Чому так багато людей не довіряє інформації про необхідність вакцинуватися від коронавірусу?
На сьогодні ми перебуваємо в полоні суперечливої інформації, яка по-різному сприймається різними людьми. Тому кожен, враховуючи власний досвід, сприймає інформацію як правдиву або неправдиву.
Багато людей не хочуть говорити про війну на Сході, бо вони "втомилися" від цієї теми і не бачать розв’язку. Адже коли ти не можеш нічого зробити, щоб змінити ситуацію, то ти до неї адаптуєшся та призвичаюєшся. І питання з коронавірусною пандемією зараз теж набуває таких ознак. Але тут питання не в тому, як ми думаємо, а що робимо у зв’язку з цим. Адже ми повинні розуміти, що одне явище призводить до іншого, а це і є прийняття відповідальності. В даному випадку і за своє життя, і за життя тих, хто поруч.
Чому раніше ніхто не сумнівався у потребі вакцинації?
Тут важливим є фактор часу. Час був іншим, і рівень сприймання тих чи інших дій, які вчинялися відносно населення, був іншим. Я не можу сказати, що було більше довіри до вакцинації, але це точно несло інший соціальний характер і сприймалося більшістю як "так треба". Якщо перенести це на сьогоднішній день, то є певні умови, на які неможливо не зважати. Наприклад, вакцини, які вводилися в нашому дитинстві були перевірені роками, а вакцини від COVID-19 не пройшли такої перевірки. Це може бути однією з причин недовіри людей до вакцин та небажання вакцинуватися.
Чому люди бояться вакцинуватися, але не бояться захворіти і померти?
Коли ми говоримо, що людина чогось боїться чи не боїться, то це — про питання відповідальності. Тобто "я відповідаю за те, що роблю". І коли я йду вакцинуватися, то беру на себе відповідальність за те, що зі мною відбуватиметься після цього. Тобто ця довіра до інформації — не пересічна, адже позиції деяких експертів не ґрунтуються на наукових дослідженнях чи глибоких та довготривалих спостереженнях, бо для цього не було достатньо часу. Останнім часом я часто чую фразу "ми всі помремо, але хтось — раніше, а хтось — пізніше”" То в цьому плані відповідальність за те, що життя закінчиться, нібито лежить не на самій людині.
Чи несе невакцинована людина відповідальність за своє життя, захворівши і звертаючись за допомогою до лікаря?
Звертаючись за допомогою до лікаря, людина очікує якогось конкретного інструментального рішення. Захворівши, людина не перестає нести відповідальність за своє життя. А тиск, що зараз здійснюється на людей, особливо на тих, хто боїться вакцинуватися — на межі. Знаю, що зараз в суді оскаржують питання про обов’язковість вакцинації і санкції, які можуть запроваджуватися у відношенні до певних категорій фахівців, якщо вони не вакцинуються. Тиск на межі, бо деякі люди вакцинуються, адже цього від них вимагають. Як на мене, такий шлях — шкідливий, адже таким чином людина не бере на себе відповідальність і постійно всередині себе перебуватиме в конфлікті і відчуватиме безвихідь, мовляв, "мене змусили".
Чи бере людина, яка не вакцинується, на себе відповідальність за життя тих, хто поруч?
Людина, звісно, може взяти відповідальність за своє життя. Але чи готова вона взяти на себе відповідальність за смерть інших, яка настане як результат її поведінки? Мені здається, що варто саме так ставити питання, адже тоді зовсім інакше виглядатиме картина світу.
Про небажання вакцинуватися інших країн
Україна — не унікальна в проявах протестів проти вакцинації та карантинних обмежень. Все це — соціально-психологічні процеси, які властиві для будь-якої спільноти чи суспільства. Зараз є дуже багато людей, які вороже налаштовані до світу. Не до конкретної людини чи події, а в принципі. Від невизначеності, в якій ми існуємо, люди починають боятися всіх і всього. І транслюють своє вороже ставлення на якісь явища та події. Це і є реакція, побудована на страхові. Корисно було б, паралельно з діями влади, працювати з інформаційними потоками, пов’язаними з суперечливою інформацією. Часом виступи посадових осіб та фраза "я зробив, і ти зроби" викликають зворотну реакцію.
Важливу роль тут міг би зіграти інститут громадянського суспільства — як найбільш довірене джерело інформації. Є багато громадських організацій та інших каналів комунікацій, які можуть транслювати якісну інформацію. Коли люди об’єднуються в громадську організацію, то роблять це через те, що довіряють одне одному та не довіряють іншим. Тому інколи вони можуть бути більш впливовими, аніж державні телеканали. Тоді корисна інформація дасть можливість людині перестати боятися, взяти на себе відповідальність зробити певні кроки і приєднатися до суспільної відповідальності за своє життя та за життя тих, хто поряд.
Фото: Зоя Гаркавенко, "Українське радіо"
