Кожен чоловік – монарх своєї справи, і колись ця монархія впаде
Ксенія Івась: Арсене, ти випустив альбом "Монархія" 26 листопада і, як і планувалось, представив його на концерті в Палаці "Україна" в останній день осені. За цей час ми встигли його послухати і тепер готові дізнатися про нього всі подробиці. Як він створювався?
Арсен Мірзоян: Колись зародилася в голові така думка, що кожен чоловік – монарх своєї справи, свого будинку, своєї сім’ї. Це його "монархія", там панують його закони. І колись ця монархія впаде, вона обов’язково впаде. І я так метафорично до цього й підійшов. Начитався всілякої літератури, особливо про те, що мені люди радили. Підходить до мене якось жіночка і запитує, чи читав я історію останньої фаворитки Франції Жанни Бекю-Дюбаррі? Після цього я прочитав її історію і так народилася пісня, яку ми в колективі називаємо "Дюбаррі". В альбомі вона має назву "Твій король".
Ксенія Івась: З ким створювався альбом?
Арсен Мірзоян: Це був вже шостий лонгплей і саундпродюсер Віталій Телезін спитав, чи не набридло мені як артисту писати альбоми в одного і того ж саундпродюсера. Я сказав, що можу піти до Мілоша Єліча, клавішника гурту "Океан Ельзи". Він пожартував, що не ходи до Мілоша, ти все одно повернешся до мене і скажеш, що я краще. Я йому відповів, що от бачиш, у нас з тобою щойно відбувся монтаж: ми вирізали відразу непотрібний фрагмент, який міг статися в нашій з тобою біографії.
Після цього Віталій запропонував змінити локацію – ми подумали і вирішили, що це має бути Америка. Ми запропонували нашим музикантам знайти в Америці хороших музикантів для гарної колаборації. До нас приєдналися піаніст Фіма Чупахін і Владімір Опсеніца, гітарист "Океану Ельзи". Саме він і обирав студію в Америці: як наш агент, ходив у розвідку. Називав нам ціни, в яку копійчину ми маємо влетіти. Але обирав він недовго – почався карантин. Тому ми почали записувати альбом онлайн. В нас ніч, а в них – ранок. Ми вмикалися в ефір і працювали таким чином.
Ксенія Івась: Навесні в ефірі "Вікенду Нової Музики" ти розповідав, що в альбомі можуть бути навіть експерименти із хіп-хопом. Наскільки тобі легко виходити із зони комфорту?
Арсен Мірзоян: Мені важко. І пісня "Інженер" мені важкувато давалась. Взагалі на концертах наживо вона важкувато дається: і дихання, і тональність я таку обрав, що мені трішки незручно. Це вплив Олександра Положинського. В нього, звісно, ліпше виходить, ніж у мене. Але я мав щось зробити, щоб потім, коли мене питатимуть "А що ти зробив для хіп-хопа?", я відповів, що я намагався, ось – є трек. Принаймні музично в аранжуваннях ми це втілили, хіп-хопівські прийомчики там є.
Ми повертаємося до рок-н-ролу з новими віяннями
Ксенія Івась: У 2021 році проєкт "Арсен Мірзоян" відсвяткував своє десятиріччя. Як проходить твій святковий тур?
Арсен Мірзоян: Він ще не проходить, він мав бути в листопаді, але ми його перенесли на березень. Єдине, що ми не могли перенести – це саме останній день осені. Ми взяли всю відповідальність на себе і відсвяткували на ура. Далі – чекаємо на весну. Ми починаємо наприкінці лютого і плавно переходимо на березень в тур, інформація щодо концертів є в моїх акаунтах у соцмережах. Я думаю, що на цей момент, можливо, будемо синглувати або підготуємо якусь відеороботу – підсилимось таким чином. Ми поки визначаємося, на яку ж пісню зніматимемо відео. Я інколи відкриваю iTunes, слідкую за рейтингами, у яких пісень з’являються зірочки, у яких – зникають. Хоча є режисери й, я не раз вже про це казав, вони самі обирають пісні та знімають своє кіно за мої гроші.
Ксенія Івась: Як ти змінився за ці десять років?
Арсен Мірзоян: Я не знаю, як я змінився. Звісно, коли створюється новий проєкт, новий альбом, з’являється нова концепція, ніхто не озирається назад. Бо якби я зараз намагався створити продукт, подібний тому, який я робив десять років тому, то це виглядало б смішно. Моя аудиторія дорослішає разом зі мною. Відповідно, наш діалог стає дорослим. А мої пісні – це і є мій діалог з аудиторією.
Ксенія Івась: А взагалі, які теми зараз найбільше болять, що ти сублімуєш у свою творчість?
Арсен Мірзоян: З монархіями покінчено. Я вже деякі віршовані фрагменти публікував, куплети й приспіви нових пісень, і бачу, що дуже заходить інтимна лірика. Ми повертаємося до рок-н-ролу з новими віяннями. Цього разу був хіп-хоп, зараз може бути щось інше. Звісно, Віталій Телезін змусить помоднічати, бо просто так музику грайте там на концертах у себе. Він так до цього ставиться. Є цукерка і є обгортка. Якщо видаєш продукт, то зроби й "обгортку".
Ксенія Івась: А ти читаєш коментарі у соцмережах та чи реагуєш на них?
Арсен Мірзоян: Якщо мені потрібен конструктив по якомусь питанню, то я читаю коментарі. А якщо це якась тема, яка залетіла з "жовтої" преси, то не читаю. Можу бігцем переглянути, щоб зрозуміти, яка погода в коментарях. Загалом, всі важливі думки, які можуть прилетіти, прилітають в особисті повідомлення від близьких людей. Або якимось іншим чином. Але не в коментарях.
Ксенія Івась: А як ти ставишся до критики? Вона тебе зачіпає чи тобі байдуже?
Арсен Мірзоян: Мені здається, що конфлікт стимулює розвиток, без конфлікту не буде нічого. Тому я така людина, яка конфлікт обов’язково спровокує. Конфлікт рухає уперед.
Ніні гарно з бабунею, у них дуже важливий зв'язок
Ксенія Івась: Розкажи історію створення пісні "Сніговик", яка записана із Ніною Матвієнко-молодшою?
Арсен Мірзоян: Ми з Ніною шукали сніг. Так вийшло, що в Києві однієї зими не було снігу. І ми думали, що десь точно є місце, де комунальники його знайшли і привезли. Але його не було і нам не вдалося зліпити сніговика. Я пам’ятаю, що Ніна ходила і все запитувала, коли ж буде сніг. Я написав пісню "Сніговик" і задоволений, що Ніна взяла участь в нашому, так би мовити, спільному проєкті.
Вона не побоялася і вийшла на сцену Палацу "Україна" і заспівала навіть більше, ніж я очікував. Без репетицій, щоб артист, як то кажуть, не перегорів. Вона вийшла, побачила цілий зал і як заворожена стала. Й співала навіть там, де не треба співати. Усю пісню співала.
І ніхто її не силував співати. Я просто сам собі поставив за мету лишити на згадку для неї, для себе, для всіх її голос, якою вона була в п'ять років.
Ксенія Івась: А як бабуся Ніна Матвієнко і мама Тоня Матвієнко впливають на музичне виховання маленької Ніни?
Арсен Мірзоян: От, наприклад, я привів Ніну в музичну школу на сольфеджіо. І буває так, що Ніна виходить після заняття, їй на хор треба йти, а вона каже, що не хоче. Залізла на лавку і плаче. Не хочеш на хор, то й не треба. Відвів до бабусі в музей, вони там сіли вдвох і співають. І Ніні так гарно з бабунею, вони співають, вона точно знає, що її не насварять. У них такий зв'язок, дуже важливий зв'язок, коли літня людина може знову когось так щиро і відверто любити. І малій цікаво, бо вона пізнає світ, і Ніні Митрофанівні, яка вже все бачила, світ стає однаково цікавий. У них тандем, в якому вони дарують одна одній смак до життя.
Ксенія Івась: Розкажи про ваші сімейні різдвяні традиції?
Арсен Мірзоян: Одного року було так – стіл накритий, пісні страви, ми вийшли, і Ніна Митрофанівна питає: "А де вишиванки?". Ми: "Мамо, а що, обов’язково за стіл вдома у вишиванках виходити?". Вона така: "Ви що?". І ми пішли перевдягатися.
Коли всі зібралися, вони починають співати. Я беру гітару, вгадую тональність і починаю підігрувати. Далі мені допомагає або Андрій, або Януарій (Андрій та Іван Гончар, сини Ніни Митрофанівни Матвієнко – прим. ред.). Ми гуглимо текст пісні, яку вони почали, і вже десь на третьому куплеті ми починаємо до них приєднуватися. Навіть з інтервалами. Іноді я можу взяти не той інтервал і Ніна Митрофанівна так на мене кидає погляд, мовляв, це не радянський джаз. А Петро Іванович (Петро Іванович Гончар, чоловік Ніни Митрофанівни – прим.ред.) приносить кутю. Він її сам робить, мак перетирає на жорнах з каменю. Він робить її автентично: не визнає сучасних рецептів та інгредієнтів – тільки крупа, цукор, тертий мак.
Ксенія Івась: Арсене, які твої святкові побажання слухачам?
Арсен Мірзоян: Друзі, ліпіть сніговиків, ліпіть їх за будь-яких умов. І ще пам’ятайте, що мандаринку не можна їсти одному!
Фото: Яна Сочевічек, радіо "Промінь"
