Фото - Фейсбук-сторінка гурту "Один в каное"
Перед нами не стоїть завдання писати по альбому кожен рік
Дмитро Захарченко: Ваш попередній альбом вийшов п᾽ять років тому. Чому відбулася така тривала пауза?
Ірина Швайдак: Перед нами не стоїть завдання, наприклад, писати по альбому кожен рік. У нас все природно, органічно, залежить від того, хочемо ми чи не хочемо. Альбом якось так поступово, повільно накопичувався, народжувався, і ми не поспішали його видавати. Ми вичікували такого часу, коли прийде розуміння, що він сформований, він є і ми готові видати його в люди.
Дмитро Захарченко: П᾽ять років – досить тривалий проміжок часу. Що змінилось у вас за цей час: глобально, в гурті, у вашому розумінні?
Ірина Швайдак: Напевно що ми розвиваємося. Від себе я можу сказати, що я десять років тому в музичному плані, я п᾽ять років тому чи зараз – це різні люди. Я по-іншому трохи відчуваю музику, розумію музику. Якісь творчі й технічні моменти, які були мені абсолютно невідомі і далекі, зараз я краще розумію і контролюю. Тобто це розвиток, як і в будь-якій сфері, як і у кожної людини – розвиток і вдосконалення.
Дмитро Захарченко: Коли ви зустрічаєтесь зі своїми друзями і вони запитують: "А про що цей альбом?", як ви відповідаєте?
Ірина Швайдак: Щось в нас ніхто такого не запитував, ви перші. Треба подумати. Напевно, як і перший альбом, це такий мікс емоцій "тут і зараз", власного досвіду, якихось конкретних подій, роздумів, фантазій. Це така суміш усякого різного. Не можна якось одним словом описати.
Наживо альбом звучить так само, як на записі
Дмитро Захарченко: Устиме, яка ваша участь була у альбомі, окрім як гітариста?
Устим Похмурський: Досягнути того звучання, яке було в голові, і щоб воно було правильно подане.
Дмитро Захарченко: Це звучання – воно одне на всіх, спільне? Що ви робите заради того, щоб його досягнути?
Устим Похмурський: Воно мабуть спільне. З мого боку, я хотів, щоб всі звуки, крім барабанів і вокалу, – це все була гітара. Тобто в записі немає синтезаторів і інших інструментів, хоча місцями звучить як синтезатори і як щось інше. Я хотів, щоб нас було тільки троє і ми весь цей спектр звуків могли відтворити наживо. Бо часто буває так, що в записі аранжування одне, але вживу, щоб його відтворити, треба дуже багато людей, а не завжди це вдається, тому вживу виконуються якісь інші варіанти. В нас, в принципі, альбом наживо звучить так само, як на записі, і лише ми троє можемо його так відтворити. У цьому і була концепція. Спочатку ми робили концертну версію, а потім ту концертну версію вже намагались записати і зробити так, щоб вона звучала як концертна.
Дмитро Захарченко: Ви зараз перебуваєте у турі, а ще буквально два місяці тому такі слова як "тур" і "концерт" здавались чимось нереальним. Як ви пережили період гострого карантину і як на вас вплинула пандемія?
Ірина Швайдак: Якщо собі уявити кардіограму, то, напевне, якось так: вона стрибає вгору, а потім вниз. За час карантину тур переносився чотири чи п’ять разів, тому кожного разу ми були готові його зіграти і за кілька днів до того, як карантин посилювався, ми розуміли, що все відміняється – тоді "кардіограма" спадала вниз. І навпаки. В принципі, весь карантин ми прожили в готовності. Ми повинні були робити репетиції, тому що мусили тримати себе в формі. Постійно грали. Тому в плані репетицій і інтегрованості в музику в нас нічого особливо не змінилось. Ми постійно були в музиці.
Фото - Фейсбук-сторінка гурту "Один в каное"
Все зав᾽язано на внутрішньому бажанні і моменті
Дмитро Захарченко: Випускати альбом раз на п᾽ять років – це якась аксіома чи ні? Ви взагалі системні артисти?
Устим Похмурський: Залежно від того, коли вийде третій альбом. Якщо він вийде через п’ять років, то можна буде сказати, що ми системні. Якщо в інший період, то значить, що це просто випадковість.
Дмитро Захарченко: А якщо спробувати глобально описати ваш підхід до творчості, то який він? Деякі артисти вважають, що коли люди кажуть, що треба дочекатись правильного моменту і відповідного настрою – це не працює. Це насправді серйозна робота, коли треба сідати і писати. Як у вас з цим?
Ірина Швайдак: У нас поки що немає такого в плані творчості, що треба сідати і писати. У мене, автора, все зав᾽язано на внутрішньому бажанні і моменті, який приходить до автора. І ти розумієш, що зараз може з’явитись щось вартісне, що пройде якусь власну цензуру. І що ті слова, та мелодія щось важать. Можна писати, коли треба, але у мене так не виходить. Якщо треба, я можу, скажімо, написати і п’ять пісень за день, але ніякої вартості в них не буде. Це буде просто набір слів, рим та й по всьому.
Дмитро Захарченко: Є якийсь шлях, як створити умови для цього моменту, коли все-таки з’являється вартісна пісня? Можливо, подивитися фільм, просто прогулятись, подихати свіжим повітрям, поспілкуватись з друзями?
Ірина Швайдак: Воно все в тому є, все, що ви говорите. Увесь цей досвід всередині накопичується, але той момент – це якраз той час, коли воно знаходить вихід. Я ніколи не знаю, коли той момент станеться. Він абсолютно незалежний від мене. Я б не хотіла містифікувати всі ті речі, але я не можу передбачити, коли він станеться і чи він, наприклад, буде ставатись завжди в моєму житті. Але я точно знаю: доки він буде – доти будуть пісні "Один в каное". Якщо такі моменти припиняться, що теж може бути, тоді перестануть з’являтись пісні. У нас все зав᾽язано на творчості, і я б дуже хотіла, щоб так було до кінця. Щоб не сталась ситуація, коли треба сідати і писати. Я б не хотіла, щоб у нас таке було.
Фото - Фейсбук-сторінка гурту "Один в каное"
Ми трохи переживали і обрали час, коли найменше прослуховувань
Дмитро Захарченко: Просто посеред ночі випустити альбом, без гучних релізів, без анонсів – це поклик душі, маркетинговий хід або щось інше?
Устим Похмурський: Ми трохи переживали і обрали час, коли найменше прослуховувань, і запостили його в той момент.
Дмитро Захарченко: В чому взагалі для вас щастя?
Устим Похмурський: Бути собою.
Ірина Швайдак: Напевно, що теж: бути собою і займатись улюбленою справою.
Дмитро Захарченко: Здається, що в цьому альбомі з'явилось ще більше сумних пісень. З чим взагалі пов'язаний настрій пісень, з яких складається цей альбом?
Ірина Швайдак: Я б не сказала, що вони всі сумні. Вони швидше мають медитативний, філософський настрій. Напевно, це пов᾽язано загалом з нашою натурою, ми не є якісь такі запальні весельчаки в житті і воно передається на творчість. Якщо творчість десь з середини, то вона в будь-якому разі є частиною натури тих людей, які її творять і відбиває їхній характер, от і все.
Дмитро Захарченко: Зараз час такого "кліпового" сприйняття інформації, люди все дуже швидко сприймають, п᾽ятнадцятисекундні відео. Іноді дослухати трихвилинну пісню важко, а у вас деякі пісні чотири, іноді п’ять і шість хвилин. Як ви співвідносите себе в цьому часі, як ви його відчуваєте? Він на вас впливає?
Устим Похмурський: Виходить, що ні. Або це все на противагу, щоб у людей була альтернатива до тих п᾽ятнадцятисекундних роликів.
Дмитро Захарченко: Тобто це ваш хід проти цієї культури? Чи ви просто робите те, що ви робите?
Устим Похмурський: Це ми зараз ретроспективно аналізуємо і думаємо, чому так могло бути. Але це не першочергова задумка.
Ірина Швайдак: Мені здається, що деякі наші пісні потребують часу для того, щоб в них увійти і щоб з них вийти, у цей настрій, я маю на увазі. І тому час цих пісень довший, аніж зазвичай. Пісня, наприклад, мала б бути дві з половиною або три хвилини, але цього часу замало, щоб створити настрій. Тому вона, скажімо, п᾽ять чи шість хвилин триває.
Фото - Фейсбук-сторінка гурту "Один в каное"
Я не була готова до того, що така велика кількість людей зрозуміє альбом
Дмитро Захарченко: А як аудиторія сприйняла альбом? Ви відстежуєте реакції і фідбек стосовно другого альбому?
Ірина Швайдак: Так. Я особисто читала коментарі, і, якщо чесно, я не була готова до того, що така велика кількість людей зрозуміє його і він сподобається. Мені здавалось, що цей альбом буде експериментальним для більшості людей і багато поціновувачів нашої творчості його просто не сприйме. Але такі мої очікування не справдилися.
Дмитро Захарченко: Ви якось намагались провести паралелі з дебютним альбомом? Який зайшов більше або можливо в чому різниця між реакцією на них?
Устим Похмурський: Я думаю, треба дати трохи часу, перш ніж такі речі порівнювати.
Дмитро Захарченко: Мені сподобався один коментар, він мене дуже розвеселив. Дівчина написала: "А я хотіла сьогодні не плакати". Як ви реагуєте на такий зворотній зв’язок?
Устим Похмурський: Ну, що люди ще не зовсім черстві.
Дмитро Захарченко: Яким буде продовження гурту "Один в каное"? Зараз ви перебуваєте в турі, а що далі?
Ірина Швайдак: Найближчі плани – зіграти концерти, які через карантин вже другий рік переносяться. Це концерти в Україні. Також у нас ще несеться американський тур, адже ми так і не поїхали в нього. І після того далі займатись творчістю, робити собі помаленьку-потихеньку нові пісні та й все.
Дмитро Захарченко: Скільки нам варто очікувати наступний альбом? Я не скажу, що отримаю якусь точну відповідь, але якщо припустимо?
Ірина Швайдак: Один раз я вже зробила таку помилку і припустила, коли має вийти другий альбом. Наші слухачі дуже добре це запам᾽ятали, два роки нагадували мені і не давали спокою. І мене трохи мучила совість, що я поспішила і назвала таку дату, в яку ми не встигли випустити другий альбом. Тому я такої помилки ще раз не зроблю і, напевне, вже ніколи не буду казати, коли вийде наступний альбом. Навіть приблизно.
Дмитро Захарченко: У вас є якісь особливі традиції перед концертом? Що ви зазвичай робите?
Ірина Швайдак: Перед концертом у нас традиція зробити добрий саундчек, все добре налаштувати, морально налаштуватись, увійти в цей настрій і зіграти концерт, який ми вже традиційно закінчуємо піснею "Ікони" (Шістдесятникам).
Фото - Фейсбук-сторінка гурту "Один в каное"
