"У документах КДБ йдеться про те, що за місяць до різдвяного циклу свят (цей період залежав від того, якою саме була релігійна ситуація у регіоні) відбувалася "підготовка" до свят. Що це означало? — Проводилася спеціальна агітаційна кампанія, націлена на те, щоби переконати населення, що Різдво є пережитком минулого, а СРСР створило натомість таку соціалістичну реальність, у якій треба жити та купатися. Релігія є дурманом, опіумом для народу, справою рук людей похилого віку.
Фото: Антиріздвяний плакат 1920-х років.
Також призначалися додаткові служби міліції, яких направляли працювати в інші регіони. Особлива щільність роботи відповідних органів спостерігалася в Західній Україні. Особливо активно силовий апарат УРСР працював в обласних центрах: Львові, Тернополі, Ужгороді, Івано-Франківську тощо", — розповів Тарас Пшеничний, доктор історичних наук та заступник декана історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка.
Що стосується контролю за населенням, — розповідає історик, — щоби віряни не мали змоги святкувати різдвяні свята, коли вони припадали на будні дні, то на підприємства приїжджали спеціальні органи, зокрема з метою перевірки, щоби простежити присутність працівників на робочих місцях. Саботували роботу зазвичай українці Західної України.
Насправді місцевому КДБ було добре відомо, хто і де святкує Різдво, — розповідає Пшеничний. Якщо була б дана чітка команда — піти та виявити, заарештувати та накрити, то це було б дуже просто зробити. Дуже часто самі ж представники місцевої адміністрації (якщо не вони особисто, то їхні родичі) відвідували урочисті різдвяні богослужіння, навіть бажали провести чин хрещення дитини, зокрема на Йордан.
"Зі святкуванням Водохреща в СРСР пов'язано чимало кумедних історій. Зокрема в ті часи існував культ здорового способу життя. А гартуватися в ополонці узимку, — сама партія веліла. Тому до пори до часу святкування Йордану дозволялося. Але вже наприкінці 60-х років каральна машина наклала на це вето, зрозумівши, що за символічними загартовуваннями насправді захована Церква. Тоді була видана спеціальна постанова про заборону купання взимку. Згодом почали відправляти спеціальні силові наряди для контролю за населенням та недопущенням до водойм у ті місця, де могли б відбуватися ритуальні йорданські свячення. Але люди часто обманювали міліцію, спершу подаючи неправдиву інформацію про місце збору біля водойми, яке в останній момент змінювали", — зазначає Тарас Пшеничний, доктор історичних наук та заступник декана історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка.
Історик розповідає, що часто радянський апарат залучав вчителів до контролю за недопущенням дітей до святкування Різдвяних свят. Вчителям доводилося це робити, оскільки і їх самих контролювали також. Перед циклом різдвяних свят приїжджали чимало перевірок та представників внутрішніх органів, які залякували педагогів. На шальки терезів було покладено робоче місце, можливо кар’єра дітей, які навчалися в університетах тощо.
"Ялинка – приманка для простаків". З книги Н. Амосова "Проти різдвяної ялинки". М.,1930. с.24.
Часто на свята проводили "суботники", особливо популярним це було перед Великоднем — у Чистий Четвер, П’ятницю. У зимовий період, коли замітати було нічого, дітей заганяли на примусові перегляди дивних фільмів. У 60-70 роках, на Різдво, показували такі фільми: "Княжна Мері", "Іван Грозний" "Кар’єра", "На бойовому місці". Ці фільми транслювали, починаючи з 6 січня, коли люди сідали до Святої Вечері, і до завершення свят. Це було одним із моментів відвертання уваги.
"Варто зауважити, що святкування Різдва було тихим спротивом радянській системі, радянському тиску та пресингові.
Українське село більше дотримувалося традицій святкування Різдва, ніж місто. Місто було більш підконтрольним. Великі індустріальні гіганти: Луганськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ завжди були під пильним контролем. Система обмежувала доступ містян до Церкви", — наголосив Пшеничний.
Фото: Вікіпедія, 1929 рік. Вихованці дитячих садків на антирелігійній демонстрації.
