Історія: одна із тисяч…
Влітку 2017-го року в Дніпрі одна з мешканок приватного сектору стала свідком смерті сусіда, який пішов із життя внаслідок колото-різаних ран в області тулуба. Довго шукати того, хто наніс чоловіку рани, слідчим не довелося, адже він проживав в будинку своєї вагітної дружини разом із її трьома дітьми.
У ванній кімнаті будинку при огляді вони знайшли знаряддя вбивства — кухонний ніж. Під час слідчого експерименту жінка розповіла їм про все, що сталося в той день, та що передувало цьому. За її словами, того вечора вони з чоловіком поверталися додому, чоловік був нетверезим. Вона зізналася йому, що напередодні була змушена взяти кредит, щоби заплатити за електроенергію. Чоловік розлютився, ображав дружину дорогою і намагався бити її.
За словами жінки, він був агресивніший, ніж зазвичай. Коли подружжя вийшло з маршрутки, якою ті їхали додому, чоловік почав її бити по обличчю кулаками, ногами та казав, що не обіцяє, що вона буде сьогодні дихати. При цьому він розсік жінці брову. Вона не кричала, а лише просила його не бити її. Також чоловік сказав, що якщо її син не прибрав город, то він почне розправу з нього, а потім перейде до неї. Жінка перелякалась і побігла швидше додому, випередивши чоловіка на сотню метрів. Прийшовши першою, вона загнала дітей в будинок, щоб вони нічого не бачили.
На кухні жінка взяла кухонний ніж і вийшла на вулицю, назустріч чоловікові. В той момент коли відкрилася хвіртка, чоловік, з її слів, запитав її: "Готова?". В цей момент жінка вдарила його різко ножем у тулуб приблизно 2-3 рази, після цього кинулася в будинок та втекла разом із дітьми через щілину в паркані.
Чому так сталося?
Відомо, що сім'я жила бідно: у жінки було ще троє дітей, заробляла вона шиттям — лагодила одяг, речі, коли отримувала замовлення. А чоловік ніде не працював офіційно, мав інколи випадковий підробіток.
Разом подружжя проживало близько півтора року. Дитина, якою була вагітна ця жінка, була вже від цього чоловіка. Ще троє її неповнолітніх дітей жили разом із ними — хлопчик і дві дівчинки. За словами жінки, до доньок чоловік ставився більш-менш приязно, а до її сина — не дуже. Інколи він бив хлопця за те, що той нібито не хотів копати город. Але частіше за все, розповіла жінка слідчим, а потім і суду — чоловік піднімав руку на неї. В поліцію та зверталася неодноразово, проте реакції не було.
Водночас в матеріалах справи є свідчення сина жінки. Він розповів про те, що вітчим іноді так сильно бив маму, що та втрачала свідомість. При цьому спеціаліст, очевидно, психолог, який був присутній під час допиту дітей, у висновку вказав, що дитина нервувала, але не фантазувала.
Ще один свідок — жінка, як видно з матеріалів справи — розповіла під час допиту в суді, що 8 березня 2017 року вона прийшла в гості до цієї жінки та побачила її в душі в петлі, після чого одразу витягла жінку звідти. У ванній свідок знайшла записку, в якій жінка просила: у разі, якщо вона покінчить життя самогубством, щоб її діти залишилися з сестрою. Свій вчинок жінка тоді пояснила тим, що більше не може терпіти знущання чоловіка і все це їй набридло.
Чоловіка в цей момент вдома не було. А коли той прийшов, то вигнавши подругу, почав бити дружину. При цьому свідок викликала поліцію, однак поліція нічого не могла зробити.
Читати також: "16 днів проти домашнього насильства" — як і де отримати допомогу розповідає заступниця міністра
Чи було вбивство самообороною?
Під час розслідування жінці провели психолого-психіатричну експертизу. За її висновком, жінка цілком усвідомлювала свої дії. А ще, на думку прокурора, результати цієї експертизи вказували на те, що дії жінки не були самообороною, і вона не перебувала під час нанесення ударів в стані афекту.
Окрім психіатричної експертизи жінка тоді пройшла й медичне обстеження. У неї виявили черепно-мозкову травму — струс мозку — і біля десяти саден. Про це йдеться в матеріалах справи.
Коли обвинувальний акт дійшов до суду, кваліфікація злочину була за 115 статтею Кримінального кодексу України — про умисне вбивство. На суді жінка розповідала всю історію, як є, і наголошувала, що ніякого умислу вбивати в неї не було. Свої дії вона пояснила тим, що в небезпеці знаходилася і вона і її діти. Проте, прокурор у справі вважав інакше, адже по ніж вона не потягнулася в процесі бійки, а завчасно побігла за ним, щоби зустріти чоловіка в хвіртці з ножем. Натомість, могла просто втекти, або поскаржитись в поліцію.
Восени 2019 року суд виніс вирок: жінку засудили до п'яти років позбавлення волі за статтею про умисне вбивство. При цьому, судді також застосували 69-ту статтю кримінального кодексу України, яка перелічує можливі пом'якшуючі обставини.
Читати також: Статистика зашкалює — експертка про стрімке зростання випадків домашнього насильства в Україні
Жертва чи вбивця: думка психолога
Аналізуючи поведінку та мотивацію жінки, психологиня Марія Тищенко звертає увагу на те, що в першу чергу в неї спрацював материнський інстинкт. Адже чоловік бив і погрожував смертю не лише матері трьох дітей, а й тій дитині, яка була в утробі жінки.
І якщо навіть враховувати результат експертизи, який не виявив у жінки стану афекту, після побиття і загроз життю жінка не могла не бути в стресі. В психології описані три типи реакції на стресовий фактор: бий, завмри або біжи. Чим сильніший стресовий фактор, тим сильніша реакція на нього.
Фото: pixabay
Де пролягає межа між самообороною та її перевищенням?
Однозначну відповідь на це запитання складно дати як правоохоронцям, так і юристам. За словами адвоката Михайла Тарахкала, встановити чіткі межі, що ось тут є кримінально каране діяння, а ось з цього моменту воно перестає ним бути — неможливо, в кожній справі — свої обставини, які потрібно досліджувати. Саме тому потрібна судова практика.
"Судова практика останніх років відносно притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які захищаються від домашнього насильства, викликає занепокоєння в Української Гельсинської спілки з прав людини. Доволі багато спірних ситуацій, які розглядаються поверхнево", — розповів адвокат.
Віце-президентка та юристка організації "Ла Страда Україна" Марина Легенька також вважає, що довести в суді, що жінка захищалась і чинила самооборону, сьогодні вкрай складно: "Як приклад можна навести одну зі справ, яка на даний момент знаходиться на стадії судового розгляду в Донецькій області. В ній ідеться про нанесення жінкою тілесних ушкоджень під час захисту від кривдника при спробі зґвалтування. І таких прикладів досить багато, з усіх областей України. Справи, в яких довели, що жінка чинила самооборону, існують, але їх — одиниці".
На гарячу лінію громадської організації Ла Страда Україна надходять дзвінки від жінок, які або вбили свого кривдника, або нанесли йому тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, оскільки ця організація забезпечує роботу національної гарячої лінії з питань протидії домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації. Звернень відносно небагато, але вони є: наприклад, за 2020-й рік їх було 50. Жінки, які зверталися, потребували або психологічної, або юридичної допомоги.
"Фінальна стадія конфлікту, коли вже йдеться про нанесення тілесних ушкоджень або вбивство, відбувається через ігнорування ситуації із домашнім насильством правоохоронними органами і системою загалом", — вважає Легенька.
Вона додала, що жінок, які наносять тілесні ушкодження або вбивають, в будь-якому разі засуджують, проте вироки останніх років є м’якшими: "Якщо подивитись на вироки до 2019 року, майже у всіх випадках це було умисне вбивство — стаття 115 кримінального кодексу України. І лише з того моменту ситуація почала змінюватись".
Чому жертви домашнього насильства часто не звертаються по допомогу?
"Дуже часто жінки затягують з проханнями про допомогу через настання так званого медового місяця, під час якого кривдник ніби стає іншою людиною", — продовжує Марина Тищенко.
За її словами, люди роками можуть перебувати у стані ніби зазомбованості і страждати від насильства, а причиною цьому можуть бути один з кількох факторів: "Перший — це проблема ментальності, стигма — "б'є, значить любить", який поколіннями жив у родинах. Друга стигма — безкарність, про те, що насильство було нормою, і що воно нібито допомагає загартовуватись. А насправді людина, яка сама є психологічно травмованою, вчить інших викривленим нормам поведінки. Третій міф — про те, що не треба, так би мовити, виносити сміття з хати — щоби ніхто не дізнався про сім'ю щось неприємне".
"Всі перелічені фактори є міфами. Раніше, декілька років тому, до цього додавалось відчуття незахищеності збоку правоохоронних органів. В справі жінки з Дніпра обвинувачена неодноразово наголошувала, що зверталась до правоохоронних органів, і ніхто не звертав на це уваги. Це підтвердив і прокурор, і адвокат, і свідки. І дійсно, таке цілком могло бути хоча би тому, що підрозділ поліції "Поліна" — спеціальні мобільні групи для протидії домашньому насильству в Україні — лише починав свої пілотні проєкти в деяких областях України. А законодавство, як вже розповідали інші фахівці, змінилося в тому ж році, коли вирок цієї жінки набрав законної сили", — розповіла Марія Тищенко.
Де шукати допомогу?
Наостанок Тищенко наголосила, що навіть тоді, коли мова йде про загрозу життя, якщо є можливість, то варто звернутися по допомогу. В першу чергу, можна набрати номер 102, а далі за цим номером запропонують повідомити про факт домашнього насильства і натиснути відповідну кнопку на телефоні. До Національної гарячої лінії з протидії домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації можна зателефонувати за номером: 0800 500 225 або 116 123. Національна дитяча гаряча лінія: 0800 500 225 або 116 111. Телефон довіри м. Києва: 15 00 або 044 272 15 00. Служба у справах дітей та сім'ї: 044 484 05 25.
Фото: depositphotos
