Підліткове насильство в школах: конфліктолог про те, як уникнути випадків, аналогічних стрілянині у Пермі

Підліткове насильство в школах: конфліктолог про те, як уникнути випадків, аналогічних стрілянині у Пермі

Вчора, 20 вересня, світ сколихнули новини про стрілянину в Пермському університеті в Росії, яку відкрив 18-річний студент. Внаслідок трагічних подій 6 людей було вбито, а 28 - постраждали. Цей інцидент вкотре привернув увагу до теми насильства серед дітей та підлітків, а також того, як йому запобігти. Українське радіо звернулось до конфліктолога Богдана Петренка, який пояснив, що таке відкладене насильство та які труднощі у вихованні дітей можуть до нього призвести.

0:00 0:00
10
1x

Що таке відкладене насильство?

"Це не проблема лише сучасності: вона існувала й раніше. З моменту, коли з'явилися ЗМІ, ми можемо знайти подібні випадки, які відбувалися в світі в тих чи інших масштабах, коли учні приходили до школи та застосовували масове насилля. 

Щодо відкладеного насилля, коли людина приходить в школу через певний час після того, як закінчила її, то подібні випадки також спостерігаються у світі. В 90-х роках був такий випадок у Великобританії, коли у віці 28-ми років людина прийшла в свою колишню школу і почала розстрілювати дітей, які там тоді навчались", розповів Богдан Петренко. 

За його словами, всі ці прецеденти  це відкладена відповідь на насилля, яке застосовувалось до цієї дитини, або на нездатність суспільства прийняти її: "Є дослідження в США, яке зазначає, що до таких дій призводять різні причини. Єдине, що об’єднує всі випадки  це те, що дитина неналежним чином соціалізувалася в колективі. Тобто йдеться не лише про те, що вона була жертвою, а й про те, що вона просто не ставала частиною колективу і не мала з ким спілкуватися". 

"Якщо подивитися на "пермського стрілка", то в нього був певний негатив щодо школи, йому не подобалося це місце. І він фактично переніс негатив зі школи на вищий навчальний заклад. Й дуже часто такі випадки трапляються як прецеденти ефекту доміно: коли відбувається один випадок, можна очікувати, що може бути подібний прецедент в школах, які перебувають в тому ж інформаційному просторі. І проблема, що на сьогодні кордони держав не є тими кордонами, які стримують подібне насилля, і наслідувачі таких випадків можуть з’явитися в іншому кутку планети",  зазначив Богдан Петренко. 

Також конфліктолог торкнувся й так званого "ефекту вогнепальної зброї", зазначивши, що, на його думку, злочин стимулює не вогнепальна зброя, а певни розвиток самої дитини: 

"Якщо колектив з дитини знущається чи відштовхує її, то потім дитина приносить "відповідь". Але сама по собі вогнепальна зброя не вбиває, вбиває бажання самої дитини. Адже дитина може прийти з арбалетом, як було в Полтаві, або з іншою зброєю. Проте вогнепальна зброя збільшує кількість жертв". 

Хто винен у виникненні насильства у навчальних закладах?

"Якщо подивитись на стрілка з Пермі, то він ходив до психолога, бо хотів отримати дозвіл на зброю. І, на превеликий жаль, психолог вчасно не побачив проблему, яка була в дитини. Проте думаю, що й сама система видачі зброї побудована інакше: вона фокусується не на тому, щоб перевірити людину на наявність психічних відхилень, а на тому, щоб отримати хабар. Там застосовуються стандартні тести, до яких хлопець вже був готовий",  наголосив Богдан Петренко. 

За словами конфліктолога, аналізуючи, хто винен в підлітковій агресії, варто розпочинати з сім'ї: "Дитина в школу йде не чистою дошкою, формуючи там свою ідентичність. Вона вже приходить до школи з певними готовими моделями поведінки. Якщо в сім'ї застосовувалося насилля або не приділялося належної уваги дитині, то дитина формується, залишена напризволяще. Вона приносить ці моделі поведінки в школу, де зіштовхується з іншими дітьми, відбуваються певні конфлікти. Й дитина, яка  не може себе захистити, може стати жертвою. Це може призвести до агресії щодо інших. Проте агресія  це крайнощі, тому що для більшості дітей наслідки інші: дитина не може знайти себе в житті, нормально реалізуватися, створити сім’ю".

Як дитині переживати образи?

"Величезною проблемою сьогодення є гіперопіка, коли дитину не привчають до самостійності. Вона не готова до самостійного життя, їй складно адаптуватися в колективі, особливо, коли треба відстоювати свої права.  Тому варто змалку привчати до самостійності, бо лише так дитина зможе адаптуватися в колективі",  пояснив Петренко. 

Щодо реакції на образи, то, як порадив конфліктолог, з дитиною про все треба говорити: "Якщо образа одноразова, то найкраще над цим просто посміятися. Варто проговорити, що інколи треба виходити з системи, щоб відвернути від себе певний негатив". 

"Якщо ж образа має довготривалий характер, то тут треба братися за свою дитину, тому що в неї може сформуватися модель поведінки жертви. І навіть якщо ви переведете її з однієї школи в іншу, ця модель все одно збережеться. І в іншій школі вона знову стане жертвою",  підсумував Богдан Петренко.

Фото: Українська правда