Висновки після саміту НАТО
Йдеться про підготовку Альянсу до глобальної трансформації. Ідея дуже проста: світ змінюється і має змінюватися НАТО. І поряд з офіційним стартом роботи над новою стратегією, яка має замінити діючу за 2010 рік, мова йтиме про 9 основних напрямків, на яких має зосередитися НАТО в майбутньому для того, щоб бути корисним для держав-членів.
Чи досягла поставленої мети Україна чи, все ж, потрібно було активніше працювати?
Не треба недооцінювати тезу про те, що політика відкритих дверей зберігається. Це — важлива заява. Ми отримали свій важливий меседж. Важливо те, що НАТО розглядає Україну як важливого партнера; НАТО готове з нами співпрацювати. Головне — знаходити певні точки дотику, а не концентруватися на тому, що нас роз’єднує. Адже, користі від цього не отримає ні Україна, ні Альянс, але обов'язково скористається Росія. Тому, можливості для співпраці є, але, звичайно, є сенс дивитися на якісь альтернативні додаткові механізми гарантування безпеки. Відомо, що зараз обговорюється якась угода по співробітництву у сфері безпеки зі США. Важливо не забувати, що поряд з нашими очікуваннями до НАТО, у них теж є очікування щодо нас.
Про умови, які має виконати Україна до наступного саміту НАТО
НАТО чекає від нас реальних трансформацій. Так, ми приймаємо програми, які відповідають північноатлантичним стандартам, практикам. Але реальним індикатором буде справжній ріст бойового потенціалу армії. Тобто суть не в тому, щоб прийняти стратегію воєнної безпеки, а в тому, щоб зростав реальний бойовий потенціал збройних сил в процесі реалізації. Треба менше говорити про стандарти НАТО, а займатися воєнним будівництвом: шукати ресурси на пріоритетній галузі, реалізовувати програми — це стане набагато кращим індикатором для наших партнерів про серйозність наших намірів.
Що може дати НАТО Україні, окрім воєнної підтримки
Посилення так званої системи стійкості, щоб критична інфраструктура була такою, яка відповідатиме загрозам. Також ми можемо співпрацювати по кліматичним змінам. Хоча, головний інтерес України до НАТО — безпекова складова, саме у воєнному контексті. Ще дуже багато роботи по реформі із сектором безпеки й оборони, по цивільному демократичному контролю, який постійно згадують.
Хто ще претендує на ПДЧ, окрім України та Грузії?
Боснія і Герцеговина хотіла би теж стати членом НАТО. Треба розуміти, що основне розширення НАТО вже пройшло, коли воно збільшилося з 16 до 30 членів. Зараз в цьому і є основна проблема. Претендентів не так багато, тому слід надавати нашим партнерам і прихильникам серйозні аргументи того, чому їм варто й надалі тримати політику відкритих дверей стосовно України.
Про питання Китаю на саміті НАТО
Китайська проблематика стає центральною. Формально НАТО не називає Китай противником, але вже говорить про певні виклики. Наприклад, Єнс Столтенберг (ред. — Генеральний секретар НАТО), не називаючи Китай загрозою, назвав його загрозою для демократичного світу. Навіть американцям в НАТО найцікавіше зараз не протидія Росії, а консолідація зусиль 29-ти держав-союзників з метою протидії китайській загрозі. За словами Столтенберга, 18 місяців тому у грудні 2019 року лише одним реченням вперше згадали Китай. Тобто так серйозно про Китай, негативні наслідки його підйому, демократичні тенденції, нарощення воєнного потенціалу дійсно йтиметься вперше, і це — поворотний момент Альянсу та загалом індикатор змін, які відбуваються у світі.
Чому НАТО, розуміючи загрозу з боку Росії, очікує на діалог з нею
Це — нормальна практика і лінія яку вони затвердили. З одного боку посилюють ефект стримування, зокрема на східному фланзі, а з іншого — діалог необхідний, для контролювання конфронтації. До речі, ця НАТівська практика бере початок із 60-х років, де з одного боку йшлося про стримування Радянського Союзу, з іншого — діалог з ним. Тобто в цьому плані чогось нового немає. Діалог — не означає визнання негативних дій Росії. Паралельно протидіючи Росії, вони тримають канал комунікації відкритим, для того щоб краще управляти цією конфронтацією.
Що може прискорити отримання ПДЧ Україною і що заважає
Заважає РФ, яка за 12 років посилилася у військовому плані, провела модернізацію збройних сил, наростила потенціал. Погрожуючи ескалацією Росія відлякує члени-держави НАТО і навіть змушує американців задуматися. Адже насьогодні США змушені протидіяти Китайській народній республіці, Росії, Ірану, Північній Кореї і міжнародному тероризму. Вони — сильні, але не всесильні. Епоха, коли американці могли приймати в члени НАТО будь-кого закінчилася. Ми пропустили свій унікальний шанс, коли в НАТО приймали держави, не задумуючись про їхню оборону.
Зараз американці дуже обережні. Вони — сильні проти кожної окремої країни, в тому числі і проти РФ. Ймовірніше, протягом 3-5 років ми матимемо нинішній формат партнерства. Це не знімає можливості говорити Україні про членство, ми маємо на це законне право. Чим більше Росія погрожує Україні, тим більше Україна хотітиме в НАТО. Нам потрібно краще працювати з аудиторією в континентальній Європі, пояснюючи нашу логіку, щоб вони розуміли: претензії України є легітимними; що ми не просто так хочемо в НАТО. Тому потрібні серйозні аргументи.
Яка різниця між статусами члена НАТО та головного військового партнера США?
Основна різниця в тому, що союзник поза НАТО не дає гарантії безпеки. Так, він відкриває додаткові можливості по співпраці, матеріально-технічній допомозі, тренуванням і так далі. Треба розуміти, що наша ціль — не членство в НАТО, а наша безпека і виживання нашої держави у складних геополітичних умовах. І ми повинні шукати будь-які можливості.
Що чекати від зустрічі Байдена з Путіним
Від їхньої зустрічі в середу не треба чекати чогось надзвичайного. Президенти зустрінуться, обміняються думками. Американцям важливо зрозуміти позицію Росію в певних питаннях, запропонувати свою і визначитися, де можна співпрацювати. По Україні ніякого консенсусу не буде, адже різна інтерпретація подій не дозволить знайти загальну формулу врегулювання проблем. Переоцінювати цю зустріч точно не варто.
Фото: Микола Бєлєсков, "Українське Радіо"
