рамках Радбезу ООН, яке було ініційоване американською стороною. Відповідно всі доповіді учасників, які виступали, стосувалися цього питання, тому тут є сутнісна відмінність від усіх попередніх зустрічей щодо України в рамках Ради безпеки ООН, тому що предметом зустрічі виносилося питання агресії Росії та накопичення її військ на кордонах, ризики ескалації та вторгнення.
Варто звернути увагу на позицію Китаю, яка так само не є абсолютно несподіваною, тому що можна було очікувати певне зближення позицій Росії і Китаю, хоча Китай намагається у конфлікті щодо України, російської агресії та анексії Криму дотримуватися більш-менш нейтралітету, наскільки це можливо. Анексію Криму Китай ні не визнав, ні не засудив, і він виступає за те, щоб конфлікт між Росією та Україною було вирішено суто у політико-дипломатичний спосіб. Але в контексті останніх подій на міжнародній арені, щоб більше жартувати Сполучені Штати, Російська Федерація намагається зближуватися з Китаєм, наскільки це можливо і до тих лімітів, до який це можливо, зокрема, навіть у військовій сфері, оскільки нещодавно було укладено меморандум про співробітництво між Російською Федерацією та Китаєм у військовій сфері до 2025 року, що було проривом у двосторонніх відносинах, і в рамках урочистого відкриття Олімпійських ігор в Китаї російський президент буде зустрічатися з лідером Китаю, і російська сторона відзначає, що це після відвідання урочистої церемонії фактично перша по важливості єдина дипломатична зустріч такого повноформатного характеру, яку буде проводити президент Російської Федерації в Пекіні. Тому в цьому контексті можна було очікувати, що Китай може транслювати певні моменти, які будуть віддзеркалювати більше російську позицію. Тому, з одного боку, для експертів ця позиція була очікувана. З іншого боку, вона не може не турбувати, тому що ми не знаємо, наскільки далі Китай може піти в цій позиції і наскільки далі його заяви будуть нагадувати російські наративи, а це важливо, тому що Китай має право вето і належить до постійних членів Ради безпеки ООН.
Про позицію Володимира Зеленського щодо відсутності загрози з боку Російської Федерації
Російська Федерація не могла не підхопити ці заяви, тому що будь-хто на їх місці, коли виникає спірна ситуація і Росія починає стверджувати, що нічого такого немає, що вони не збираються нападати і десь лунає подібна теза, то, звісно, це можна використовувати на свою користь. Тут просто проблема в тому, що коли Росія вдається до цитування окремих заяв наших політиків, то вона їх вириває з контексту, і це потрібно дивитися значно ширше, тому для того, щоб це спростовувати, потрібно говорити якраз про те, що загальний контекст думки, яка доводилося цими словами, була абсолютно інша. Наше політичне керівництво не стверджує, що взагалі ніхто не збирається нападати і загрози такої не існує. Наші військові експерти дуже правильно пояснюють цю проблему в різниці інтерпретації того, як кваліфікувати це накопичення військ на кордоні з Україною, посилаючись на те, що росіяни продовжують дотримуватися радянського типу підходу до військових дій та військових компаній. Для нас це зрозуміло, і в цьому підході зазвичай дуже широко використовувався такий елемент, як дезінформація та імітація більших сил противника, ніж те, що насправді має місце.
Західні партнери сприймають все буквально і не враховують цей момент дезінформації та імітації, тому через це може бути відмінність у даних. Ми не володіємо цими даними, на яких наш президент чи посадові особи приймають рішення про оцінку загрози. Але з дипломатичної точки зору це теж потрібно пояснювати, працювати з нашими партнерами, доводити, що, можливо, те, що оцінки різняться через різниці в інтерпретації даних. Але це, дійсно, створює досить серйозні політичні лінії напруги з нашими партнерами. Тому що поставте себе на їх місце. Ви говорите про те, що загроза дуже висока і Росія може зараз вторгнутися, на основі класифікації цієї загрози як високої ви приймаєте рішення, що потрібно Україну укріплювати, надавати більше зброї, а Україна говорить про те, що у нас такої загрози немає, тобто не треба так сильно турбуватися, але продовжуйте постачати зброю. І у наших партнерів виникає момент когнітивного дисонансу. Тим більше, що він посилюється політичними заявами опонентів всередині цих країн, які розгойдують ситуацію, громадськістю.
Відтак, в Америці адміністрації Байдена вже ставиться питання, чому вони допомагають зброєю Україні, коли їх політичне керівництво не кваліфікує ці загрози як високі, тому адміністрація має зараз більше піклуватися внутрішніми проблемами. Байден до подібних заяв стає більш чутливим з огляду на те, що восени цього року мають проходити чергові вибори до Конгресу і є значні ризики того, що партія Демократів буде втрачати позиції, тому Байден буде змушений реагувати на такі заяви. І в цьому плані неузгодженість і створює для наших західних партнерів дуже складну ситуацію, тому наше політичне керівництво мало б дуже ретельно підбирати слова. Тобто можна цю ситуацію того, що ми оцінюємо цю загрозу по-іншому, сказати більш елегантно-дипломатично у такий спосіб, щоб суть заяви була зрозуміла, але слова, які використовувалися, не були інтерпретовані у такий прямолінійний спосіб і спосіб не створювали нам проблем.
Про можливий альянс України, Великої Британії та Польщі
Глава британського МЗС Ліз Трасс заявляла, що вони ведуть поглиблене співробітництво з Україною та Польщею, а це може означати що завгодно, адже там не було використано слова "альянс". Але це породило вже в Україні, особливо в експертній спільноті, обговорення того, що вибудовується новий союз з Польщею та Британією, і Україна тут має досягнення. Я не виключаю, що ми можемо почути щось більше сьогодні там від прем’єр-міністра Британії Бориса Джонсона та прем'єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького, які перебуватимуть з візитом в Україні, і це, дійсно, може бути більш посилений термін, ніж те, що використала Ліз Трасс, тому що сторони працювали над більш щільними різними зв'язками між країнами, особливо в безпековому аспекті, тому допоки не будуть заяви перших наших керівників держав, я б утрималася від кваліфікації того, що це може бути. Тим паче, ми знаємо параметрів такого посиленого співробітництва. Вони так само мають бути виголошені першими особами держав.
Але загальний контекст та логіка того, як вибудовуються наші відносини з Британією і Польщею, дозволяють пропускати, що ми можемо очікувати щось більш розвинене, ніж той рівень безпекового співробітництва, який Україна має в цілому з країнами-членами НАТО і країнами-членами Європейського Союзу. "Східному партнерству" передувала більш широка концепція, якому просувала Британія і Польща до 2009 року, яка називалася "ширша Європа". Британія виступала в ній за інтеграцію, за розширення Європейського Союзу і включення до нього України. Тобто в британській політичній філософській думці завжди було це розуміння, що Європейський Союз має розширюватися і Україна має належати до цього клубу.
Другий момент ― це те, що після виходу Британії з ЄС, вона прийняла стратегію "глобальна Британія" у системі зовнішньої політики, якою якраз намагається реалізовувати через різні зовнішньополітичні ініціативи завдання збереження і посилення ролі Британії в глобальних процесах і збереження своєї ролі та впливу на континенті після свого виходу. І безпековий компонент і посилене співробітництво з країнами Східної та Центральної Європи Британія бачить у своєму фокусі.
Третій момент ― це те, що, якщо ми говоримо про ті тенденції, які зараз відбуваються в районі Центральної та Східної Європи, то можна говорити про нариси поступової органічної інтеграції України до НАТО не через прямолінійне формальне отримання перспективи членства, а через створення малих субрегіональних безпекових союзів змішаного типу, де є країни-члени НАТО і нечлени. Тобто у таких союзах за типом Люблінського трикутника між Польщею, Литвою та Україною відбувається більш тісне співробітництво, зокрема у безпековій сфері. І в цьому контексті трикутник Польща, Британія та Україна розглядається як додатковий компонент природного зближення України з НАТО.
Тому можна сказати, що йдеться про щось більш серйозне та системне між трьома країнами. Що це саме буде ― ми сьогодні почуємо. Можливо, буде використано термін "альянс" чи "союз", і це буде перемога української дипломатії. Крім того, таке угрупування має певні практичні перспективи співробітництва, якщо ми зважаємо на ту військову допомогу, яку вже надає Британія і продовжує надавати, і на позицію, яку займає Польща щодо Російської агресії та захисту України.
Фото: Getty Images
