Як наважитися говорити про це: сексуальне домагання в Україні і захист людей

Як наважитися говорити про це: сексуальне домагання в Україні і захист людей

Колишні студентки та абітурієнтки Київського університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого звинуватили викладача Володимира Талашка у сексуальних домаганнях. Відомий актор спростовує всі звинувачення проти себе, однак керівництво вишу відсторонило його від роботи на час перевірки. Про способи захистити себе в ефірі Радіо Культура розповідають продюсерка Ярослава Кравченко, адвокатка Христиною Кіт, психологиня Катерина Гольцберг, журналістка Ірина Сампан, керівниця проектів і психологиня Центру "Жіночі перспективи" Марта Чумало.

0:00 0:00
10
1x

Ярослава Кравченко поділилася результатами онлайн-опитування щодо харасменту в театрі:

"Насправді цей український рух жінок проти домагання почався не сьогодні, не вчора і не рік тому. Нагадаю, що ще у 2017 році був соціальний вибух, після старту проекту #яНеБоюсьСказати, де жінки розповідали про домагання та випадки насильства. У той час прокотилася велика хвиля соціальними мережами, де оприлюднили багато даних. Але та хвиля, після якої, між іншим, з’явилася і акція-флешмоб #metoo, на жаль, не дала поштовх до відкриття кримінальних справ чи розслідувань історій. Минулого року знову відновився цей дискурс через некоректне висловлювання одного худрука державного театру (прим.ред. ― мова йде про конфлікт художнього керівника театру "Актор" В’ячеслава Жили та акторки Оксани Черкашиної).

Ми з театральною критикинею Іриною Чужиновою розробили анонімну анкету з приводу насилля у театрі, там мова йшла про психологічне насилля, булінг, шантаж, сексуальне насилля. Майже 250 людей тоді нам надіслал відповіді. На жаль, про ті випадки, які мали найсерйозніший характер, де відбувався постійний пресинг, сексуальне домагання чи навіть згвалтування, люди не були готові говорити публічно, тому залишили свої анкети анонімними.

Хочу сказати, що серед постраждалих були не лише жінки, психологічне насильство відбувалося і над чоловіками. 69% опитаних людей відповіли позитивно на питання про те, чи стикалися вони з психологічним насильством щодо себе."

Читати далі: Експерт про насилля в стосунках: що робити і де шукати вихід? 
 

Ірина Сампан також повідомила про відкрите звернення до Олени Зеленської щодо ситуації із сексуальними домаганнями в Україні при здобутті вищої освіти, яке ініціювали і підписали журналістки/ти, громадські та культурні діячки/чі, правозахисниці/ки:

"Хочу сказати, що декілька хвилин тому ми все ж його опублікували на сайті Юрфем.ua. Наше звернення стосується ситуації із сексуальними домаганнями в Україні при здобутті вищої освіти, адже ми не хотіли фокусуватися тільки на цьому інциденті, який трапився зі студентками та абітурієнтками Київського університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого. Ситуація ця стала лакмусовим папірцем, вона ніби відкрила рану з проблемою, яка була не лише  цьому університеті, адже є різні історії дівчат з різних творчих вишів, бо це набуло масового характеру і стало унормованим, що вже ніхто це не помічає і не говорить про таке. Тому ми вирішили звернутися до першої леді, адже саме за її ініціативою Україна стала учасницею міжнародного "Партнерства Біарріц", а також пані Олена Зеленська неодноразово заявляла, що засуджує насильство обумовлене гендером, а також дискримінацію під час здобуття освіти чи під час влаштування на роботу. Ми хотіли нагади їй про ці слова, долучити до цього в Україні, почути її реакцію на ситуацію і дізнатися, що можна зробити. Також ми звертаємося до уповноваженій Верховної Ради України з прав людини Людмили Денисової, до міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка, міністра освіти і науки України Сергія Шкарлета, міністра внутрішніх справ України  Дениса Монастирського, урядової уповноваженої з питань гендерної політики Катерини Левченко, голови Верховної Ради України Дмитра Разумкова та міжфракційного депутатського об’єднання "Рівні можливості". Наше звернення підписали вже більше двохсот людей і досі воно продовжує набирати голоси, адже будь-хто може долучитися до нас і підписати його. Ми хочемо, щоб люди знали, що вони не одинокі у цьому, що у них є підтримка, що така поведінка не є нормальною і про це треба говорити, а в державі є такі органи, які будуть розслідувати подібні справи."

Читати далі: В Україні відбулися марші жінок за рівні права й проти дискримінації

А Марта Чумало пояснила, чому жінки довго мовчать про пережите насилля:

"Сексуальне домагання та насильство ― це дуже сильний стрес для психіки, але мозок турбується про те, щоб ми вижили, тому керує нашою поведінкою у так, щоб ми вибирали найбільш безпечні способи поведінки. Тому ми реагуємо так, щоб не попасти знову у ситуацію психологічного болю. Наша поведінка залишається у такому коридорі між гіпер- і гіпореакцією, тобто між "нападай" і "тікай". Коли ми маємо багато ресурсу, то можемо напасти і захистити себе, але у зворотній ситуації ми втікаємо, а під час великого стресу цей коридор сплющується і ми заклякаємо.

На мою думку, те, що відбувалося з дівчатами ― це ситуація дуже сильного стресу, адже там були люди при владі і взаємодіяли з нею. Тому те, що вони знаходилися у стані "завмирання" психологам зрозуміло, адже така поведінка ― це стратегія виживання."

І додала, що пережите не можна тримати в собі:

"Така специфіка травми полягає у тому, що її варто проговорити. Наприклад, з ресурсними людьми в терапії, але той, хто це пережив повинен мати достатньо сил, щоб про це говорити. Ми розуміємо, що важливо чути таких людей, давати їм голос, підтримувати їх, а не знецінювати їхній досвід, виступати у їхню підтримку і створювати поле безпеки для подібних розмов."

Читати далі: Боротьба з домашнім насильством: чому Україні необхідно ратифікувати Стамбульську конвенцію 

На думку Христини Кіт, це не поодинокі випадки:

"Насправді мова йде про масштабну проблему, тільки її не так чітко бачать, адже не всі про це говорять. Ми проводили дослідження у 2018-2019 роках, після численних звернень студенток з приводу сексуальних домагань. Нам телефонували студентки, які постраждали, а також їхні одногрупниці, які хотіли чимось допомогти. Ми бачимо вже не першу хвилю історій: кілька років тому таке відбувалося і в хореографічних вишах, і в медичних. Через це ми вирішили опитати студентство, чи страждали вони від сексизму та сексуальних домагань і насильства, а якщо подібне з ними відбувалося, то чи знали вони як себе захистити, куди звертатися і в кого шукати допомоги. Серед наших респондентів і респонденток 47% відповіли, що вони зіштовхувалися з випадками сексизму і сексуальних домагань, але половина з них не знали як діяти у таких ситуаціях. У рамках цього дослідження ми проаналізували наше законодавство, зокрема про середню та вищу освіту. Ми запропонували свої рекомендації. Наприклад, вищі навчальні заклади повинні мати внутрішню політику, тому сьогодні говорили про це у нашому зверненні разом з громадськими організаціями та правозахисного сектору."

Крім того, адвокатка зазначила, що у таких випадках необхідно проводити внутрішнє розслідування:

"У нас є такий механізм і уже було одне судове рішення, яке стосувалося викладача, який здійснив аморальний вчинок, тобто він домагався своїх студенток. Студентки писали заяви завідувачу відповідної кафедри, а також ректору, з приводу дій цього викладача. У рамках того закладу засідала комісія розглядала звернення щодо сексуального насильства, а потім за результатами розслідування рекомендувала ректору звільнити викладача. Суд також погодився з тим, що звільнення було законним, адже доказів для цього було достатньо.

Можливо, цей механізм недостатньо застосовується, бо не у всіх навчальних закладах створені такі комісії, не всюди ухвалено положення щодо недопущення сексуального домагання.Однак за останні роки ця ситуація змінюється.

Хочу зазначити, що недостатньо одного голосу, тому важливо, щоб про це говорили всі, хто постраждав, а не лише одна людина."

І варто переконатися, що скаргу зафіксували:

"Просто треба скопіювати свою заяву (відксерити чи ще раз переписати) і в приймальні попросити поставити дату, підпис та печатку про те, що цю заяву розглянули. Якщо ж відмовляють приймати заяву, то ви можете послати її офіційно поштою, рекомендованим листом, таким чином ви будете мати підтвердження, адже там буде вхідний номер і вам зобов’язані будуть надати відповідь."

Також Христина Кіт надала пораду тим, хто зазнав насильства:

"Треба відрізняти випадки, коли мова йде про згвалтування, коли можуть бути ознаки злочину на білизні, з випадками сексуального домагання, які можуть і не дійти до зґвалтування. У нашому Кримінальному кодексі передбачено покарання за сексуальне насильство без ознак зґвалтування.У кожному випадку треба писати заяву в поліцію, а доказами може бути все, що ви маєте: будь-які переписки, відео, свідки, записані телефонні дзвінки, висновки психолога."

Читати далі: Про стереотип "Джеймса Бонда" або чому мовчать про насильство щодо чоловіків. Дослідження Amnesty International Ukraine

Катерина Гольцберг проаналізувала, чому люди звинувачують тих, хто ділиться досвідом пережитого:

"Це травматична історія цілого покоління чи кількох поколінь наших співвітчизників. На мою думку, у нас були трохи хибні уявлення про моральні цінності і про те, хто і на що має право, хто кому і що винен. Звинувачення скоріше є захисною реакцією суспільства на те, що могло відбуватися. Думаю, нам важливо розуміти не лише природу того, звідки це береться, а й що з цим робити, адже нас до цього часу цікавить думка спільноти. Крім того, легше звинуватити ту людину, яка не має впливу в суспільстві, ніж ту, яка має регалії чи статус. У нас немає усвідомленого ставлення до певної рівності людей у суспільстві, тому виникає бажання знайти легку жертву, перекласти відповідальність на когось.  

Я завжди кажу, що навіть якщо жінка вийшла повністю голою на вулицю, то це не дає нікому права її гвалтувати. Я як мама хлопчика, маю пояснити йому, де знаходяться червоні прапорці, за які він не має заходити в жодному разі. Виховання має значення і маємо говорити про це, щоб розуміти, що так як було раніше вже не буде. Тепер з’явилося покоління, яке не буде переживати про те, що розголос такої історії може зруйнувати їм репутацію. Адже раніше вважалося, що жінка після такого зіпсована, а чоловік ― герой. 

Думаю, що через розголос таких історій ми прийдемо до нових понять доброчесності."

Читати далі: ООН: 29% українців впевнені, що жінка сама провокує насильство

Зазначимо, результатами дослідження ОБСЄ з питань добробуту та безпеки жінок в Україні, 67% жінок у нашій країні зазнали насильства і тільки 17% знають куди звертатись.

Фото: pixabay.com