Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Не дочекаюся часів, коли я стану суперстар і видалюся з усіх соцмереж
Ксенія Івась: Наприкінці грудня усі зазвичай підбивають підсумки року. Про що згадуєш ти?
Сергій Мартинюк: 2021-й рік для мене, мабуть, ознаменувався тим, що відновився фестивальний сезон. І ми, після року перерви, нарешті знову виступали на фестивальних майданчиках країни. Дали кілька сольних концертів, видавали при цьому пісні. Я почав писати новий роман: рік готувався до написання, збирав усю необхідну інформацію. І попри те, що адаптивний карантин продовжили до 31 березня, все мене наштовхує на думку, що ми починаємо виходити з цього темного тунелю. Навіть кількість вакцинованих, хоч це й не суперпоказники, говорить про розвиток, а не тупцяння на місці. І, врешті-решт, ми провели "Бандерштат" влітку, офлайн, в полях, з усіма неодмінними атрибутами фестивального життя. І це теж наповнює моє серце щастям, що життя потрошку повертається після того чумного 2020-го року.
Ксенія Івась: 2020-й рік був роком виживання для багатьох музикантів. В цьому ж році ми звикли до того, що пандемія триває, а разом з нею і життя. Чи пристосувався гурт "Фіолет" до існування в умовах карантину?
Сергій Мартинюк: Можна сказати, що так. Це навіть частково відбилося на роботі над піснями. Ми все більше працюємо дистанційно. Коли працюємо над новими піснями, більшість партій накопичується музикантами в домашніх студіях. На повноцінній студії буваю тільки я, коли пишу вокал, коли відбувається на студійних пультах зведення, мастеринг треків. Це теж внесло свої корективи. В наш час і без карантину багато музикантів працює дистанційно, тому що сучасна техніка дозволяє все це робити в домашніх умовах.
Але я б не хотів, щоб це ставало чимось звичним. От ми перенесли багато концертів з осіннього туру на лютий 2022 року, мені це не подобається, бо наш менеджмент витрачає купу інтелектуальних, фінансових та інших ресурсів на організацію процесу. Потім все злітає, переноситься, ризиків дуже багато. Не хотілося б, щоб це ставало звичністю. Але не все від нас залежить. І на негативі постійно жити теж не хочеться. Я завжди намагаюся шукати в якихось складних чи травматичних ситуаціях свої плюси. Якщо є надмір мінорів, то необхідно хоча б у музику їх сублімувати.
Ксенія Івась: За останні два роки було багато обмежень для спілкування. Як ви тримаєте зв'язок із шанувальниками?
Сергій Мартинюк: Я достатньо активний в соцмережах. Можна сказати, що я маленький інстаблогер. У Фейсбуці я рідше пишу, бо це для мене, чесно кажучи, трохи токсична мережа в плані людей, які там є, тем, які там циркулюють і всього іншого. Інстаграм може видатися менш інтелектуальною платформою в цьому плані, але це залежить від того, ким ви себе там оточите. Я б сказав, що там побільше креативніших людей ніж у Фейсбуці. Я намагаюся стабільно робити якісь прямі ефіри, намагаюся відписувати на левову частку повідомлень, які надсилають шанувальники, і таким чином підтримувати контакт.
Я вже не дочекаюся часів, коли я стану суперсуперстар і видалюся з усіх соцмереж. В мене таке відчуття, що я хочу стати суперстар, щоб видалитися з соцмереж. А ще цей рік в нас пройшов під знаком TikTok: наш трек "Бібліотека" порвав все, що можна було порвати. Існує близько 140 тисяч відео на пісню "Бібліотека" з усього світу, мільйони прослуховувань на стрімінгах, на Ютубі. Для нас це абсолютно неочікувано було. Не те щоб я скептично ставився до TikTok, я нічого про цю історію не знав. Я зайшов, побачив, що там люди дуже сильно креативлять і заморочуються. Зрозумів, що я не можу зайти в цей двір, бо в мене не вистачає часу на цей креатив. В мене на всі творчі задуми не вистачає часу. А ця історія сталася сама собою – так, як вона сталася. І ми намагаємося максимум з цього для себе витягти. Повернули навіть пісню "Бібліотека" в концертні плейлисти. Хоча це не творчість "Фіолету", це мої вар'ятські різні сайд-проєкти.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
В мене немає біполярного розладу, я не почав курити і я не самоповторююсь
Ксенія Івась: Ти читаєш коментарі у соцмережах? Які враження у публіки від синглу "Саме собою"?
Сергій Мартинюк: Звісно, читаю. Читаю те, що мені пишуть в приватні повідомлення, бо в коментарях офіційних спільнотах у коментарях захоплені відгуки і вогники, а вже в особистих повідомленнях часто навіть цілі історії пишуть. Деякі рядки тригерять, люди згадують інші пісні, які їм раніше дозволяли переживати якісь складні ситуації. Це завжди по хорошому мотивує.
Назбиралася ціла низка питань по пісні "Саме собою", і мені навіть довелося в Інстаграмі пояснити, що ні, в мене немає біполярного розладу, ні, я не почав курити, ні, я не самоповторююсь. Бо в цій пісні є цитата з нашої іншої дуже давньої нашої пісні "Чуєш, небо?". Це саме цитата, а не самоповтор. Я радий, що люди це помічають, бо я часто в наші пісні кидаю цитати з класики літератури, цитати з якихось фільмів. І зазвичай це все проходило повз. А зараз все частіше почали помічати всі ці деталі, всі ці "пасхалки", які я лишаю в наших піснях. Не всі на них звертають увагу, але, коли навіть невелика кількість людей це помічає, мені дуже приємно.
Так само із музикою часто буває. Музиканти заморочуються: тут класну синкопу (зміщення музичного наголосу з сильної долі такту на слабку – прим. ред.) зробили, там класну коду (заключна частина музичного твору або його частини – прим. ред.), а в результаті люди звернули увагу тільки на приспів, на мелодію чи на кілька вдалих рядків. Зрозуміло, якщо ти граєш високотехнологічний джаз, де все побудовано на техніці, на майстерності, то там це помічають. А якщо це популярна музика, гітарна музика, дуже часто такі речі відходять на задній план. А я б дуже хотів, щоб український слухач переймав правильну культуру слухання музики. Бо є першопочатковий, емоційний рівень сприйняття пісні – тригерить чи не тригерить, а потім вже можна трішки зануритися. Бо аранжування будь-якої пісні теж цілий окремий світ, ціла цікава кухня. Я намагаюся періодично розповідати на своїх сторінках у соцмережах, як народилася та чи інша пісня, як записується, який алгоритм дій. Людям цікаво.
Ксенія Івась: А який був алгоритм дій сааме у пісні "Саме собою"?
Сергій Мартинюк: Десь пів року тому мій брат з міста Рівного, Сергій Тимощук, в минулому вокаліст гурту "Спалені Вітрила", скинув мені гітарний інструментал, де він просто нявкає красиво, мелодійно під гітарну партію. Я частково використав цю мелодію. Дуже швиденько, тижні за два до прем'єри, я написав пісню сидячи вдома. Здається, тоді падав сніг, і я відчув, що зараз треба написати пісню.
Зазвичай, у більшості музикантів (хоч це і суперечить епосі TikTok-хітів, коли пісня робиться за дві години, а її тривалість – півтори хвилини), створення пісні на місяці розтягується. В деяких груп – на роки. В нас це за кілька місяців відбувається. А цього разу ми швиденько зібралися з нашим гітаристом і сесійним клавішником та зробили пісню. Потім з Іллею Резніковим (проєкт LETAY) зібралися на студії, записали вокал, все звели швиденько, навіть встигли mood-відео зняти. На той момент я вже був хворий, і з застудою шість годин ходив Києвом по своїх улюблених місцях, щоб чорно-біле відео до пісні презентувати. А в нас ще були онлайн-чати, ми багато сперечалися про те, як має звучати пісня, що має бути на першому плані – клавіші чи гітара, міняли десять разів звук цих клавіш.
Ксенія Івась: А хто знімав цей "нуарний фільм" про Київ?
Сергій Мартинюк: Знімав дуже молодий кліпмейкер, якого ми теж в оперативні терміни знайшли. Сьогодні я придумав ідею, на другий день ми знайшли його, а на третій вже знімали відео. Його звати Олексій Кудрявцев. У нього є кілька робіт, переважно з українським інді-андеграундом.
Все достатньо просто було, я вже мав чітке уявлення про те, як кліп мав би виглядати. Це мав бути сіро-чорно-білий Київ, мої улюблені місця. Київ мав бути в головній ролі, а не я. Місто, яке зібрало ліричних героїв цієї пісні. Місто, яке свого часу мене притягло на дніпровські кручі. Не ставилося за мету зробити кліп, як кліп: ми хотіли настроєво передати атмосферу пісні, цю меланхолію в передчутті першого снігу. Я, звісно, зліг із ще більшою застудою після тієї прогулянки.
Ксенія Івась: Десятиріччя гурту "Фіолет" припало на розпал пандемії COVID-19. Ви ще плануєте відзначати цю дату чи вже чекатимете, коли групі виповниться п'ятнадцять років?
Сергій Мартинюк: Та навряд ми вже будемо з таким запізненням щось відзначати. Цифра п'ятнадцять мені не дуже подобається. Більше до душі цифра дванадцять чи шістнадцять. В мене дуже специфічне сприйняття округлості цифр. Двадцять теж не дуже подобається. Не знаю, як буде, але в лютому ми плануємо тур, плануємо нові пісні, плануємо новий альбом. В лютому 2022-го книжка моя нова вийде. А ще в грудні 2021-го року вийде відео з нашого останнього в цьому році виступу в Києві у концерт-холі Atlas. Це буде концертний кліп на пісню "Не забувай мене", яку ми восени випустили з Іллею Резніковим. І ще багато планів є.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
На "Бандерштаті" ми плануємо усе по класиці
Ксенія Івась: Ти співзасновник фестивалю "Бандерштат", який оголосив дати проведення у 2022 році – 5-7 серпня – і початок продажу квитків. Що ви плануєте на "Бандерштаті" наступного року?
Сергій Мартинюк: Ми ще до кінця не розуміємо, що ми плануємо. У нас все починається на етапі оголошення дат. Треба за собою закріпити ці дні, бо якщо ти, наприклад, перетнешся умовно із фестивалем Zaxidfest чи Faine Misto, перетнуться публіки і це буде дуже серйозний конфлікт інтересів і потенційних відвідувачів. Це може призвести до негативних фінансових наслідків.
Що ми плануємо? Ми плануємо усе по класиці – три повноцінні фестивальні дні. Бо останні роки у нас два дні було через фінансові розклади. Плануємо, як завжди, крутезні гутірки поробити, позапрошувати найтоповіших українців з різних сфер. Звісно буде літературна сцена, музична сцена. І вже після Нового року почнемо оголошувати учасників.
Фестиваль відбуватиметься майже там, де й відбувався – це село Рованці під Луцьком. Хто був, той знає, що в це село можна потрапити прямо з центру міста, перейшовши через річку Стир на луг. І ми трішки східніше від того лугу, буквально на кілометр, відсунемося з фестивалем. Бо та територія належить людям і там почалися забудови. Ми не можемо поміж будинків ставити сцену і наметове містечко, бо це було б дивно. Хоча селищна рада дає нам дозвіл на це.
Ксенія Івась: Що ти побажаєш нашим слухачам на свята?
Сергій Мартинюк: Я хочу побажати лише одного – з подарунками чи без, але проведіть ці дні з найріднішими людьми. Здається, для такої нерелігійної людини, як я, такі дні в році існують для того, щоб зібратися з тими, кого ви давно не бачили, провести час за класними розмовами, смачною їжею, хорошою музикою. А якщо у вас ще є вініловий програвач, або щось інше, що може створити класну атмосферу, зробіть все можливе, аби ці дні з вами сталися. Бо хто ж знає, що буде далі, бачите, в якому непередбачуваному світі ми живемо. І хай кожен з цих днів буде наповнений якимось правильним розумінням того, що як би складно не жилося, завжди є двоє, троє, п’ятеро людей, заради яких варто жити. Вставати кожного нового дня. Не забувайте про це.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
