— Пане Геннадію, якщо подивитися століття тому, що відбувалося зі святкуванням Різдва? Як його забороняли, чи навпаки не забороняли, як з’явилося святкування Нового року в радянській традиції?
— До революції був цілий календар таких церковних свят, і Різдво у цьому календарі було одним із ключових свят. Не Святий Миколай, який за тим же Юліанським календарем святкується 6 грудня відповідно, а Різдво — 25 грудня. Ми просто жили за Юліанським календарем, а відповідно сучасному календарю це вже 7 січня.
Так от, головним новорічним святом було Різдво. Потім Хрещення, а не Святий Миколай. Календарний Новий рік теж був вихідним днем, теж був святом і великим святом, але це було не церковне свято.
Якщо брати історію цього свята, теж пов’язане власне кажучи з Ісусом Христом, але в державному календарі це було світське свято і в радянський період, коли прийшли совіти до влади, то вони ж очікували і дивилися на суспільство, що суспільство хоче. Намагалися максимально врахувати, щоб потім перевиховувати. Тобто не одразу все ламати і по своєму будувати, а поступово. І тому в календарі свят залишилися десь до 10-12 церковних свят і серед них якраз і Різдво, яке до 1923 року святкували за старим стилем.
Тобто вся країна Рад, більшовицька країна, перейшла на новий календар із початку 1918 року. Після 31 січня наступило 14 лютого і далі вже було, ми говоримо, по новому стилю, по Григоріанському календарю, різних багато таких визначень. Але оскільки держава сама відокремила церкву від себе, тобто якби умовно кажучи, спочатку перейшли на новий календар, а потім відокремили, то уже б, я думаю, не залишалося таких проблем. А так держава фактично відокремила, вона сказала, що релігія — це не наше, більшовики ж проголошували, що вони не релігійні і відповідно церква певний час жила по своєму календарю і так траплялося, що Новий рік як світське свято уже відбувався 1 січня, а 7 січня — Різдво, а потім уже ж 14 січня — Василя, це були місцеві такі, де Василя, де старий Новий рік, тобто по-різному. Головним святом було Різдво і в радянському часі він був вихідним, з ним боролися. Спочатку намагалися альтернативним, там комсомольське Різдво, комсомольські колядки, ще що небудь таке робити, але згодом поступово натискали, натискали, натискали і зрештою з 1929 року, коли змінився календар і перейшли до п’ятиденки так званої всі церковні свята були заборонені.
Але поступово скорочувалося з дванадцяти до шести днів до 1929 року, але весь час Різдво залишалося вихідним. Щоправда із 1923 року Різдво стали відзначати 25 грудня, тобто вихідним днем був 25 грудня і в принципі і боролися проти 25 грудня переважно, хоча звичайно згадували і 7 січня, бо на місцях в селі все одразу не переведеш, як хотілось би владі.
— Оскільки треба було справді відмовитися від релігії і запропонувати свою власну ідеологію, але видно якийсь фльор новорічного свята мав залишитися, і тому на перше місце вийшло святкування календарного Нового року, так?
— Не одразу, в 1929 році пробували взагалі боротися з релігійними забобонами. Серед таких релігійних забобонів був навіть Дід Мороз. Я зараз показую таку листівочку, коли в 1928 році на цукерковій фабриці у Харкові виробили етикетку із Дідом Морозом і одразу в газеті "Всесвіт" з’явилася карикатура "Педагогічна етикетка", де Дід Мороз наприкінці 1928 – на початку 1929 року як релігійний персонаж, з яким треба боротися. Тобто проти нього боролися і з 1929 року Діда Мороза, якого вважали релігійним персонажем, разом з усіма заборонили.
Але цікава деталь. Дід Мороз приходив на Різдво, була різдвяна ялинка, різдвяні свята були, і наскільки мені зустрічається в цих періодах в матеріалах, Дід Мороз міг покласти солодощі чи подарунки у панчоху, а не під ялинку, як ми вже звикли, як власне кажучи вже з мого дитинства було, коли мені Дід Мороз під ялинку клав якісь подарунки. А то була панчоха, як і Святий Миколай.
Новий рік став дитячим святом у 1937 році, але 10 років потому він не був вихідним, а вихідним став лише з 23 грудня 1947 року. Радянські ялинки стали вдалою ідеологічною заміною різдвяних ялинок, а Дід Мороз позбувся попереднього образу “буржуазного персонажу”.
— Ми залучимо до розмови ректора Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості протоієрея Георгія Коваленка. Пане Георгію, я неодразово чула від священників, що Святий Миколай не ходить із мішком подарунків, що це не чемно щодо цього святого. Це так, чи ні?
— Декілька років тому мені передзвонили з однієї поважної газети з такою пропозицією, кажуть, ми тут міняємо Діда Мороза на Святого Миколая, все зробили, все поміняли, єдине питання, а де Снігуроньку діти? З того часу я почав досліджувати це питання. На сьогоднішній день, я дуже чітко розумію різницю між Святим Миколаєм і Дідом Морозом та Санта Клаусом. Насправді це три різні персонажі, три різні історії, які мають право на існування, бо в них різні функції і різні сфери діяльності.
Святий Миколай — це простір історії релігії, бо це реальна людина, святий християнської церкви. Треба розуміти і вибудовувати наші традиції у такий спосіб, щоб поступово наші діти разом із вірою в казку не втрачали християнську віру і залишалися помічниками Святого Миколая.
Що стосується Діда Мороза, то там складніша історія, у нього є ще дорадянська історія, він виник не в Радянському Союзі, і був спочатку заборонений теж, разом зі Святим Миколаєм, але потім повернувся. І цей образ, який ми знаємо, він з’явився дійсно в радянську епоху, а пострадянський період почав змішуватися з образом Святого Миколая. Дід Мороз — це простір міфів і легенд, він виник у слов’ян і не був добрим дідусем, його боялися, це йому давні слов’яни приносили подарунки, а не навпаки. Десь в середині 19 століття письменник Одоєвський, це була загальносвітова тенденція писати казки на основі народних легенд, написав відому казку, яку ми знаємо як "Морозко", і там Дід Мороз теж не дуже добрий, він весь час намагається когось заморозити. В радянську обрядовість Дід Мороз входить у жахливі часи, це Харків 1935 року після Голодомору, і це Москва 1937 року, де починається нова радість після голоду і репресій. Хоча ті люди, які тоді в Харкові робили це, вони якраз хотіли незважаючи на той жахливий період і маючи велику кількість сиріт, зробити хоч якесь свято. Це окрема історія, її теж треба досліджувати. Тобто в рамках можливого зробити хоч щось.
Читайте також: "Наші предки святкували Різдво Сонця": етнографиня про різдвяні традиції українців
А от якщо говоримо про Санта Клауса — то це теж дуже цікава історія, це історія літературно-фентезійна, яка також починається в першій половині 19 століття у протестанському середовищі, де викладач семінарії Томас Кларк Мур написав вірш "Ніч перед Різдвом", що миттєво став популярний. Потім був створений образ для ілюстрації цієї книжки, потім була реклама Кока-Коли в 1933 році, а нині Санта Клаус — це якраз дідусь із мішком подарунків. І як мені діти казати, коли я їм робив лекцію на цю тему, вони мені сказали, що це Святий Миколай, схожий на Діда Мороза. Санта Клаус — це якраз літературно-фентезійний, мультяшно-телевізійний образ, який теж має право на існування. Було б дуже добре, якби люди розрізняли історично-релігійні та літературно-маскарадні образи.
Ті, хто створюють свята, повинні мати ці знання, і тоді наші формати свят будуть і з релігійної точки зору більш-менш відповідними і з погляду бажання привнести цю казку, виховний момент, літературний момент, вони теж будуть більш досконалими.
— То хто коли мусить приходити? Зараз відбуваються новорічні раночки, свята, вистави в театрах і там просто замінили Діда Мороза на Святого Миколая і кудись поділи Снігуроньку, хоча іноді вона з ним приходить, бо дуже бояться звинувачення, що ви тут вивели Діда Мороза під новорічну ялинку і такий перекіс відбувається. Хто коли мусить приходити?
— Все залежить від того, яке ми свято організовуємо. Там же є своя історія, чому Санта Клаус приходить на Різдво, а не на День Святого Миколая. Але це окремо треба розповідати. Це завзяті протестанти, як колись теж більшовики, намагалися заборонити Миколая і зрозуміли, що традиція перемагає і дозволили йому приходити, але вже на Різдво. Мені здається, якщо ми організовуємо свято в день Святого Миколая, то це має бути образ Святого Миколая. Якщо ми організовуємо різдвяну історію ближче до 25 грудня, то це може бути і Санта Клаус, і ми можемо знайомитися з традиціями інших народів. Це може бути така колаборація наша зі світовою культурою. А на новорічному маскараді може бути і Дід Мороз, але його треба трошки декомунізувати, він має бути вже нашим Дідом Морозом, який пов’язаний з нашою культурою, з нашими слов’янськими традиціями, треба шукати розумний варіант поєднання культури, щоб не було цього вінегрету.
— До нас приєднується кандидатка історичних наук Нані Гогохія. У 1935 році після Голодомору і репресій країна поринула у жах і раптом чомусь відновлюється дитяче свято Новий рік із бажанням зробити дітям свято. Я не думаю, що воно було щирим. Що це було?
— 1935 рік став водорозділом, якщо дивитися на культуру святкування і взагалі на ситуацію, яка була у суспільстві. До цього власне дитячих свят не було в Радянському Союзі. Тобто діти авжеж святкували, але дорослі свята, зокрема Першотравень, Жовтневу революцію, День авіації. Але це було суто ідеологічні святкування, ритуал був досить суворий. Навіть день народження піонерської організації, і той святкували просто роблячи звіти про участь у соцзмаганні або збирати інтернаціональний п’ятак ще і таким чином відзначали.
У листопаді 1935 році відбулася нарада стахановців, під час якої Сталін сказав свої знамениті слова про те, що “жити стало краще і жити стало веселіше”. Це була відмашка для всіх підлеглих. Режим вирішив пом’якшити своє ставлення до простих людських радощів. З цього часу почалося преміювання стахановців, які підкреслювали їхній статус. Те, що раніше здавалося міщанством тепер видавалося як ознака культурного і заможного життя. Режим вичерпав можливості давити на людину і вичавлювати з неї все. Тепер треба було дати і щось матеріальне, заохотити чимось реальним. На святах це чітко видно, режим почав вимагати створювати веселі свята, які б викликали максимум позитивних емоцій і особливо у дітей. Ялинка ідеально підійшла на роль видовищного свята. Після революції 1917 року і навіть до середини 1930-х років Новий рік вважався відсталим буржуазним святом, яке не відзначалося на державному рівні, проти нього навіть фейлетони друкували у журналах. Але радянській владі було відомо, що Новий рік все одно збирає людей у родинному колі, і цей день обрали на роль ідеального радянського дитячого свята. Секретар ЦК ВКП(б) Павло Постишев звернувся до Сталіна напередодні Нового року з 1935 на 1936, і Сталін дав добро. І він сказав Постишеву: "А давай через "Правду" напиши, нехай влаштовують цю ялинку". 28 грудня 1935 року в газеті "Правда" була опублікована стаття П. Постишева "Давайте організуємо до Нового року дітям гарну ялинку". І одразу запрацювала вся ця машина. Два-три дні залишалося, але вони встигли. Поїхали самі дерева до форпостів. Свято Нового року було реабілітоване і почалася організація ялинок. Одразу було сказано, що дитина має бути нагодована під час цього свята, щоб виділили спеціально яблука, цукерки, мандарини, пряники навіть у спеціальних обгортках.
— Що ці всі матриці роблять сьогодні у нашому житті і чому вони всі такі живучі?
— Головної мети це свято досягло. Воно пропагувало ідею турботи комуністичної партії про дітей. Із цим святом пов’язані найкращі спогади дитинства кількох поколінь, які сьогодні про це пам’ятають, не тільки бабусі. Навіть люди мого віку прекрасно пам’ятають ялинки. Ялинка була мінімально навантажена ідеологічно, можна було просто отримати подарунок і позитивні емоції, бути щасливою дитиною.
— Але можливо ми будемо змінюватися?
— Я дуже сподіваюся, я бачу тенденції, які мене дуже тішать. Люди мого віку і молодші дають можливість своїм дітям обирати, що їм цікаво і з’являються й нові якість традиції, які із Заходу ідуть і відновлюються, і старі українські традиції. Сьогодні багато хто з дітей не знає, хто такий Дід Мороз. Для них важливий Святий Миколай або Санта Клаус.
Фото: pixabay.com
