Загальні враження від перемовин
Очікування була набагато більше від того, що було в реальності. Але, напевно, не треба було мати таких завищених очікувань. Це стосується й тих, хто думав, що Байден погодиться на пропозицію Путіна і зафіксує недопущення Грузії та України в НАТО. Так само це стосується і сторони, яка думала, що Росії відключать SWIFT. Але на те й дипломатія. Дипломатія — це мистецтво послати до біса опонента таким чином, аби він зібрав валізу. Це і відбулося.
Кожен залишився при своєму, але дуже багато натяків було зроблено як однією стороною, так і іншою. Байден попередив, що якщо Путін буде продовжувати агресивні мілітаристські ігри поблизу кордону з Україною, то буде боляче. Але на сьогоднішньому етапі Путін, скоріше, побачив слабкість і неготовність США до превентивних дій, які вже сьогодні можна зробити: зокрема це "Північний потік-2", розміщення на ротаційній основі військових підрозділів в Україні і збройна підтримка, тобто устаткування українського війська, якщо ми говоримо, що є 2 місяці на приготування. Відтак, Путін вбачає, що реакція слабка або її немає, і він буде готовий рухатися далі, рухати червоні лінії. Тож, нічого проривного не відбулося. Це протокольна дипломатична зустріч, де кожен показав, де знаходяться валізи один одного, але хто за ними перший піде — це питання.
Читайте також — Байден і Путін говорили 2 години: про що домовилися?
Про колективний Захід
Добре, що колективний Захід є. Тому що перед відеоконференцією Байден подзвонив лідерам чотирьох країн — Франції, Німеччини, Італії та Великобританії. США повертається нарешті європейських справ, і Байден демонструє, що є позиція колективного Заходу, є погодження з Україною, тому що Блінкен спілкувався з Зеленським напередодні і Байден буде постфактум спілкуватися вже після зустрічі із Зеленським. Тож, є питання у контексті того, що буде далі після проявів колективних позицій і чи колективний Захід реально єдиний з точки зору сприйняття загрози.
Сьогодні в Німеччині затверджують новий кабінет міністрів Олафа Шольца, і позиція Німеччини є ключовою. Німеччина — це якоюсь мірою донор російського мілітаризму в Європі. І якщо ми говоримо про гроші, про прямі інвестиції, то це мільярди. До прикладу, якщо ми говоримо про прямі інвестиції Німеччини в Україну, то це сотня мільйонів, а в Росії це зовсім інші суми. Ми говоримо також про "Північний потік", який вже діє, про "Північний потік-2", про різні амбітні моменти, які пов’язані з тим, як Німеччина хоче заробляти на Росії як на ринку.
Крім того, Франції теж дуже потрібна Росія як союзник в Центральній Африці, зокрема це стосується Малі, де довгий час була операція Франції, а зараз Малі все більше підпадає під російські впливи. Крім того, Макрону треба переобратися на наступний термін, тому йому проблеми зараз не потрібні і краще утриматися від такої лінії.
Італія довгий час взагалі була латентним реципієнтом всіх меседжів Росії. Крім того, в Італії був уряд Сальвіні, який дуже любив Путіна. І, напевно, єдина Велика Британія, яка вийшла з Європейського Союзу, більш-менш послідовно відстоює політику активного стримування Росії в Україні.
Тому, з одного боку єдина позиція ніби є, але, з іншого боку, Росія розуміє, що ця позиція дуже хитка і можна по одному цю позицію знищувати і нівелювати активне стримування.
Про економічні санкції проти Росії
SWIFT будуть відключати лише в найостанніший і найбільш критичний момент, тобто у випадку наступу на Київ або вже після. SWIFT — це експорт, і ще існує ресурсна залежність Європейського Союзу від Росії, тому це вдарить і по європейцях. Звичайно, це зруйнує економіку Росії. Але про відключення системи почали говорити ще в 2016-му році, і росіяни малий час на те, щоб підготуватися навіть до такого сценарію. Крім того, їх підтримує Китай як альтернативний ринок та джерело, які на певний час убезпечить російських олігархів та їх прибутки. Але це лише перший варіант.
Другий варіант — це продовження тієї санкційної політики, яка є зараз. Можливо, її масштабування. Можливо, по додаткових галузях. І ми говоримо про синхронізацію американських та європейських санкцій, які і зараз дуже різні. Європейські санкції — це більше персональні санкції, зокрема заборонена на в'їзд, блокування активів певних людей тощо. Але це не широкомасштабні економічні заходи, як це робить США, яка зокрема забороняє співробітництво в аерокосмічній галузі. Це має наслідки і для США, але вони розуміють ціну і вони готові на такі речі. Отже, ці санкції можуть бути розширені. Також йде мова про фінансову систему, рубль і про його конвертацію, аби зруйнувати гіперінфляцію фінансової системи Російської Федерації. Забезпечити стійкість рубля через якісь додаткові інструменти можна, але це буде дуже дорого коштувати для Росії. Тому економічні санкції гарні тим, що вони грають на дистанції і можуть дати якийсь ефект через певний період.
Якщо Сполучені Штати нададуть Україні новітнє озброєння, чи може це змінити плани російського президента про наступ
Це змусить його замислитися. Але я думаю, що це жодним чином не змінить планів, якщо в тебе такі плани вже є, якщо це не просто гра в дипломатичний примус. Росіяни підходять до того, що ця військова кампанія буде. Вони підводять того, що ця військова кампанія буде показана в Росії як звільнення України. Це не буду загарблення або окупація. Так само парадигму звільнення України вони хочуть просувати на Захід. І у нас в Україні є люди, які з вдячністю та хлібом-сіллю будуть зустрічати російські танки. Тому поки є такі компоненти, Росія буде діяти, і для неї це раціонально, а не ірраціонально, хоча увесь світ буде переконаний у зворотньому.
Про сценарії шантажу з боку Путіна у контексті України
Ставки піднялися. Донбас був потрібен так спойлер і він досі потрібен як спойлер для того, аби стримувати Україну. Там повністю глухий кут з точки зору змістовності переговорів, зокрема в нормандському форматі, де Росія каже, що вона взагалі не сторона-агресор. У Тристоронній-контактній групі точаться розмови з товаришами, представляють певні території маріонеткової держави. Тому ми говоримо про те, що Україна в жодному разі не буде просуватися за цим треком, тому що це означатиме визнання громадянської війни в Україні, і потреба вести діалог напряму з Луганськом та Донецьком — це те, що хоче Росія. Це не те, що нам потрібно. Росія ні на йоту не хочеш звідти відходити.
"Північний потік-2" — це просто геополітична зброя. З іншого боку, це те, що набиває кишені пропутінським олігархам і самій Росії. І гроші на війну Німеччина саме через "Північний потік-2" буде постачати Росії. Тому це технічна умова і це запобіжник, який зараз є, а після сертифікації його не буде.
Водночас якщо Молдова, Грузія та Україна будуть рухатися в напрямку НАТО, то це вже геополітика і зовсім інший рівень гри. Тому Росія хоче, щоб США та інші держави Заходу позбавили Україну суверенітету, бо за нас вирішать, куди нам йти. Це знівелює і нас, і Захід, тому що Захід будується на цінностях. А ліберально-демократичні цінності полягають в тому, що маленькі є рівні до великих. А Росія каже, що великі рівні до великих і хоче сфери впливу, коли "оце наше, а це ваше". Тож, якщо Захід чи США пристануть на такі пропозиції, то це зруйнує не просто суверенітет однієї європейської держави. Успішна Україна — це загроза для Росії. І Росія хоче руками Заходу поховати цю ініціативу, якщо той розпишеться в тому, що Україна ніколи нікуди не піде і буде залишатися як буфер. І прекрасно, що Штати не погоджуються на такий сценарій.
Фото: Getty Images
