Про реакцію української влади на можливе вторгнення
Може складатися таке враження, що є звикання до цієї загрози, оскільки якраз на останні повідомлення американської сторони та британських партнерів перші реакції української влади були про те, що в них таких даних немає. Тобто була досить суперечлива реакція, що викликало подив. Але це можна пояснити тим, що є фактор постійної готовності до того, що це може відбутися. Навіть під час ситуації, що виникла навесні цього року, коли російська сторона потім частину своєї техніки відтягнула від кордонів України, політичне керівництво України неодноразово заявляло, що вони не розслабляються, очікують і рівень загрози залишається досить високий. Можливо, саме тому реакція на чергове повідомлення наших американських партнерів про те, що ризик такий зростає, не була зустрічена алермістськими заявами з боку політичного керівництва України. Але це не означає, що ми не знаходимося в постійному стану готовності до цих ризиків.
Про реакцію наших партнерів
Якщо порівняти цю ситуацію з тим, що відбувалося в попередні роки, то є певна відмінність в цьому році, яка закладається в реакції наших партнерів. За часів президента Порошенка в основному українська влада заявляла про такі ризики, які виникають, і потім стало зрозуміло, що до певної частини це була аргументація для внутрішнього користувача і, скоріше, в контексті реалізації внутрішніх політичних цілей команди президента Порошенка. Зокрема у нас було запроваджено на два місяці тимчасовий військовий стан, що наші європейські партнери зустрічали з подивом, і хоча це було після ситуації з українськими моряками, яких захопили в полон, проте існує досить велика контроверсійність щодо того, наскільки це було доцільно того часу і чи не переслідувала влада тоді внутрішньополітичні цілі.
Зараз ситуація відмінна в тому, що перші дзвіночки надходять від наших європейських та американських партнерів і рівень консолідації довкола цієї інформації та реагування на неї досить показові. Так, навесні реакція наших партнерів одразу була публічна і наш президент поспілкувався протягом тижня на найвищому рівні дипломатичних контактів, який був дуже сконцентрований і з президентом Сполучених Штатів, і з генсекретарем НАТО, і з прем'єр-міністром Канади, і з прем'єр-міністр Британії. Тобто реакція партнерів цього разу була більш скоординованою.
Зараз так само є певна відмінність в сторону посилення координованої реакцій наших європейських партнерів. По-перше, постійно йдуть реакції протягом двох останніх тижнів навіть із посиланням на супутникові знімки того, що фіксують наші західні партнери. По-друге, вони розпочали консультації між собою щодо скоординованої реакції на такі дії російської сторони. Заяви німецьких і французьких партнерів виявилися дещо несподіваними для Росії. Російську сторону досить обурила спільна заява міністрів закордонних справ Німеччини та Франції після зустрічі з нашим міністром у межах підготовки до саміту "Східного партнерства" про те, що вторгнення Росії буде мати непередбачувані великі наслідки для російської сторони. Тому зараз світова спільнота і Україна більше пильні щодо того, що відбувається.
Крім того, важливий моментом є фактично раннє попередження і винесення цього питання в публічну площину. Тобто фактор несподіванки, чим користувалися Росія в 2014-му році, вже не спрацьовує. Тим більше, що російська сторона змушена спростовувати ці заяви і говорити про те, що нічого не відбувається. Вони зокрема говорять, що Україна готує наступ, але їх аргументам зараз мало хто вірить, і показовими у цьому плані є листування, які оприлюднив пан Лавров нещодавно між міністрами закордонних справ Німеччини, Франції і Росії, де чітко видно абсолютну розбіжність поглядів та позицій на те, що відбувається на сході країни, на роль Росії в цьому процесі і намагання Росії представити свою версію реальності, де Україна винна у всьому, а Росія просто як посередники на рівні ОБСЄ намагається тримати ситуацію під контролем. Цю реальність, нав'язану Росією, наші західні партнери не сприймають, тому щоб зараз не говорила Росія, довіри до її слів немає, однак є ще інші політичні міркування щодо того, чому саме зараз виникла така ситуація і які політичні зиски зараз Росія отримає від цього.
На цю тему: "Воєнна тривога 2021": чи відбудеться в січні вторгнення Російської Федерації на територію України?
Про допомогу з боку США
У зв’язку з ситуацією, яка відбулася навесні, американською стороною було прийнято рішення про збільшення військової допомоги Україні на 100 мільйонів, яка після того, як напруга спала і Росія частково відвела свої сили від української території, не була на той момент реалізована. Потім було компромісне рішення про виділення 60 мільйонів, яке було анонсовано в рамках візиту та зустрічі президента України і президента Сполучених Штатів.
Водночас в Конгресі є досить консолідована підтримка того, що допомога Україні, зокрема військово-технічна, має бути посилена. Збільшення обсягів допомоги закладається в бюджет американців і на наступний рік, тому я думаю, що в контексті того, що відбувається зараз і готовності російської сторони до накопичення своєї військової техніки, можна очікувати дійсно збільшення військово-технічної допомоги з боку Сполучених Штатів, і підтвердженням цього є досить інтенсивний рівень діалогу та спілкування між міністрами оборони України та Сполучених Штатів. Водночас Росія намагається це використовувати як контраргумент і заявляє, що посилення військової допомоги з боку західних партнерів для України підвищує рівень напруги та протистояння і змушує Російську федерацію відповідати адекватно.
Чому саме зараз для Росії є вигідним масштабне вторгнення на територію України
У Росії предостатньо інструментів для дестабілізації ситуації в Україні і в Європі. На елемент накопичення російських військ на кордонах України треба дивитися як на частину великої гри та великої стратегії. Зараз ми маємо абсолютне замороження в переговорній площині і останнє листування з російською стороною продемонструвало полярність поглядів на те, що відбувається довкола України. Для Росії цей статус-кво більш комфортний, ніж для України, вона може дозволити собі вичікувати, але для неї так само ця ситуація не може тривати безкінечно. Тим більше, що останні опитування "Левада-Центру", проведені в жовтні цього року, демонструють драматичне падіння рівня підтримки чинного президента Путіна до 52%, що є найменшим показником з 2012 року. Крім того, населення Росії, хоча і вважає, що ситуація в Україні спровокована західними політичними силами, проте вони все одно вважають, що серйозне відкрите втручання Росії, в тому числі військове, не буде позитивним моментом для російського політичного керівництва, і це якраз може бути тим стримуючим чинником для Росії.
Але якщо в переговорній частині ситуація зайшла в глухий кут, то потрібно її трошки порушити з місця. Тому для того, щоб змусити іншу сторону, у даному випадку Україну і наших партнерів Францію та Німеччину до певних поступок, відбувається нагнітання негативної альтернативи для сторони партнера. Тобто якщо Україна не йде на поступки та контакт, демонструється те, що буде для України відбуватися, якщо вона така недоговороспроможна. Військове накопичення та гра м'язами на українських кордонах — це є засобом психологічного тиску на українську сторону і на європейських партнерів для того, щоб ми почали рухатись у сторону компромісів в рамках переговорного процесу. І якраз про це накопичення як про засіб політичного та психологічного тиску говорить і наше політичне керівництво. Водночас на Заході немає однозначної впевненості, що це вторгнення однозначно відбудеться навіть із називанням дат.
Фото: Міноборони РФ
