Про розкол між країнами, які більше постраждали, і тими, які постраждали менше
Це дійсно доволі класична ситуація з історичного погляду, коли ми говоримо про пандемії. Якщо ми поглянемо на пандемії, наприклад, останні кілька хвиль холери або на той же іспанський грип, який ще 100 років тому косив усю Європу, та навіть кілька хвиль "чорної смерті", то ми бачимо той загальний патерн, що більш північні країні страждають менше, у той час як південні і південно-західні країни потерпають від пандемії. Це не завжди стосується лише географічних чи кліматичних чинників. Насправді, як кажуть багато моїх колег, це може стосуватися і економічного шляху, які обрали ці країни. Ситуація зачіпає соціальні структури, за якими живуть такі держави. Свого роду ― це ще один виявник розділення на північ та південь, який ми бачили в документах 80-х років. Складається така соціо-економічна ситуація, що північ, незважаючи на менші темпи розвитку, стає резистентною до великих криз, зокрема й біологічного характеру, у той час як південь, який відрізнявся активним розвитком, є більш вразливим до кризових явищ, якого б характеру вони не були.
Про різні думки європейців стосовно карантинних обмежень
Питання відносин між урядом та населенням в часи пандемії стало одним з тих каталізаторів, який зробив з пандемії не лише кризу біологічного характеру, але в подальшому й соціально-економічну. Питання довіри полягає не лише в тому, за кого люди голосуватимуть на виборах чи гарний в країні президент, адже це багато в чому і питання функціонування економіки. Сучасна економічна модель вільного ринку будується на довірі. Ми маємо довіряти продавчині, що вона дає гарний товар, довіряти покупцю, що він надішле гроші за той товар, який замовив. Пандемія підняла ті питання серед громадян, які стосувалися суспільної довіри, особливо по лінії суспільство-держава.
За даними багатьох психологів, ми побачили небувалий сплеск індивідуальних психічних розладів, та й багато колективних психологічних проблем, основою яких стала саме недовіра. Мова йде про громадянське насилля, суспільне насилля, тобто коли конфліктують одна проти одної великі групи людей, збільшення певних типів злочинів, наприклад, збройне пограбування чи просто пряме насилля без видимої на те причини. Також, на жаль, збільшилося домашнє насилля. Втрачена довіра в одному напрямку, дала за ефектом доміно втрату довіри в багатьох інших сферах. Разом це все розширило ту кризу, яку створила пандемія.
Про розкол у суспільстві, коли одні вважають, що загроза йде від уряду, а інші переживають через поведінку своїх співгромадян
Це класична для часів пандемії ситуація. Найяскравішим прикладом є Середньовіччя, коли це все досягало гротескного апогею, з натовпами тих, хто казав, що чума ― це благодать Божа, та інших, які стверджували, що це кара. Якщо середньовічний релігійний дискурс перевести в політичний, то ми отримаємо теж саме. Частина громадян кажуть, що нас намагаються загнати, що вакцинація і маски ― це спроби створити глобальний уряд, у той час як інші громадяни кажуть, що обмежень мало, людей неможливо контролювати, потрібна вакцинація і відслідковувати хворих. Питання соціально-економічного характеру, до якого додалося питання довіри на рівні соціальних класів так і на індивідуальному рівні, а до цього ми ще додаємо масовану політичну популяризацію ― все це призвело до того, що суспільство не лише роздробилося на малі фракції (масочники і антимасочники, вакцинатори і антивакцинатори), воно ще й атомізувалося, тобто громадянин може підтримувати носіння масок, але бути проти вакцинації. У нас загострилися соціальні і політичні протистояння та ще й збільшилися за кількістю. Виникла велика кількість таборів і груп, до яких можна одночасно приєднатися і поставити себе в опозицію до інших.
Про розподілення між вакцинованими та невакцинованими людьми
Якщо ми подивимося як рухаються справи в Європейському Союзі та Північній Америці, то помітимо, що все більше країн схиляється до того, щоб ввести, якщо не сегрегацію, бо це сильний термін, то певне розподілення між вакцинованим та невакцинованими. Це стається не вперше, таке було під час "іспанки", коли вона пішла на спад. Там було питання не в вакцині, а в тому, хто вже перехворів чи ні. Однак тепер складається враження, що певна частина соціальних послуг і соціального життя стане недоступна для тих, хто не вакцинувався. Я б сказав, що це створює не розкол у суспільстві, а його розшарування. Можна у найближчому майбутньому чекати на окремі автобуси чи ресторани для невакцинованих людей. Це та нова дивна реальність, у якій нам доведеться жити.
Про розкол між поколіннями
Я думаю, що виросте більше відділене, не таке соціальне покоління. Майбутнє покоління відірване від тієї частини соціального розвитку, яке мало відбуватися у їхньому віці. Сформується спільнота, певний прошарок людей, які покладаються лише на себе, які звикли працювати з дому і їм не притаманні активні соціальні інтеграції, особливо зі старшими людьми. Поки що надзвичайно важко передбачити як сформується їхня соціальна айдентика. Саме спілкування і соціальне оточення ― це те, що формує наші когнітивні здібності та нашу особистість.
Якщо взяти політичну сферу, то ми вже бачимо цей тренд, тобто молодь і так зазвичай погано ходила на вибори, але, якщо ми візьмемо американську статистику, бо вона зараз найбільш точна, то помітимо, що з 2016 року зменшується кількість молоді, яка не лише просто ходить на вибори, яка менше залучена до навколополітичної та соціальної діяльності. Складається така ситуація, що всі говорять про молоде покоління, яке повинно створювати майбутнє, але молодим людям це не потрібно, вони все більше відсторонюються від цього. Як ця ситуація буде розгортатися надалі ― важко прогнозувати. Вім, ті дані, які ми наразі маємо, не дають нам шансів на значний оптимізм.
Чи мала пандемія позитивний вплив на світ
Наші інститути і механізми стають кращими. Системи охорони здоров’я в більшості країн не були готовими до пандемії, зараз вчені кажуть, що з таким розвитком антибіотиків і ліків ми входимо в період схожих пандемій, але тепер ми до них готові. Нині є правила і програми, які дозволять нам уникнути таких криз.
Попри кризу і величезні втрати, економіка показала себе добре, в провідних країнах світу вона вже відновлюється і має кращі показники, ніж до ковіду. Це тому, що попри глобалізованість системи поставок, ресурсних систем, систем товару і капіталообміну, пандемія нам показала, що країни за кризових умов можуть ізолюватися, створити альтернативні шляхи поставок і співпраці, що все це може витримати такі навантаження як повне закриття кордонів на певний час.
Також можна сказати, що вона добре вплинула на політичну систему. Так, ми бачимо суспільну кризу, проблему довіри громадян до влади, але в багатьох суспільствах вона навпаки спровокувала залучення громадян до політичної ситуації.
Фото: pixabay.com
