Фото — Яна Сочевічек, Радіо Промінь
"Вусатий фанк" – це не музичний термін, він передає зміст і стан музики
Ірина Саннікова: Коли я вперше почула назву "Вусатий фанк" задовго до прем'єри фільму, я подумала, що це одна з музичних течій. Я почала шукати інформацію про те, що ж таке "вусатий фанк", але нічого не знайшла. То це авторська ідея?
Віталій Бардецький: Так, це я придумав колись. Кілька років тому, десь за кілька місяців до того, як ми почали робити кіно. Абсолютно спонтанно прийшла ця назва. Можливо, вона не зовсім витримує гендерну рівність, однак, мені здається, що 70-ті – це були часи до боротьби за неї, тому воно цілком добре відображає той період. Я також великий фанат футболу і якщо ви подивитесь на футболістів тих часів, то вони теж були вусаті, з довгим волоссям.
Це не музичний термін, він більше передає зміст цієї музики, її стан. Візьмемо будь-які інші подібні назви напрямків, наприклад, "краут-рок" – є такий німецький стиль музики приблизно того ж періоду. З німецької мови "kraut" – це "трава, капуста", рок – це рок. Тобто трав'яний або капустяний рок. З точки зору музики це нічого не відображає, тому що в цій течії може бути все – від електроніки до джазу. Але усі розуміють, що це таке. Я сподіваюсь, що назва "Вусатий фанк" або Moustache Funk англійською з часом полетить і всі будуть розуміти, про яку музику йде мова. Ми цю назву всіляко штовхаємо і за межі країни.
Ірина Саннікова: А чому ви вирішили висвітлити саме цей музичний проміжок часу – 70-ті роки?
Віталій Бардецький: Кінець 60-х – початок 70-х – це період, коли глобально встановлювались більшість стилів, жанрів, напрямків сучасної популярної музики. Це був найбільший рух в цьому напрямку, найцікавіший. Те саме й в історії нашої української музики: тоді ми були в контексті світового руху і створювали найбільш переконливу музику, найкращі пісні, які були до цього часу у нас (можливо, лише останнім часом у нас щось почало з'являтися). Тоді це було дійсно дуже круто. Мені здавалося несправедливим, що ця музика була практично забута, за винятком кількох пісень.
Ірина Саннікова: Для мене слово "фанк" – це, наприклад, Джеймс Браун. Як ви думаєте, що спільного у Джеймса Брауна і ВІА "Кобза"?
Віталій Бардецький: Назва "Вусатий фанк" – самоіронічна і гумористична. "Фанк" ми тут більше вживаємо в первісному значенні цього слова, який не має особливого відношення до музики. Хоча, з іншого боку, українська музика того часу, а ми говоримо саме про танцювальну музику, переважно була доволі funky, доволі подібна на оригінальну американську музику. Я скільки не ставив наші платівки американським джазовим і фанк-музикантам, їм це зрозуміло абсолютно, вони кажуть: "Так, це музика в стилі фанк". Є традиційний фанк, але, як сказав Олексій Коган у фільмі: “Ми не працювали сто років на бавовняних плантаціях, ми трохи інакші”. Це наш фанк. Moustache Funk.
Фото — Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Я не міг уявити, що зніматиму фільм, який покажуть у кінотеатрах
Ірина Саннікова: Який шлях ви пройшли від ідеї до виходу фільму в прокат? Чи були якісь перепони в процесі створення фільму?
Віталій Бардецький: Ви знаєте, шлях від ідеї до реалізації був супершвидким. Я навіть не міг уявити, що буду знімати фільм, який покажуть у кінотеатрах, я був настільки далекий від цього. Просто я любив цю музику, намагався усіх переконати, що це – найкраща музика в світі. Це тривало десятиліттями. Потім я дізнався, що є пітчинги в Держкіно. Буквально за годину я написав синопсис, потім подзвонив своєму товаришу, який став продюсером фільму, ми подали заявку, пройшли перший тур, за якийсь час пройшли другий тур, а потім в Держкіно сказали, що окей – майте гроші, знімайте кіно.
Ірина Саннікова: Ви до кінця не вірили, що все вийде?
Віталій Бардецький: Чесно кажучи, я не сумнівався, що це трапиться, але мені здавалось, що кінодокументалісти – це суперяйцеголові люди, які оперують такими термінами, як "дискурс", "парадигма". Можливо тому що я був зовсім не з тієї бранжі, я більше людина шоу-бізнесу. Я розказував якісь історії про свого батька, якісь анекдоти на презентаціях фільму у Держкіно. Можливо їм це й сподобалось.
Ми просиділи вісім місяців у різноманітних архівах
Ірина Саннікова: Хто вам допомагав створювати фільм? Хто хотів долучитись до команди, або, навпаки, кого вмовляли взяти участь у зйомках?
Віталій Бардецький: Кілька найбільш відомих артистів того періоду, чиї імена я не хочу називати, "з'їхали". Ми намагались їх переконати, казали, що це буде круто і весело, що це "Вусатий фанк", але вони відмовились. Можливо, їх бракує у фільмі. Але нічого не поробиш: ми півроку намагались з ними домовитись, але не вийшло. Доволі довго ми з Тарасом Петриненком домовлялись, хоча, коли ми врешті-решт приїхали знімати інтерв'ю, він запитав, чому ми раніше не подзвонили, він з задоволенням у нашому фільмі знявся. Тарасе, це було круто.
Доволі довго у нас йшов підготовчий період, коли ми збирали архіви. Оскільки це кіно, воно потребує візуалізації. Ми не на радіо, ми не могли просто ставити пісні. Тут потрібно було знайти архівні матеріали. На жаль, їх не так багато збереглося, досить багато знищено, перезаписано, стерто. Ми просиділи, мабуть, місяців вісім у різноманітних архівах: кіноархівах, на телебаченні, в архівах СБУ, і знайшли все, що знайшли, це було доволі складно.
Ірина Саннікова: Потрібно бути справжнім шпигуном, вести розслідування, щоб знайти все це.
Віталій Бардецький: Десь так. В минулому я був журналістом, правда, не займався розслідуваннями, а був музичним журналістом. Тому для мене це був певний кайф, повернення в професію вперше за 20 років: розслідувати, знаходити – дуже сподобалось. Для мене найважчим були саме правила знімання кіно. Я мав певний досвід роботи на телебаченні, а тут доволі інакший технологічний процес. Пам'ятаю, перші кілька інтерв'ю, коли ми привели наших героїв, і я кажу: "Окей, давайте знімати". А тут два оператори звукорежисери, освітлювачі, які відповідають: "Як ти уявляєш ми будемо знімати, якщо тут три джерела світла?". Кажу: "Як три? Тут одне". Мені було важко в це в'їхати, тому що необхідно було години півтори – дві, поки це все налаштовується і вони готові знімати. Герої вже втомилися, ці люди не особливо молоді. І я теж втрачав запал.
Ірина Саннікова: Розкажіть про відгуки, які ви отримали після виходу фільму "Вусатий фанк"?
Віталій Бардецький: Казали й хороше, і погане. Я сам суперсноб, суперперфекціоніст, і я б кіно своє розбив на малесенькі шматки, якби його розбирав. Насправді було досить складно випускати його в прокат, тому що ми зробили його більш ніж півтора року тому. І, звісно, я міг його уважно подивитись, що вийшло, а що – ні. Можливо, багато речей зараз я зробив би інакше.
Ірина Саннікова: Вихід фільму затримався через карантин?
Віталій Бардецький: Так, але з іншого боку це дуже круто, тому що зараз не так багато виходить фільмів-блокбастерів і ми змогли вийти в доволі масовий кінопрокат, що, зазвичай, з документальними фільмами не вдається зробити. Кінотеатри не беруть ці фільми, тому що вважають, що не так багато людей будуть їх дивитись. Ми зібрали дуже непогану кількість глядачів, які сходили в кінотеатр, мені було дуже важливо це зробити.
Це моє перше кіно, я ніколи цього раніше не робив, я не знаю технологію. Мабуть, зараз я зробив би це крутіше. Але, що найважливіше, у фільмі залишилась спонтанність, трохи наївність і оцей от драйв, який був у цій музиці. Вона теж була недосконала, ці люди теж переймали багато чого з західної музики; вона звучить за нинішніми параметрами не так, як вона має звучати. Але це музика, яка має справжній драйв. Дуже щирий драйв. Те саме є й у фільмі.
"Вусатий фанк" для людей, які взагалі про це нічого не знають. Вони випадково побачать назву "Вусатий фанк" і подумають, що це? Для таких глядачів, а їх більшість, цей фільм є певним одкровенням. Я проїхався зараз Україною з промо-показами й був насправді доволі сильно вражений, який ефект має фільм на таких глядачів. Я не сподівався, що люди можуть плакати або сміятись після простого документального фільму.
Фото — Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Нам бракувало візуалізації пісень, записів просто немає
Ірина Саннікова: Я маю статтю нашого колеги, Олексія Бондаренка, яка опублікована на сайті suspilne.media. В ній є як дуже багато компліментів на вашу адресу, так і перелічені, на його суб'єктивну думку, недоліки фільму. Наприклад, Олексій пише: "У "Вусатому фанку" історію веде закадровий голос, який подає історичну викладку та пов'язує героїв одне з одним. Але навіщось з'являється ще один елемент – музиканти, які нібито приїхали в Київ з усіх куточків України, щоб погуляти містом в старомодних костюмах та зіграти вусатий фанк". Прокоментуєте це?
Віталій Бардецький: Я часто це чув, але насправді зміст цього так званого мок'юментарі був в тому, щоб спробувати перетворити фільм більш телевізійного формату в кіно. Нам бракувало візуалізації пісень, записів просто немає. Було би круто, якби були відео виступів, наприклад, групи "Водограй" в Одесі в 1976 році або "Чарівні гітари" десь у Чернівцях, або "Жива вода". Ми просто стикнулись з проблемою, що відеозаписів виступів немає, тому нам довелося генерувати візуальний ряд отаким чином. Насправді я вважаю, що історія з мок'юментарі – це була хороша ідея, але реалізована вона була, на мою думку, в не зовсім потрібній стилістиці, воно не дуже круто виглядає. Хоча, з іншого боку, для людей, які взагалі не знають цієї музики, подібна подача – вона якраз окей. Якби я робив це кіно для себе, я зняв би його інакше.
Ірина Саннікова: А як щодо якості звуку? "Якість запису звуку в кількох героїв (зокрема, Петриненка й Віки Врадій) не витримує жодної критики", - це також цитата зі статті Олексія Бондаренка.
Віталій Бардецький: Не виправдовуючись, я цей фільм придумав і написав сценарій, але звісно я є головую, яка за все відповідає. Тому так, ці два інтерв'ю мають певний брак звуковий, але ми все-таки вирішили їх залишити, тому що це кіно не могло бути без Тараса Петриненка і Віки Врадій, яку ми дивом спіймали в Києві під час її візиту в Україну. Приймаю ці зауваження, але з цим нічого зробити не зможу.
Ірина Саннікова: Також у своїй статті Олексій Бондаренко зауважив: "Під час показу в ряду переді мною сиділа група друзів, які радісно починали пританцьовувати кожного разу, як починала грати музика. Це відбувалося вкрай рідко. "Вусатий фанк" понад годину розповідає історію цього жанру, але майже не демонструє самих пісень". Чому так сталось?
Віталій Бардецький: Як я вже казав, немає чим візуалізувати пісні. Ви ж не можете просто запустити пісню і дати фотографію. Інша справа, можна було б кожний окремий трек якось візуалізувати, але це доволі витратна частина, бюджет фільму не дозволяв цього робити. Так ми сконцентрувались на інформації. Люди отримують інформацію, їм стає цікаво, чому про музику годину розповідають, а саму музику не показують. Люди заходять на ютуб і знаходять всі ці пісні.
Ірина Саннікова: А чи була ідея зробити подкаст?
Віталій Бардецький: В ютубі ми вже зробили плейлист Beginner's Guide to Mustache Funk, так є всі хіти. Найкрутіше, що відбувається зараз, фільм – це ніби ініціація, він дає поштовх. Є подкасти, крім нашого, журналісти починають викопувати інформацію про музику того періоду. Тарас Петриненко знайшов і виклав на ютубі запис виступу одного зі своїх ВІА – "Чарівні гітари" 1979 року в Одесі. Цього ніхто ніколи не чув. Це дуже круто. Фільм ініціював рух, який розвивається поза межами фільму. Це найкраще, про що я міг мріяти, зараз воно саме по собі відбувається.
Ірина Саннікова: "Вусатий фанк" - це історія про успіх чи про підрив радянських підвалин?
Віталій Бардецький: Це однозначно історія про успіх. Мені дуже не хотілося б, щоб фільм сприймали як ностальгійний. Музика, яка була тоді створена, була максимально футуристичною. Це була музика майбутнього, і я вам більше скажу, вона до цього часу зберігає свій футуристичний потенціал, особливо для музикантів сьогодення. Ці пісні досі звучать модно і круто. Ця музика спрямована в майбутнє максимально. Це не ностальгія, це не якийсь історичний якір. Це супермайбутнє.
Фото — Яна Сочевічек, Радіо Промінь
