Про захоплення альпінізмом
Мабуть, гори в моєму житті були завжди. Я зі спортивної родини. Батьки — альпіністи, познайомилися в альпклубі. З дитинства мене возили на збори, на скелі. В 4 роки потрапила в Дениші, де мені вже сказали здійнятися на скелю. В підлітковому віці відвідувала Крим, Кавказ. В 19 років отримала третій розряд з альпінізму. Це було природно. Потім відбулося 15 років перерви. В мене двоє дітей, родина — мала багато інших справ.
Про підкорення семитисячника
Це відбулося на Памірі. Семитисячник на кордоні Киргизстану та Таджикистану має назву Пік Леніна. Таджикистан позначає цю гору як Пік Абу алі ібн Сіни, але Киргизстан так і не прийняв нову назву. З боку Таджикистану неможливо зійти на гору через неприступну долину.
Як повернутися до альпінізму після багаторічної перерви
Досить довго — 5 років — йшла до підкорення семитисячника, готуючись фактично з нуля. Довелося починати як новачок. Відновлювала фізичну форму. Спочатку відвідала гору Казбек, потім — Монблан. Почала тренуватися багато та системно, відтворювати технічні знання з альпінізму.
Також була в Непалі два рази, щоб повернути відчуття висоти. Потім через карантин Непал закрили на півтора року. Багато хто тоді поїхав до Киргизстану. Я теж поїхала на цю вершину, але без уявлення, що підіймуся. Мала намір спробувати. Склалася така команда, були присутні такі інструктори, а також пощастило з погодою, що зайшли на вершину. Це стало для мене визначною подією.
Хто може стати альпіністом
Важливо бажання людини, приймальної комісії звісно немає. Якщо їдеш на збори в альптабір, треба мати медичну довідку, пройти стандартний огляд.
Що потрібно, щоб ходити в гори
Потрібна фізична підготовка, витривалість. Я займаюся в клубі, який спеціалізується на трейловому бігу, тобто по пересічній місцевості — горах, лісах, болотах. В Києві достатня кількість великих парків з нерівним рельєфом для такого бігу — Дорогожичі, Голосіїв.
Щоб ходити в гори, також потрібно багато часу та грошей. Зокрема, спорядження має бути якісним.
Спочатку варто піти на курси, знайти альпіністський клуб або звернутися до Федерації альпінізму і скелелазіння. Так можна вчитися альпінізму з інструктором, відвідувати скеледром і нарешті піти в гори.
В Україні, до речі, багато потужних альпіністів. Середнього віку для початківців не існує: в будь-який час, коли вас позвали в гори — треба йти.
Про улюблену вершину
Моя улюблена вершина — Ельбрус. Була там двічі — у 2001 та 2003 роках. Це був переломний момент. Хоча п'ятитисячник для професійного світу альпіністів не значить щось надто серйозне. Проте мене ця гора сформувала. Коли не мала можливості займатися альпінізмом, мріяла туди повернутися. Потім сталася війна, і я зрозуміла, що в Росію більше не поїду. На світі багато складних і простих гір.
Про плани підкорити Еверест та інші гори
Окрім того, що це дуже дорого, Еверест не видається мені визначною вершиною, яка визначає людину, як значного альпініста. Альпініст — це той, хто підкорює технічні маршрути. Мій батько, наприклад, має значний досвід.
Хочу відзначити неймовірну новину, що дві українські жінки підкорили К2. К2 значно складніша за Еверест, хоча менш популярна та комерційно актуальна. Її підкорення потребує значних зусиль.
Я мрію про гори Південної Америки. Там є пік Аконкагуа та найвищий вулкан у світі Охос-дель-Саладо, пустеля Атакама. Це популярні комерційні маршрути. Буду дбати про можливості, щоб одного дня опинитися там.
Про загибель альпіністів
Як не сумно, біля кожної великої вершини є скеля чи кілька скель з іменами загиблих людей. Гори щороку забирають когось назавжди. У першу чергу тих, хто не дбає про свою безпеку та тих, хто поруч.
Люди можуть піти без інструктора, не маючи достатнього досвіду та необхідного спорядження, не йдуть у зв'язках, не користуються поручнями. Є дуже велика кількість чинників, які треба враховувати з правил безпеки, щоб залишитися живим та неушкодженим.
Якщо людина загинула в горах, навряд чи тіло відразу знайдуть. Зокрема, на Памірі складності навіть з організацією рятувальних операцій. Тіла можуть знайти років через 5-10.
Багато нещасних випадків відбувається під час спуску. Спускатися важко, бо витрачаєш всі сили на сходження. Важливо до вечора повернутися в той табір, з якого виходив. Як правило, сил наприкінці ледве вистачає.
Про гірську хворобу та адреналінову залежність
Гірську хворобу між собою альпіністи називають "горняшка". Це те, як організм реагує на відсутність кисню, на висоту. Хвороба проявляється по-різному. В людей, що страждають на неї, є фізичні й психологічні відмінності. Перша стадія хвороби — ейфорія, нездорова радість. Легка відсутність кисню — не критична стадія. Потім може боліти голова, нудити, з'являється агресія чи відбуваються інші прояви.
Найкращий спосіб подолати хворобу — якнайшвидше спуститися нижче.
Взагалі ж важливо складати акліматизаційний план для групи. Висоту потрібно набирати поступово. Варто переночувати на висоті, спуститися, аби організм адаптувався, й знову піднятися.
Щодо так званої адреналінової залежності, можу сказати, що дійсно складно забути гірські краєвиди. Коли потрапляєш на місцину, де немає дерев — одні скелі, а згодом лише сніг, лід, тріщини... Потім хочеться повернутися туди знову.
Про взаємини у горах
Жінки та чоловіки — на рівних. Немає відчуття, що хтось слабший, а хтось сильніший. У горах всі працюють командою. Технічний альпінізм — це командний вид спорту. Серед альпіністів поки менше жінок.
Я в горах завжди переймаюся висотою та питаннями виживання. Там не дуже до романтики, хоча самі місця досить романтичні. Мої батьки — приклад романтичних стосунків у сфері альпінізму,
Спілкування з командою — окреме задоволення. Кажуть, що погані люди в гори не ходять. На великій висоті — не до розваг, а нижче спілкування з іншими групами відбувається. В горах зустрічаються люди з усього світу. Є можливість познайомитися з іншими інструкторами. Досвідчені люди розказують, де були. Звичайно, є гітари в гірських туристів.
Про гірський туризм
Гірські туристи не мають на меті обов'язково здійнятися на вершину. Туристи зазвичай ходять в довжину, а не в висоту. Є трекінг у горах.
Гірські туристи можуть носити рюкзаки з вагою 30 кілограмів у цей час. Вони все на собі носять і це неймовірна відвага.
Гори — це прерасно. Люди проявляють свої справжні риси. В гори закохуються і це назавжди.
Про природу
На 5-7 тисячах метрів флори та фауни немає. Є вічні сніги та лід, навіть каміння не видно. Влітку також сніги, взимку їх більше.
Найпрекрасніше — це схід сонця. Нічого більш надзвичайного, коли йдеш на вершину, не існує.
В день штурму на вершину виходять уночі в залежності від складності сходження. Схід сонця застає в дорозі. Спочатку я чекала на сонце на Памірі, щоб воно зігріло. Коли почало сходити, освітило сусідні вершини — побачили інші семитисячники. Потім сонце спустилося і підступило ближче.
Чи існує снігова людина та чорний альпініст
Я не бачила. Існує інформація, що в наметі треба спати тільки головою до виходу, щоб дух чорного альпініста, якого колись скинули зі скелі, не витяг назовні. Але ця порада має і більш логічне обґрунтування. Якщо намет загориться або зійде лавина, набагато краще, бути розташованим головою до виходу.
Що їдять альпіністи
Сухі сублімати, які треба виносити на гору з собою. Хочеться солодкого, сала. Також на висоті треба довго кип'ятити воду.
Про селфі в горах із прапором
Це як обов'язковий елемент. Якщо не сфотографувався, можна сказати в наш час не зараховується підкорення вершини. Якщо погода дозволяє, бажано дістати прапор, міцно тримати його через вітер та сфотографуватися.
Фото: facebook anastasia.bezverkha
