Мораль чи закон? Що першочергове у цій темі?
Думаю, що мораль. Україна має багато відповідних законів, приєдналася до низки міжнародних договорів, до декларацій, які захищають права дітей. Але, на жаль, в Україні це більш декларативно. Закон ніби існує, але механізм його реалізації або притягнення до відповідальності — надто старий і відсилає до старих норм у кримінальному та адміністративному судочинстві. І часто є правопорушення, а притягнути винного до відповідальності або дуже складно, або неможливо.
Якщо ми стаємо свідками якихось порушень закону, то не треба думати, що існує багато органів із захисту дітей і вони розберуться. Ні, не розберуться. Якщо ми не фіксуватимемо ці правопорушення, то ніхто не понесе відповідальність. Частина вини завжди лежить на людях, які знали, бачили, але не реагували.
Що можуть зробити очевидці дитячого насильства з юридичної точки зору?
Те, що стається з дитиною у сім’ї, школі, дворі — не приватна справа. Адже, дитина — громадянин країни, який не здатний себе повністю захистити і дуже часто сприймає образи за норму. Немає обмеженого кола осіб, які відповідають за права дитини. Якщо ми бачимо, що порушують права дитини, то зобов’язані відреагувати. Якщо не реагуємо, то теж порушуємо її права. Є старий механізм, який доволі непогано працює: коли телефонують на 102 чи 103, усі звернення фіксуються. Тому, коли є фізичні знущання над дитиною, побиття, наявні конкретні проблеми, необхідно зробити 2 дзвінки на 102 і 103. Представитися, надати всю необхідну інформацію. Таким чином буде простіше притягнути винних осіб до відповідальності.
Куди звертатися родичам дітей, права яких порушуються?
Насправді, дуже складно родичам зробити подібний крок. Очевидці зобов’язані повідомити до органів опіки та піклування. Це — організація, на яку законом покладені певні обов’язки і яка займається наступними питаннями: насильство над дітьми, порушення їхніх прав, зокрема і майнових (відчуження квартири, яка частково належить дитині) тощо. Органом опіки і піклування законом визначені місцеві ради в регіоні, де проживає дитина. А інструментом органів опіки і піклування є служба в справах дітей. Тобто ця служба не приймає сама рішення, вона — інструмент. Тільки після доручення місцевої громади вона може перевірити, з’ясувати певне питання або виконати рішення органу опіки і піклування. Тому звертатися потрібно саме до органів опіки та піклування і робити це обов’язково письмово, під реєстрацію. Адже якщо ви цього не зробите письмово і не залишите собі копію з реєстраційним номером або підписом про отримання, то велика ймовірність того, що ваші звернення залишаться в повітрі.
Наскільки дієві органи опіки та піклування?
Це, на жаль, дуже велика проблема для України. Зараз, після територіальної реформи, державні адміністрації ліквідували, багато влади перейшло до місцевих територіальних громад і саме вони, ніби і зобов'язані були створити службу у справах дітей, але деякі з них не звернули на це увагу, а деякі — не вважали за потрібне це зробити. Існує 866 постанова Кабміну, яка регулює деякі питання в справах дітей. Але це положення не є обов'язковим для тих служб. Тобто Міністерству соціальної політики, підрозділи якого займаються розробкою нормативно-правових актів у питаннях порушень прав дитини, політикам у відповідному Комітеті Верховної Ради і Уповноваженому президента з прав дитини потрібно ці служби підштовхувати та контролювати.
Чи є відповідальність за байдужість?
Немає. Якщо з дитиною щось трапилося — можна визначити відповідальність батьків. Але, повторюся, закони ніби є і непогані, але механізму їх реалізації немає. Є адміністративна відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків: дитина має бути нагодована, доглянута; має надаватися медична допомога тощо. Якщо є встановлення таких правопорушень — адміністративно карають, якщо це відбувається систематично, то має наступити кримінальна відповідальність.
Про відповідальність за ремінець
Частиною першою статті 126 Кримінального Кодексу України за побої і мордування — умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень передбачено 5 років позбавлення волі, якщо це відбувається в родині.
Кому може поскаржитися дитина, в разі порушення її прав?
Важливо, щоб кожна дитина знала, куди їй можна звернутися за допомогою. Сучасні діти вміють користуватися комп’ютерами, смартфонами, гаджетами. На запит в пошукових системах "мене побили в школі, куди звертатися?" йдуть посилання на представників органів влади, неіснуючих номерів телефону довіри тощо. І це — проблема. Якщо дитина відвідує дитячий садок або школу, то варто сказати вихователю або вчителю. Також завжди можна звернутися до поліції. Але є такі випадки, коли дітей не відпускають до школи і вони потерпають від домашнього насильства. Тоді треба дзвонити найближчим родичам, за змоги повідомити сусідів. Відповідно, прохання до сусідів: якщо ви знаєте, що в даній родині живе дитина, але протягом довгого часу її не бачите або бачите в пригніченому стані — подзвоніть в поліцію, яка, як мінімум, спробує перевірити що там відбувається.
Фото: Сергій Старенький, Українське радіо
