Про мистецтво чуттєвості
"Чуттєвість — це найважливіша складова нашого життя у цьому тілі. Коли я роблю фотографію, я можу передавати різні нотки чуттєвості у своїх фото, і це стало стилем мого життя", — розповіла фотографка Євгенія Станішевська.
Чим відрізняється сприйняття тіла фотографом та самою людиною
"Мабуть, завдяки тому, що я сама пройшла шлях несприйняття себе, я глибше розумію усі ці моменти несприйняття себе, які є у жінок. Чому я говорю про жінок? Тому що саме жінки приходять до мене. Хоча чоловіки також не приймають себе, свого тіла і своєї зовнішності. Але вони дуже рідко намагаються працювати з цією проблемою", — розповіла Євгенія Станішевська.
За її словами, жінки є більш відкритими, і коли вони відчувають якийсь дискомфорт, то намагаються впоратися з ним, знайти інструменти вирішення. А чоловіки намагаються прикрити це, вдати, що нічого не трапилося і вони є впевненими в собі. Тому що визнати — це проявити слабкість.
Про критичне сприйняття власного тіла
"Коли я досліджувала своє життя, то зрозуміла, що поки ти дитина, то тебе зовсім не хвилює питання тілесності й образу тіла. Я згадую своє дитинство, і пам’ятаю, що в мене були дуже повні родичі, але я любила їх. Ніколи не було жодного порівняння худих і товстих людей.
Усі ці претензії до себе виникають тоді, коли людина починає критично мислити. Але це критичне мислення є базованим на тому, що нам транслює суспільство. Часто це стає причиною травм і дуже калічить", — фотографка Євгенія Станішевська.
В англійській мові є термін "body image", якщо перекласти на українську, це буде "образ свого тіла". Тому "образ" — це щось, що ми уявляємо, щось, чого насправді не існує.
Я довгий час вивчала історію тілесності та історію оголеного тіла, і можу сказати з впевненістю, що людська цивілізація більшу частину свого існування ставилася беземоційно до свого тіла, йому не приділяли стільки прискіпливої та надмірної уваги, як зараз. І лише останні декілька сотень років тіло з інструменту для життя, з оболонки, яка закриває твою духовну суть, перетворилося на продукт", — розповіла Євгенія Станішевська.
Про стандартизацію жіночого тіла
"Зі всіх усюд: реклами, телебачення, білбордів, модних журналів, оточення, нам нав’язують стандартний образ жіночого тіла. Жінку намагаються "виміряти однією лінійкою", а люди — різні і тіла — різні. Жінка має бути завжди молодою, стрункою і мати час на спортзал тричі на день", — розповіла фотографка Євгенія Станішевська.
За словами Євгенії Станішевської, ескалація тенденцій до стандартизації жіночого тіла відбулася десь у середині 1920-х років. "Тому що дуже складно було контролювати таку неконтрольовану чуттєвість, яка може бути в суспільстві, коли воно є вільним. На якомусь вищому рівні хтось вирішив, що людей потрібно контролювати сильніше. А зі зростанням кількості населення на планеті ці політично-економічні стосунки все більше ускладнювалися, а контроль посилювався. Нав’язаний образ зовнішнього вигляду тіла є потужним інструментом контролю.
Коли в якийсь момент відбулася стандартизація тіла, то нам почали нав’язувати ці параметри 90-60-90, ІМТ, маса тіла, насправді це є нонсенс".
"Я вважаю, що найздоровішим буде не оцінювати своє тіло в жоден спосіб. Просто жити, бути собою, кайфувати від себе і вміти відчути той момент, коли бажання змінити своє тіло починає маніпулювати тобою і контролювати тебе. Людина є особистістю і має бути головною у своєму житті. Сенс життя полягає не в тілі, не в тому, щоби зробити його красивим, чи навіть здоровим, він у іншому.
Я слідкую за акаунтом однієї блогерки, яка чимало пише про тіло. Одного разу вона сказала про жінок, які доглядають, піклуються про себе, що часом, "догляд за собою перетворюється на нагляд", а це веде до депресій, розладів, дисморфофобії (надмірна стурбованість зовнішніми недоліками).
Люди спостерігають за іншими й порівнюють себе з ними. Вона (людина — ред.) хоче мати таке ж, як у них, тіло, або "нормативно правильне" тіло. Але не всі люди можуть мати "нормативне тіло" навіть якщо сидітимуть на дієтах і щоденно займатимуться в залі", — стверджує Євгенія Станішевська.
Про фото як терапію
"Коли я фотографую, моєю метою не є зробити красиві світлини, на які людина подивиться і скаже: "Ой, яка я гарна!" Я майже не використовую Photoshop, лише в тих випадках, коли дефекти є тимчасовими, наприклад, з’явився прищ. І не називаю себе фотографом, я швидше — фотохудожник, оскільки за фахом я є "архітектором-художником", а не фотографом.
Коли я проводжу фотосесію, то створюю безпечний простір для людини, в якому вона може жити і бути собою, такою, якою є. А коли вона є без одягу, то насправді це завдання лише спрощується. Жодного разу не траплялося такого, щоби людина не могла роздягнутися переді мною. Часто люди у різному віці говорили мені, що вони ніколи раніше не робили такого, але хочуть зробити. І цей процес є співтворчістю. Я не люблю постановних кадрів, ми обираємо локацію і людина живе в ній, а я всього лише вловлюю ці моменти, начебто підглядаю її життя. Можливо, тому, що я є художником, і я бачу, як працює світло, я бачу як світло і тінь моделюють тіло. Я сама кайфую від цього процесу і не можу надихатися цією красою, мені дух захоплює. Тоді людина проявляється і починає по-іншому себе сприймати.
Я часто чую від людей, що важливими для них були не фотографії, а сам процес. Ми всі люди й потребуємо прийняття, безумовної любові, уваги. І фотографія є саме тією терапією, яку я можу запропонувати.
Найбільше люблять і приймають себе жінки plus size. Дівчата, які є наближеними до сучасних стандартів краси, перебувають у постійному стресі та напруженні, оскільки дуже хочуть зберегти й примножити свою красу. Вони тримаються за неї, наче за якусь цінність", — розповіла фотографка.
Фото: Facebook Євгенії Станішевської
