Соцмережі – дуже ефективний спосіб просування, каже експертка з піару Ксенія Омельченко. Це дуже демонструють як українські політики, так і їхні західні колеги. "Це – умовно безкоштовна платформа, для просування себе та політичного бренду чи політичних ідей. Без реклами зараз не живе жоден політик. За статистикою, одна політична сила витратила близько 200 тисяч доларів, тільки на рекламу у Фейсбуці – стільки ж вартує трикімнатна квартира, близька до центру Києва". До того ж, зазначає вона, соцмережі це – вимога часу. "Це – доступ до аудиторії, яка не дивиться телевізор, не слухає радіо, для тих, хто "живе" у Фейсбуці чи Інстаграмі."
Також Ксенія Омельченко виділяє месенджери, адже, за її даними, Вайбер - лідер серед месенджерів в Україні. "Популярність каналів в месенджерах, розпочинається коли вже вибори "на носі". В мене був клієнт з політики, який розпочав свою діяльність в месенджері за три тижні до місцевих виборів. Думаю, активність різних телеграм-каналів повернеться дуже скоро". Серед українських політиків – вже є й тіктокери. "Тік-Ток, це така платформа, де дуже популярним є Олег Ляшко. Але, багато людей вважає "Тік-Ток" для аудиторії – 16-21 років, або – навіть менше. Але більшість, і мої знайомі, в тому числі, використовують "Тік-Ток" для розслаблення, ніж для інформаційного месседжу". І наші політики, зазначає експертка, ще придивляються до цієї мережі.
На запитання, чи читають самі політики те, що пишуть їм в соцмережах, експертка відповіла ствердно. "Раніше були чутки, що президент (Зеленський) дуже чутливий до критики в соцмережах і він насправді читає, що про нього пишуть. Насправді хейтерів багато в політиці, навіть більше ніж серед "зірок". Наскільки я знаю – політики дійсно читають про себе в соцмережах, їм це цікаво, що про них пишуть, коментарі тощо".
Що ж до реакцій, тут Ксенія Омельченко каже, що це добре, головне підібрати вдало аудиторії та платформу. "Хейт і коментарі, це – не погано, це –ефективність. Ваш пост бачить велика кількість людей, але, це можуть бути і "боти" від політичних опонентів. І, насправді, багато хто веде соцмережі, але – не зрозуміло для чого. Наприклад, одна політична сила веде ютуб-канал, де звітує, що відбулося в Раді за минулий тиждень, а для користувачів ютуб зовсім не цікаво, що відбулось за останній тиждень в Раді – їм цікаво, як це вплине на їх життя".
Інше питання до того, чи відповідають вони і чи самостійно ведуть свої сторінки. "Я прихильник того, щоби люди підключали спеціалістів для транслювання своїх думок – багато думають, що вони вміють писати, але, насправді – вони тільки думають, що вони вміють. Дуже важко читати і дуже видно, коли політик намагається писати сам, бо використовує такі вирази, які не використовують прості люди – "відрадно хочу повідомити Вам" тощо. Хочеться додати пафосу, а в реальному житті люди так не говорять", – каже експертка у сфері піар, комункацій і роботи з репутацією.
Соціальні мережі, каже Ксенія Омельченко, це – платформа для самопрезентації, тому пости політиків або ніших державних діячів можна сприймати як офіційну інформацію. "Це вже як офіційний сайт, офіційна сторінка. Якщо ми вже кажемо про президента, то там "просто так" не з'являється жоден пост. Лишається питання "Чи завжди вони вірні?". Бо ми знаємо велику кількість скандалів і "факапів", коли підбиралися картинки, які не мали відношення до Чорнобильської трагедії. Але, це – добра платформа, коли ти хочеш висловити свою думку, коли треба дуже швидко зреагувати, і пост тебе врятує".
Фото: Укрінформ