Чому закон досі не діє
Почнемо з того, що закон важливий, пріоритетний і в цій ситуації потрібно було докласти всіх зусиль, щоб його вчасно запустити. Нагадаю як це відбувалося календарно. 17 липня 2020 року, тобто рік тому, це закон ухвалили, але він набирав сили з 1 січня. Тобто було пів року, для того, щоб відповідальні Міністерства ― Міністерство оборони, на той час Міністерство економіки та згодом утворене Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості ― всі ці гравці мали за півроку розробити необхідну підзаконну базу, тобто ті правила і процедури, які дозволять запустити закон. Однак цього не було зроблено, і станом на 1 січня 2021 року, коли закон мав запрацювати, не було ухвалено жодного нормативного акту. Не було правил, за якими треба було працювати Міністерствам, відомствам, щоб закриті оборонні закупівлі і публічні закупівлі працювали як годинник і забезпечували українську армію усім необхідним. Трохи ситуація зрушила з місця навесні 2021 року. Перші постанови, перші документи були ухвалені в березні, а набрали сили у квітні. Ми розуміємо, що це надзвичайно пізно для того, щоб правильно працювали процедури, аби підприємства оборонно-промислового комплексу отримували замовлення, фінансування, армія отримувала озброєння. До сьогодні ми не можемо говорити, що закон повноцінно працює. Немає серця закону, реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів або договорів. Це така інформаційна система, яка дозволить працювати і закритим, і публічним закупівлям, буде збирати інформацію, дозволить підприємствам УПК брати участь у відборах і так далі. Це такий наріжний камінь, який лежить серед інших в основі реформи оборонних закупівель.
Що блокує закон
Очевидно, що ми можемо робити тільки припущення, чому саме не працює закон: чи через відсутність спроможностей відповідальних Міністерств, чи через те, що закон встановлює нові стандарти прозорості і відкритості. Відповідно до цього закону є інформація, яка мала б бути доступною, вона не є такою, що обмежує національні інтереси, не становить загрози, а дає можливість здійснювати демократичний, цивільний контроль над витрачанням державного бюджету для безпеки й оборони, щоб не було корупційних скандалів, очевидцями яких ми є зараз, щоб кожна копійка була вкладена правильно і принесла відповідний результат. У цьому законі "Про оборонні закупівлі" був один з пунктів, де було прописано, які саме категорії закупівель мали бути розсекречені, тобто вони не могли б уже становити державної таємниці, але через прикру технічну помилку цей пункт переїхав у розділ того, що має бути засекреченим. Коли ми та інші експертні організації звернули на це увагу, нам сказали, що це прика технічна помилка. Це може бути виправлено лише шляхом внесення змін до закону, через відповідний законопроект. Ми з колегами його розробили, але до цього часу його не ухвалили. І це ще одна така правова перепона на шляху до впровадження цього закону так як він мав би працювати.
Чи є доступ до інформації про оборонні закупівлі країни у громадян інших держав
Насправді в країнах Альянсу, в європейських державах, у наших закордонних партнерів немає такого рівня секретності, який є у нас, бо немає сенсу аж так все засекречувати. Якщо ми візьмемо наші українські реалії, то все доходить до смішного. Наприклад, у нас є державне оборонне замовлення і в ньому засекречено придбання уявного гвинтокрилу, у нас немає даних про його характеристики, ціну, кількість і так далі. Проте в той же час на сайті виробника цієї техніки можна подивитися характеристики, почитати про її розробку, якими технічними новаціями він може похвалитися, можна побачити на виставці виставковий зразок. Питання не в тому, що треба все розсекретити, цього ніколи не буде, а в тому, що потрібно забезпечити баланс між прозорістю бюджету і національними інтересами. З того, що ми бачимо, йде перекос, який загрожує інтересам України. Останні розслідування вказують на те, що там, де немає прозорості, відбуваються дивні розробки інформаційних систем.
Фото: Міністерство оборони України
