Що сьогодні відбувається у Казахстані?
Ігор Семиволос: Це заворушення, які переросли у повстання, що було придушене. Все це відбувається на тлі складного транзиту влади в Казахстані — від Нурсултана Назарбаєва до Токаєва. Про підняття ціни на газ було відомо заздалегідь, але очевидно уряд проґавив інформаційну складову, людям це не було пояснено. Так, протести були спрямовані проти підняття цін на газ, який є дуже важливим елементом повсякденного життя людини.
Найбільш серйозним питанням є ситуація в Алмати. Раніше протести виникали у західних регіонах Казахстану і були локальними. Вони не виходили за межі соціально-економічних вимог, тут же раптом з'явились і політичні вимоги, між 4 і 5 січня.
Про культурні традиції
Ігор Семиволос: Є народи, які легко "запалюються", культурна традиція казахів — швидка дія. Можна подивитись на подібну ситуацію у Киргизстані, де відбувались революції за подібним сценарієм.
Про інтервенцію та російські війська
Ігор Семиволос: Токаєв, очевидно, прийняв це рішення через переляк. Це дуже подібно до подій у Чехословаччині, коли були введені контингенти всіх країн Східного блоку, тільки зараз це московити. Це величезне приниження для казахів, демонстрація того, що вони не можуть впоратись своїми силами. Зараз це окупація з невідомими наслідками. Як на мене, це величезна помилка Токаєва і Путіна.
Про зовнішню політику Казахстану
Ігор Семиволос: Раніше відносини між українською громадою Казахстану й Україною були набагато тіснішими, був культурний обмін, підтримка. Після 2014 року Казахстан зайняв антиукраїнську позицію. Вони голосують проти усіх резолюцій щодо України. Українська діаспора доволі добре інтегрована в Казахстані, тому уникає якихось серйозних обговорень або спроб вплинути на рішення. За останні кілька років спостерігалось потепління відносин, боюсь що зараз ситуація зміниться радикально на гірше.
Чи можна передбачити, як розвиватимуться події?
Ігор Семиволос: Це марна справа, все буде залежати від рішень Токаєва. Дуже серйозна ціна та наслідки рішення про введення військ. Були очікування казахів стосовно Токаєва, що він ліберал, який може змінити культурну традицію. Він же показав себе як переляканий диктатор і тиран.
.jpeg)
Фото: 24 канал
Що спільного у Казахстану та України?
Владислав Грибовський: Ми маємо дивитись на Казахстан очима українців, щоб усвідомлювати те спільне, що є між нашими країнами. Спільного чимало — історія козацтва, колоніальний досвід та його осмислення в пострадянську добу. Спільними є політичні події та реагування на імперський реванш, який спонукає громадян України та Казахстану ставити нові запитання до своєї історії.
Про українську та казахстанську державність
Владислав Грибовський: Відомий футуролог Френсіс Фукуяма у своїй книзі "Кінець історії" в 1992 році стверджував — "Нації в радянській Середній Азії, що пробуджуються зараз, не існували до більшовицької революції, як мовні сутності, що усвідомлюють себе. Сьогодні узбецькі й казахські націоналісти копирсаються в бібліотеках, що перевідкрити історичні мови й культури, як для багатьох з них постають цілком новими".
У 2014 російський президент Путін озвучив тезу, що "Назарбаєв створив державу на території, на якій держави не було ніколи. У казахів ніколи не було держави". Ми бачимо певну спадковість і вульгаризацію Путіним тези Фукуями. За цим стоїть імперський реванш, модернізація ідеологій Російської імперії. Мовляв, Росія розширила державність на території, де не існувало ні держави, ні культури. Ця теза однаково адресується Путіним Казахстану й Україні.
Про голод у Казахстані
Владислав Грибовський: Це ті самі заходи, що відбувалися в Україні. Були політично вмотивовані заходи з конкретною метою, а саме — знищення певних соціальних класів заможних власників, які мали господарство. Однією з цілей цих заходів була колективізація. Голодомор у Казахстані, ашаршилиқ, має ті ж самі витоки та цілі, як і в Україні. Дуже важко підрахувати кількість жертв, у Казахстані мова йшла про мільйони людей та вимушену міграцію за межі Радянського Союзу.
Про політики пам'яті в Казахстані
Владислав Грибовський: Про сталінські репресії говорять як про злочин, але про існування таких інституцій, як в Україні, не йдеться. Оцінка сталінських репресій не перетинає межі, що сучасна Росія має нести відповідальність за ці злочини, оскільки оголосила себе правонаступником Радянського Союзу.
Фото: DW
