Фото — Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Я випив шампанського на честь Нового року і от вже пів року не п’ю
Ірина Саннікова: Раз на рік ти видаєш мініальбом. Минулого року це був ЕР "Реанімація", цього року – EP "Чистий". Що тобі допомагає бути таким продуктивним?
Ницо Потворно: Перший альбом вийшов рік тому, потім вже – EP "Реанімація" у вересні та через півроку EP "Чистий". Тобто приблизно за два роки – три альбоми. Перший альбом дійсно можна вважати повним альбомом, а останні два – це ЕР, по 6 і 5 пісень відповідно. "Чистий" взагалі 14 хвилин наче, важко назвати це альбомом, тому не така вже й продуктивність.
Ірина Саннікова: Є артисти, від яких треба чекати нову пісню чи кліп по кілька років, тому ти дійсно продуктивний. З тебе просто все це пре?
Ницо Потворно: Це пре тому, що були в мене події в житті, які треба було описати в чомусь, у віршах чи піснях.
Ірина Саннікова: Попередній твій ЕР "Реанімація" – це відголос інциденту в барі, після якого ти прийшов до тями у лікарні. А якщо говорити про ЕР "Чистий" – це, часом, не про те, що ти оговтався і будеш обережнішим?
Ницо Потворно: Оговтався, так, з 30 грудня 2020 року. 29 грудня я випив шампанського на честь Нового року і от уже пів року не п’ю.
Ірина Саннікова: І ти вже пів року без шкідливих звичок?
Ницо Потворно: Так. Хіба що палю цигарки.
Ірина Саннікова: Чи ти не сумуєш за тими часами, коли працював не самотужки, а в команді "Леді Джанк" (ред: з 2014 по 2019 рік Сергій Гусак Ницо Поворно був вокалістом поп-рок гурту “Леді Джанк”)?
Ницо Потворно: Отут в мене відповідь однозначна – одному працювати зручніше. Може важче, але зручніше. Ти не їдеш в маршрутках з гітарами на репетиційні бази по два рази на тиждень. Прокинувся, встав в трусах і написав якийсь біт, придумав текст, записався вдома – і вже пісня готова, лишилося звести. Все робиться вдома і це додає творчої атмосфери, тобі не треба міняти місце перебування для того, щоб написати якусь пісню. Ти відчув якийсь вайб і пішов його записав.
Ірина Саннікова: І тобі зовсім не хочеться попрацювати з кимось на студії чи проконсультуватися з якимось саунд-дизайнером?
Ницо Потворно: Взагалі не хочеться. Консультуватися – точно не хочеться. Їхати на студію теж не хочеться. Кожен приїзд на студію – це стрес. Ти приїздиш і вже відчуваєш якусь відповідальність, в тебе обмежений час, тебе слухають люди. Ти думаєш, як вони тебе сприймуть, чи така вже в тебе класна пісня, чи правильно ти співаєш. А скільки ще треба буде заплатити за цю студію, скільки ще залишилося часу. І тільки потім вже думаєш про пісню, яку прийшов записати. Це не дуже комфортно.
Ірина Саннікова: Можливо маєш якісь референси, на кого ти рівняєшся у творчості?
Ницо Потворно: Я слухаю багато музики, рівняюсь на те, що мені подобається. А подобається мені маса музики. Не можу сказати, що я рівняюся, наприклад, на Іво Бобула і все. Хоча, на нього може зачіскою рівняюсь.
Ірина Саннікова: Про що історія мініальбому "Чистий"?
Ницо Потворно: Про нове життя, напевно. Чи може про закінчення старого життя. Або про цю межу між ними. Бо я потрапив в реанімацію в травні 2020 року. І через пів року, під Новий рік, стався зі мною подібний інцидент. І я зрозумів, що це не просто випадковість, а вже якась система. І вирішив, що треба щось міняти.
Ірина Саннікова: Ти просто злякався?
Ницо Потворно: Не знаю, чи злякався, мені обідно якось стало. Невже я такий морок?
Фото — Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Ця музика допомагає в першу чергу мені
Ірина Саннікова: Пісні мініальбом “Чистий” це окремі треки чи вони є частиною однієї історії?
Ницо Потворно: Це все – логічна історія. Не можу сказати, що якась пісня мені більше подобається, вони всі мені якісь рідні. Наприклад, пісня "Визволи": я взагалі не хотів її включати в альбом, але судячи з соцмереж, пісня заходить найкраще, її репостять. Кажуть, що пісня схожа на треки з "Реанімації", про щось таке гостреньке, і там речитатив. І постійно пишуть, що схоже на "Кровосток". Це чомусь заходить. А інші пісні з "Чистого" пахнуть якимись прям піснями, а не читкою. Там наспіви, може навіть схоже щось на ранній "Леді Джанк". Мені вже хотілося щось поспівати трішки.
Ірина Саннікова: Якщо ти не дослухаєшся ні до кого з музикантів, то до відгуків слухачів дослухаєшся?
Ницо Потворно: Я просто слухаю, сприймаю, мені або приємно, або неприємно. Це ніяк абсолютно не впливає на те, що я пишу. Бо в першу чергу я все пишу для себе. І було б дивно, якби я все просто клав у шухляду. Я просто опубліковую. Комусь подобається, комусь ні. Те, що мені кажуть – це абсолютно полярні враження, тому особливого сенсу дослухатися немає. До речі, ніхто особливо поганого мені не писав. Коли кажу про полярні, то маю на увазі, що комусь подобається щось попсове, а комусь – темне.
Ірина Саннікова: Чи відстежував ти таку тенденцію, що комерційну музику продукують люди, які ідеальні у соцмережах? А ти масок на себе не вдягаєш, зізнаєшся у проблемах, з якими борешся. Як тобі – бути аутсайдером, який продукує музику, але справжнім, щирим?
Ницо Потворно: Я пишу для себе все-таки, а не для людей. Ця музика допомагає в першу чергу мені.
Ірина Саннікова: Тобто як елемент терапії?
Ницо Потворно: Так, самоаналіз, психотерапія. Можна називати по-різному. Я точно не хочу заробляти цим. Тобто якщо я зароблятиму музикою гроші, то добре, але якщо не буду, то в мене й не було таких цілей. А оскільки я давно слідкую за українською музичною культурою, мені постійно не вистачало чогось на противагу "любовь-морковь". Не хочеться писати знову щось про "соціально важливе". Я пишу про те, що мене зачіпає і цьому важко не повірити. Такі пісні легше писати, відчувається щирість. Придумувати щось не хочеться. Якась маска на мені все одно є, я не якийсь там дзен-буддист. Я просто людина, яка працює над собою і шукає себе. І моя психотерапія зараз лунає по радіо.
Я отоларинголог, але мені надсилають фото абсолютно всіх органів
Ірина Саннікова: Ти маєш медичну освіту. Скажи, Ницо Потворно і лікар Сергій Гусак – чим відрізняються ці люди?
Ницо Потворно: Я ходжу на роботу, лікую людей. Приходжу додому і пишу пісні. Але не завжди так: на роботу я ходжу постійно, а пісні пишу, коли є натхнення.
Ірина Саннікова: Знаєш, у мене є знайомі лікарі, які соромляться свого захоплення музикою і випускають пісні під псевдонімами. Щоб від музики не страждала репутація серйозного спеціаліста. А як твої колеги реагують?
Ницо Потворно: Я стараюсь робити так, щоб вони навіть про це не знали.
Ірина Саннікова: Тобто ти погоджуєшся з тим, що це може нашкодити репутації лікаря?
Ницо Потворно: Так, сто відсотків. На жаль. Як виявилося.
Ірина Саннікова: У теперішніх реаліях медицини в Україні, ти не розчарувався у професії лікаря?
Ницо Потворно: Я розумів, куди я йду. Надія була, що може щось змінитися, але нічого не змінилося. У мене просто батько лікар, я знаю, що це, і коли вчився – весь час бачив, що відбувається в лікарнях. А ким би я працював, крім лікаря – не знаю. Я просто хотів вступити кудись, де, якщо я не буду навіть працювати за фахом, мені освіта щось дасть. Якби я вступив на юридичний, на менеджера чи економіста, і працював би не за фахом, то особливо може я б не користувався тими знаннями, які отримав. А так я можу працювати хоч у фастфуді, але надати комусь допомогу завжди зможу. Тобто, якщо я вже йду вступати до ВНЗ, то щоб отримати конкретні практичні навички.
Ірина Саннікова: А часто тобі стають в пригоді ось ці практичні навички не на роботі?
Ницо Потворно: Не було критичних випадків, але телеграм у мене свистить постійно від повідомлень друзів. Я отоларинголог, але мені надсилають фотографії абсолютно всіх органів. Тому однією спеціальністю не обмежишся. Особливо, якщо ти один знайомий лікар в усій компанії, а так найчастіше і буває у всіх компаніях, то тобі обов’язково щось покажуть, щось спитають. Хоча б для того, щоб я сказав, що з цим робити далі, якщо не вилікувати.
Фото — Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Курити, колотись, нюхати – це така сама хвороба, як грип чи COVID
Ірина Саннікова: Чи є в тебе якісь практичні поради для тих, хто прагне позбавитися від якоїсь шкідливої звички, в тому числі алкогольної залежності?
Ницо Потворно: Треба до цього прийти. Це довга розмова, двома словами не розповісти. Треба цього дійсно захотіти. На силі волі ніхто нічого не кине, не перестане вживати. Перший крок – зрозуміти, що алкоголізм – це хвороба. І працювати з собою, як з хворою людиною. І потім вже приходити до того, що тобі треба вилікуватись, а не кинути. Курити, колотись, нюхати – що завгодно – це хвороба, така сама, як грип, COVID, ВІЛ, гепатит.
Ірина Саннікова: Я хочу ще раз тебе привітати із твоїм таким вольовим рішенням. Думаю, це класний приклад для всіх наших слухачів. Можливо наступний мініальбом буде вже навіть з нотками кохання.
Ницо Потворно: Так, я вперше в житті завів серйозні стосунки. Чотири місяці зустрічаємося вже, уявляєте?
Фото — Яна Сочевічек, Радіо Промінь
