Ви — друга жінка-генерал. Чому ви обрали військову сферу?
Дійсно, цікава історія, адже я з родини невійськових. Мої батьки — науковці, викладачі і, за батьковою лінією, професійні спортсмени. Я пішла в інститут, бо хотіла бути тренером, адже все дитинство прозаймалася спортом. Але так трапилося, що у 1992 році я отримала пропозицію долучитися до Служби Безпеки. І мені чомусь здалося, що це — важливий крок, внесок у безпеку держави. Пам'ятаю, як мене попросили не розповідати вдома про нашу розмову зі співробітником СБУ, адже ця діяльність має певні обмеження в плані конфіденційності, і я нікому не сказала, що погодилася. Згодом, коли прийшла на службу, повідомила сім'ї, але подробиці служби ніколи нікому не розповідала. Мої батьки були вражені, що я погодилася на таку роботу, але підтримали, адже вважали, що працювати на благо України — дуже достойно.
Чи є упередження стосовно жінки у військовій професії?
Спочатку я була другою жінкою на оперативній роботі в Службі Безпеки, і мені по секрету говорили, мовляв я — перша жінка, яку взяли "з вулиці", а не з тих, хто вже проходив службу або працював. СБУ в 90-ті роки була спадкоємицею КДБ, і люди проходили люстрацію, але залишалися працювати. Тому культури комунікації з жінками в оперативній службі не було взагалі. Ми там навчали одне одного. Пам'ятаю, як мені сказали: "Ти тут не жінка, а оперпрацівник".
Першим моїм гендерним радником став батько, який навчав не ставити бар'єри, якщо мета поставлена. Ти маєш йти до своєї мети, незалежно від того, дівчина ти чи хлопець, адже відіграють роль саме ключові якості. Я хотіла, щоб люди, з якими я працювала, бачили в мені професіонала. І ті чоловіки в контррозвідці, з якими я працювала, були моїми вчителями і я дуже вдячна їм за це. У них була внутрішня сила сприймати ситуацію, де жінка прийшла у підрозділ, не як виклик, а як ситуацію, яка сприятиме збільшенню можливостей для спецслужби.
Чи існують рівні можливості у сфері захисту безпеки держави?
З моменту прийняття нашої державою незалежності, відбулося багато змін. Але стереотипи мислення нікуди не поділися, вони існують в певних колах і просуваються певними ортодоксально мислячими людьми. З іншого боку, з початком війни теж багато чого змінилося. В СБУ не було жодних нормативно закріплених упереджень щодо жінок на службі, але за замовчуванням стереотипно не брали багато жінок на оперативну роботу або в бойові підрозділи, на кшталт Альфа.
В армії ж жінка не могла бути призначена на відповідні бойові посади за різними ознаками. Наприклад, через нездатність піднімати важкості, адже це загрожує її здоров'ю. Але жінка йшла на війну, працювала гранатометницею, а офіційно рахувалася у фінансовому підрозділі. І якщо вона отримувала поранення, то навіть статусу учасника бойових дій не могла отримати. Тому великі зміни, ініційовані жінками-депутатами і також громадськими активістами, відбулися. І зараз ми маємо перелік спеціальностей, на які можуть призначатися жінки, і це — великий крок вперед.
Якраз про теперішні законодавчі ініціативи, щоб закріпити цей процес отримання рівних прав та можливостей і виконати національний план дій з національної Резолюції Ради Безпеки "Жінки, мир, безпека", ми говорили на круглому столі, на який запрошувалися народні депутати, ті, хто ініціював зміни до законодавства, військові, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, громадські активісти та Міністерство ветеранів. Ми започаткували цей захід з нагоди того, що перший раз країна відзначатиме День захисників та захисниць. Також дуже багато роботи потрібно проводити по зміні ментальності в цьому напрямку, адже корпоративні культури силових відомств, на жаль, дуже сталі і консервативні. Але, підкреслюю, дуже багато зроблено в цьому напрямку. Жінки мають набагато більше прав. Варто зазначити, що на початку війни серед добровольців було багато жінок і волонтерів, які потім пішли до лав військових формувань, тому наше жіноцтво дуже активне в захисті держави і так склалося історично. Це — наша культура, яка роками закладалася, тому ми маємо впроваджувати це і законодавчо.
Що мотивує жінок, які йдуть до війська?
Захист своєї держави. Наші жінки надзвичайно патріотичні. Військо — особлива комунікація, довіра одне до одного, цінності нашого суспільства, які там кристалізовані.
Які ваші поради жінкам, які ставлять собі за мету зробити військову кар'єру?
Просто треба вірити в себе і свої сили. Знати, що на шляху буде багато складнощів. Я поважаю усіх тих, хто піднімається усіми щаблями. Йдіть своїм шляхом і навчайтеся новому. Освіта і знання — шлях до успіху.
Коли відбулося ваше перше усвідомлення, що в Україні — війна?
У 1993 році, коли я, як оперативний працівник контррозвідки працювала на одному із міжнародних заходів в Криму, де проходив гендерний конгрес. Там були присутні жінки з багатьох країн та кримські татари, які поступово поверталися до півострова. Мене дуже здивувала поява жінки з Росії. Вона — дипломат, працювала в Росії і брала участь у знаменитій Ялтинській конференції в якості перекладача. Вона була поважного віку, інтелігентно виглядала. Коли я спостерігала за нею, то складалося враження, ніби вона проводить розвідопитування, тобто використовувала технології спецслужб. Коли я повернулися додому, вирішила про неї прочитати, до рук мені потрапила книга "Розвідка та Кремль" Судоплатова, де на останній сторінці йшлося про розвідувальну діяльність Зої Зарубіної в якості офіцера радянської розвідки, зокрема і в ядерних проєктах.
І тоді я сказала своєму керівництву, що не в громадському секторі потрібно шукати ворога, а там, де є спецслужби, адже колишніх працівників розвідки не буває. Людина приїхала спеціально для збирання інформації, що відбувається в українському Криму. Це був 1993 рік. Напрям нашої спецслужби теж треба змінювати і посилювати російський напрямок, бо Росія ніколи нас не залишить в спокої. Це було відчуття прихованої війни і фізичне відчуття ворожого подиху російської розвідки. Далі було багато цього.
І в квітні 2014 року я фізично відчула присутність війни, коли ми опинилися в окупованому краматорському аеропорті. Саме з вибуху першого гелікоптера і першого обстрілу ми зрозуміли, що нічого спільного з антитерористичною операцією там немає, що це — справжня війна.
Наскільки вдається реалізовувати зараз плани, з якими ви прийшли на посаду Міністерки у справах ветеранів?
Коли мені запропонували обійняти цю посаду, я розуміла, що бюрократія є і це — виклик. Більш того, вона присутня в усіх структурах. Ми вирішили інституціоналізувати цю політику. Я запропонувала провести стратегічну сесію, в результаті якої ми вибудували для себе 10 пріоритетів: створення українського ветеранського фонду, електронної платформи "е-Ветеран", підтримку ветеранського підприємництва і ветеранський спорт. Тут дуже нам допомагає підтримка керівництва держави.
І президент, і прем'єр-міністр неодноразово наголошували на тому, що для держави ветеранська політика є пріоритетом. Однією з головних проблем є те, що ветерани не забезпечені житлом. Ми можемо багато говорити про реабілітацію, але людина,яка приходить в чужий дім не відчуває себе самодостатньою. Тому цьогоріч ми передбачили в бюджеті наступного року (залишилося тільки голосування Верховної Ради) практично повне закриття черги на житло для учасників АТО, зокрема інвалідів 1 та 2 групи та, так звані, АТО ВПО (внутрішньопереміщені учасники АТО, які втратили своє житло внаслідок воєнних дій — ред.). Завдяки субвенції місцевим бюджетам ветерану відкривають рахунок у банку, знаходять вторинне або введене в експлуатацію житло, переводять кошти на рахунок, і людина отримує свою домівку. Я дуже сподіваюся, що приймуть цей бюджет, чим доведуть, що ветеранська політика в державі популяризована.
Про електронний кабінет ветерана
Електронний кабінет — сервіс для ветеранів, де він може обрати собі медичну послугу, заклад, де зможе пролікуватися чи отримувати інші сервіси. Зараз сервіс працює в тестовому режимі. Наступного року має запрацювати. На те, щоб інтегрувати всі реєстри, які є в державі, потрібно багато часу, зусиль та зміни до законодавства.
Про Український ветеранський фонд
Коли ми прийшли своєю командою в міністерство і проаналізували бюджетні можливості, то зрозуміли, що вони надзвичайно низькі. Якщо ми працюємо з ветеранами і для ветеранів, то маємо бути носіями тих цінностей, які просуває ветеранська спільнота. Не має бути серед ветеранів непрозорих речей. Ми розуміємо, що державний бюджет не може бути безмежним, і треба залучати інші інструменти, які збільшать ці спроможності. Один із таких проєктів — Український ветеранський фонд, бюджетна установа, на утримання якого потрібне фінансування, приміщення, положення. І за рахунок того, що це буде державна установа, міжнародні та національні донори мають отримати гарантії, що кошти, які вони надають, використовуватимуться прозоро.
Тому ми створимо бюджетну установу з оглядовою радою, і всі процедури будуть прозорі. Вибудуємо напрями, за якими будемо приймати міжнародну та національну допомогу, і після конкурсних процедур ці кошти отримуватимуть. Для того, щоб люди могли отримати ці кошти, потрібні певні знання: як пройти цей шлях, заповнити заявку тощо.
В грудні у Краматорську планується форум, спрямований на обговорення регіональної ветеранської політики. Там ми презентуватимемо наш фонд і розповідатимемо про напрямки діяльності конкретно, і це потрібно медійно висвітлювати. Загалом ветеранський фонд — це підтримка бізнесу; проєкти підтримки громадських об'єднань по зміцненню стійкості наших громад держави, формування позитивного образу ветерана, розвитку ветеранської культури, ветеранської дипломатії, створення комунікаційних майданчиків. Це — всі напрямки нашої діяльності, враховуючи психологічну підтримку ветеранів. Діяльність фонду — інструмент реалізації всіх напрямків ветеранської політики. Ми готові окремо присвятити програму українському ветеранському фонду.
Що змінилося у медичному забезпеченні ветеранів?
Я вважаю санаторно-курортне лікування пережитком Радянського Союзу. Ми вступили в комунікацію з Міністерством охорони здоров'я і хочемо розробити нову систему медичної реабілітації ветеранів. Тим не менш ми не припиняємо роботу, і з початку року послуги з психологічної реабілітації отримали 2382 особи і нами укладено 3488 договорів на психологічну реабілітацію. Ми передбачили можливість отримання медичної допомоги, зокрема реабілітацію ветеранів у закладах охорони здоров'я силових відомств, і працюємо над цим. Також передбачили можливість проходження психологічної реабілітації ветеранам та членам їхніх родин. Кошти закладено до бюджету наступного року, що допоможе реалізувати цю можливість.
Про створення в Україні Інституту омбудсмена ветеранів
Наші ветерани дійсно потребують правової допомоги і захисту своїх прав. Ми обговорювали це в широкому колі із залученням правозахисних організацій тощо. Наразі вже створена консультативна рада із захисту прав ветеранів при президентові України, яка займається захистом прав ветеранів, виконує роль омбудсмена і показує себе як дієвий інструмент. За дорученням прем'єр-міністра маємо створити пілотні центри надання правової допомоги і захисту ветеранів у трьох областях. Якщо проєкт буде вдалим, то масштабуватиметься далі на всю країну.
Що наразі із законопроєктом про захисників і захисниць?
Законопроєкт про захисників і захисниць ще опрацьовується, тому що там були внесені певні корективи громадськими організаціями, які представляють родин загиблих. Найближчим часом законопроєкт вноситиметься до Верховної Ради. Ми хочемо нормувати статуси, адже коли ми говоримо про родини загиблих, то там немає відповідного статусу, а вже потім говорити про фінансування державних гарантій, які також будуть унормовані.
Що змінює у ветеранській політиці Закон про основи національного спротиву?
Це дуже важливий законопроєкт, адже ветерани — активні громадяни, які мають бути цілком залучені до системи територіальної оборони і до всіх її рівнів, адже вони — досвідчені військові. Вони також активно долучаються до навчань з територіальної оборони. Саме ветерани є найбільш мотивованими для охорони своєї землі та родини. І на законодавчому рівні збільшується спроможність залучення ветеранів до національного спротиву.
Про певні відзнаки до Дня захисників та захисниць
Вже є указ президента про нову символіку Міністерства ветеранів, в основу якої покладено так званий комбатанський хрест. На основі цієї символіки ми запровадили свою відзнаку, якою будемо відзначати людей, які зробили великий внесок у підтримку ветеранів.
Як можна закінчити російсько-українську війну перемогою України?
Є таке поняття, як "асиметрична війна". Це така війна, коли більша за розміром країна нападає на меншу. І є приклади, коли менша виграє, адже має потужний інструмент — національні цінності, громадянську ідентичність і бажання відновити свій суверенітет та цілісність. Звичайно, таке бажання є у більшості наших громадян. Перемогти можна, ставши міцнішими всередині країни, приборкати внутрішні суперечки та розвивати власну армію, громади, національну оборону та спротив. Ми маємо стати країною захисників України.
Фото: Юлія Лапутіна, Світлана Мялик
