Що таке відкладене насильство?
"Це не проблема лише сучасності: вона існувала й раніше. З моменту, коли з'явилися ЗМІ, ми можемо знайти подібні випадки, які відбувалися в світі в тих чи інших масштабах, коли учні приходили до школи та застосовували масове насилля.
Щодо відкладеного насилля, коли людина приходить в школу через певний час після того, як закінчила її, то подібні випадки також спостерігаються у світі. В 90-х роках був такий випадок у Великобританії, коли у віці 28-ми років людина прийшла в свою колишню школу і почала розстрілювати дітей, які там тоді навчались", – розповів Богдан Петренко.
За його словами, всі ці прецеденти – це відкладена відповідь на насилля, яке застосовувалось до цієї дитини, або на нездатність суспільства прийняти її: "Є дослідження в США, яке зазначає, що до таких дій призводять різні причини. Єдине, що об’єднує всі випадки – це те, що дитина неналежним чином соціалізувалася в колективі. Тобто йдеться не лише про те, що вона була жертвою, а й про те, що вона просто не ставала частиною колективу і не мала з ким спілкуватися".
"Якщо подивитися на "пермського стрілка", то в нього був певний негатив щодо школи, йому не подобалося це місце. І він фактично переніс негатив зі школи на вищий навчальний заклад. Й дуже часто такі випадки трапляються як прецеденти ефекту доміно: коли відбувається один випадок, можна очікувати, що може бути подібний прецедент в школах, які перебувають в тому ж інформаційному просторі. І проблема, що на сьогодні кордони держав не є тими кордонами, які стримують подібне насилля, і наслідувачі таких випадків можуть з’явитися в іншому кутку планети", – зазначив Богдан Петренко.
Також конфліктолог торкнувся й так званого "ефекту вогнепальної зброї", зазначивши, що, на його думку, злочин стимулює не вогнепальна зброя, а певни розвиток самої дитини:
"Якщо колектив з дитини знущається чи відштовхує її, то потім дитина приносить "відповідь". Але сама по собі вогнепальна зброя не вбиває, вбиває бажання самої дитини. Адже дитина може прийти з арбалетом, як було в Полтаві, або з іншою зброєю. Проте вогнепальна зброя збільшує кількість жертв".
Хто винен у виникненні насильства у навчальних закладах?
"Якщо подивитись на стрілка з Пермі, то він ходив до психолога, бо хотів отримати дозвіл на зброю. І, на превеликий жаль, психолог вчасно не побачив проблему, яка була в дитини. Проте думаю, що й сама система видачі зброї побудована інакше: вона фокусується не на тому, щоб перевірити людину на наявність психічних відхилень, а на тому, щоб отримати хабар. Там застосовуються стандартні тести, до яких хлопець вже був готовий", – наголосив Богдан Петренко.
За словами конфліктолога, аналізуючи, хто винен в підлітковій агресії, варто розпочинати з сім'ї: "Дитина в школу йде не чистою дошкою, формуючи там свою ідентичність. Вона вже приходить до школи з певними готовими моделями поведінки. Якщо в сім'ї застосовувалося насилля або не приділялося належної уваги дитині, то дитина формується, залишена напризволяще. Вона приносить ці моделі поведінки в школу, де зіштовхується з іншими дітьми, відбуваються певні конфлікти. Й дитина, яка не може себе захистити, може стати жертвою. Це може призвести до агресії щодо інших. Проте агресія – це крайнощі, тому що для більшості дітей наслідки інші: дитина не може знайти себе в житті, нормально реалізуватися, створити сім’ю".
Як дитині переживати образи?
"Величезною проблемою сьогодення є гіперопіка, коли дитину не привчають до самостійності. Вона не готова до самостійного життя, їй складно адаптуватися в колективі, особливо, коли треба відстоювати свої права. Тому варто змалку привчати до самостійності, бо лише так дитина зможе адаптуватися в колективі", – пояснив Петренко.
Щодо реакції на образи, то, як порадив конфліктолог, з дитиною про все треба говорити: "Якщо образа одноразова, то найкраще над цим просто посміятися. Варто проговорити, що інколи треба виходити з системи, щоб відвернути від себе певний негатив".
"Якщо ж образа має довготривалий характер, то тут треба братися за свою дитину, тому що в неї може сформуватися модель поведінки жертви. І навіть якщо ви переведете її з однієї школи в іншу, ця модель все одно збережеться. І в іншій школі вона знову стане жертвою", – підсумував Богдан Петренко.
Фото: Українська правда