Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Люди, які звикли десятиріччями гастролювати, засіли вдома зі своїми тваринами
Ірина Саннікова: Дочекалися у цій студії Дмитра Шурова, він же Pianoбой. Прийшов до нас не з порожніми кишенями, а кишенями повними історій, пов’язаних із синглом "Об᾽єднані Любов᾽ю".
Дмитро Шуров: Якраз прийшов до вас пішки, тому що запаркувався достатньо далеко. І зараз подумав про те, що ця пісня добре пасує ходьбі по Хрещатику, коли все ще попереду, ти водночас можеш все і не можеш нічого. Це я згадав свої вісімнадцять, коли я заробив якісь свої перші гроші, йшов Хрещатиком та відчував себе королем цього міста. Знаєте, у вас перші п’ятдесят гривень і ви вже можете запросити дівчину кудись. І мені здається, що ця пісня — з цієї опери приблизно. Це пісня-атмосфера.
Ірина Саннікова: "Об'єднані Любов᾽ю" — спочатку, коли чуєш цю назву, думаєш, що це про любов, але коли дивишся кліп, то там дуже багато людей в образах котів.
Дмитро Шуров: І собак!
Ірина Саннікова: Так. Я просто полюбляю котів дуже сильно і звертаю увагу передусім на це. Чому саме коти?
Дмитро Шуров: У мене є кішка Матильда. І взагалі, ця пісня була написана в найперший локдаун, якраз після нашого "Палацу Спорту". Тому що в нас так дивно все вийшло за стратегією – не за стратегією. Вийшов альбом "ХІСТОРІ" наприкінці 2019 року і був заявлений великий тур, з якого відбувся лише концерт в "Палаці спорту" 8 березня. І з 12 березня вже почався карантин. Ми, як люди, які звикли десятиріччями гастролювати, засіли всі вдома і були разом увесь час – як і ви, думаю, як і всі інші люди – зі своїми тваринами: хом’яками, тарганами, які в голові живуть. Вчилися наново співпрацювати, намагалися зрозуміти, чому ж ми все-таки разом.
І зрозуміли, що ми всі такі різні, і справа взагалі не в тому, які ми, які там у нас статуси, які хороші чи погані риси. Нам добре разом, ми разом тому, що хочемо, а не тому, що треба. І були дні, коли лише кішка могла витягти мене чи мою дружину з ліжка, щоб купити їй корм чи запустити в дім після її нічного полювання. Вона у нас полює на всіх, хто проходить повз будинок – на усіх ящірок, усіх мишей. І вона зранку приходить додому і каже: "Я вже закінчила полювання, запускайте звіра додому!".
Дуже багато різних історій було і от, народилася ця легка, але дещо іронічна, я вважаю, пісня. Тому що репліка "з твоїх очей стартує кожен ранок" може бути витлумачена досить по-різному. Я взагалі люблю іронію певну витончену у текстах. Це як репліка у "Шампанських Очах" Кузьми "від злого духу мене спасаєш". Теж дуже по-різному можна трактувати.
Мюзикли колись дуже конкретно витягували людей з апатії
Ірина Саннікова: А кому спало на думку зняти саме такий кліп?
Дмитро Шуров: Мені, як автору, часто доводиться надихатися контремоціями. Коли все було добре, класно, стабільно, ну, ілюзорно стабільно, в 2012 році чомусь писалися соціальні пісні, чомусь була "Родина", інші пісні.
А зараз, коли довкола все несеться шкереберть, тягне підіймати людям настрій, хочеться власного спокою, хочеться, знаєте, трохи заземлитися. І я звернувся до мюзиклу, як до ідеального способу це зробити, тому що мюзикли – це післявоєнна історія. І мюзикли колись дуже конкретно витягували людей з апатії та заново вчили відчувати, насолоджуватися життям. Ми вирішили зняти мюзикл, ми зробили алюзію на мюзикл "Кішки", це була ідея режисери Даші Ши. У нас в кліпі танцюють і співають коти і собаки, які сваряться між собою, але потім об’єднуються любов’ю.
Я, до речі, там трішки танцюю в кадрі. Це було нелегко, я вам скажу. Коли вийшов кліп, я привітав і режисерку, і продюсерку кліпу Наталку Денисенко, і написав їм, що завдяки їм тепер уся країна дивитиметься, як упорото танцюють піаністи. Це був прикольний досвід, я взагалі люблю танцювати, але роблю це надзвичайно рідко.
У нас є на концерті такий певний момент, коли раптом пів групи починає танцювати на пісні "Відьма". І ось це другий мій досвід. Не планую складати в цьому конкуренцію Монатіку, але танцювати люблю.
Ірина Саннікова: І ось ці руки плечима, фірмові!
Дмитро Шуров: Циганщина. Ну, ви ж мене бачите, мене циганом називали багато разів, коли я заходив колись в магазини. Тому, воно десь там в середині є. Мало хто про це знає, але я в дитинстві був чемпіоном України з бальних танців. Але це було давно, мені було дванадцять років, у мене була чудова партнерка Юля, передаю їй великий привіт.
Ірина Саннікова: Ча-ча-ча?
Дмитро Шуров: Було і таке. І вальс. Обожнюю вальс.
Я хочу не просто зробити джазову програму, а взяти все, що було в джазі за останні сто років
Ірина Саннікова: Дмитре, над чим працюєш зараз?
Дмитро Шуров: Зараз нарешті вся наша банда, разом із кішкою Матильдою і всією великою командою Pianoбой, виходить зі сплячки. І ми працюємо над кількома речами: над новим матеріалом, над новим альбомом і — найцікавіше зараз для мене — над унікальною джазовою програмою, прем᾽єра якої відбудеться на фестивалі Leopolis Jazz Fest на головній сцені перед найголовнішим хедлайнером Уінтоном Марсалісом. Це буде 28 червня.
Це буде дуже відповідально і кайфова для мене історія, етапна. Тому що колись я хотів стати джазменом. У вісімнадцять років, ще задовго до рок-н-ролу. І ми завжди пускали потрошку джаз в наші піанобойські програми.
Але ця програма буде дуже особливою, тому що я хочу не просто зробити джазову програму, а взяти все, що було в джазі за останні сто років, з самого початку його існування, все, за що ми любимо джаз. Тому, що під джаз ми кохаємося, випиваємо, сидимо в клубі, ми танцюємо під кубинський джаз, ми танцюємо під танго. Дуже багато різних біля джазових стилів. Мені хочеться все це поєднати і зробити таке святкування джазу у всіх його проявах. Виходить дуже круто.
Ірина Саннікова: Це означає, що кожна із пісень звучатиме у певній джазовій стильовій обробці за всі сто років?
Дмитро Шуров: Так. Ми беремо за основу основні хіти Pianoбоя, і переробляємо їх, працюємо на контрастах, беремо найбільш ліричні речі і робимо з них, наприклад, самбу. І все це з додатковими музикантами, в нас буде багато людей на сцені, декілька найкращих джазменів країни, круті бек-вокали і так далі.
Але ми беремо також і кілька пісень з української класики, яка на мою думку є несправедливо забутою. Деякі поп-хіти української естради 70-х, які мені особисто дуже подобаються – і переробляємо їх теж. І дещо зі світової класики. Тобто, програма півторагодинна, вона контрастна, вона крута. І вона дуже мене зараз хвилює, тому що дуже багато різних речей можна реалізувати. І я дуже сподіваюся, що після Leopolis Jazz Fest ми зможемо її зіграти у Києві та інших містах. Я думаю, що точно це буде.
Ірина Саннікова: Хочу перейти вже до наступної музики в житті Дмитра Шурова. Про обіцяні релізи, наприклад, про альбом дуетів. Коли ми вже його побачимо і почуємо?
Дмитро Шуров: Я сподіваюся, що в цьому році побачите. Просто у нас було дванадцять дуетів загалом, із яких я зміг вивести таку певну концепцію, яку хотів презентувати. Багато що змінилося з роками, серед них є дуети записані ще в 2013 році. І я не буду казати хто, але певні артисти з того часу дуже серйозно змінилися і взагалі свою концепцію повернули навпаки. І тепер для них ті пісні не дуже актуальні, скажімо так.
Я все намагаюся їх дотиснути, щоб усе ж таки це доробити. Але це трохи затягує мені процес. Тому що для мене принципово не змінилося нічого, Pianoбой завжди йшов за музикою в першу чергу і я вважаю актуальними пісні і нові, і старі, і ми все граємо. Але, як бачите, є й інші артисти.
Ірина Саннікова: Тобто справа лише…
Дмитро Шуров: Так, у затягуванні. Коли люди не знають, чи вони готові презентувати такі треки. Знаєте, десь там хтось колись матюкнувся, а тепер він співає для дітей. Або хтось там перевзувся конкретно з точки зору поглядів, наприклад. Не всі такі стабільні, як ми з вами.
Ірина Саннікова: Але ваші фани не зрозуміли де лайв-альбом з концерту у "Палаці Спорту"?
Дмитро Шуров: Слухайте, ходіть на концерти, не ставитимете потім таких запитань. Так, лайв дійсно існує. Карантин вплинув дуже цікаво на багатьох людей. Деякі музиканти стали таксистами, на жаль. Деякі режисери стали мандрівниками або депутатами, таке теж буває. І зараз не завжди можна доробити певні проєкти, які ти починав до карантину. Тому що реально багато реально змінилося (крім Pianoбоя, звичайно, він не змінюється ніколи). Тому все вийде, все вийде у свій час.
Я вірю в те, що для всіх речей існують свої моменти, що матриця працює достатньо адекватно. Поглючує звичайно час від часу. Але я вірю, що все у свій час вийде. І зараз, якщо чесно, мені більше цікавий новий матеріал, який я роблю. По секрету скажу, у мене відкрився у квітні черговий портал, який відкривається раз на кілька років. Коли починає виходити якась шалена кількість пісень і ти не розумієш, звідки це береться, як воно все працює. І зараз я працюю над цим.
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Ми намагаємося більше працювати руками, щоб тримати під контролем дах
Ірина Саннікова: Стосовно карантину, є така інформація, що ви настільки дотримувалися соціальної дистанції, що навіть переїхали до лісу. То що, Pianoбой тепер аграрій?
Дмитро Шуров: До певної міри так. Знаєте, я поясню в чому справа. Це психологія, це накопичення енергії. Як я вже казав, ми мали певний заряд на роботу і певний план. І вся ця енергія мала кудись дітись. Ми вирішили побудувати собі певну халабуду в лісі зі шматком землі для того, щоб працювати більше руками. Моя дружина займається садом, зараз ми зробили їй високі грядки, там вона посіяла різні помідори, салат, петрушку, кінзу. А я роблю різні речі руками: лавки, ми зробили з дружиною стіл, вона там навіть постила у фейсбуці.
Справа в тому, що роблячи ці речі, ти набагато краще себе почуваєш, тому що ти бачиш результат. Зранку ти почав робити лавку, увечері ви вже сидите з коханою і п’єте на ній червоне сухе і дивитеся на прекрасний захід сонця. А коли ти зараз займаєшся музикою, ти розумієш, що ти поїдеш в свій наступний тур в найкращому випадку влітку 2022 року, як і весь інший світ. І ви поїдете ще всі разом водночас. І тому ми намагаємося більше працювати руками, щоб тримати під контролем дах.
Ірина Саннікова: Плюс іще одна професія, якщо що.
Дмитро Шуров: Так, я давно почав, ще у 2014 році, коли теж стали концерти і все зупинилося, і нічого не цікавило крім подій в Україні, я почав робити ліхтарі. Купляв просто комплектуючі й називав це "ліхтарі Шурова". І ми дарували їх усім друзям. У нас у всіх друзів є "ліхтар Шурова", знизу підписаний. Такий нічничок, який зручно біля ліжка поставити. Тому рятуємося, як можемо.
Ірина Саннікова: Ось цього ми про Дмитра Шурова не знали.
Дмитро Шуров: Бачите, я розкрив усі карти сьогодні.
Ірина Саннікова: Чи змінив карантин якось особисто Дмитра Шурова?
Дмитро Шуров: Він дав мені дуже-дуже потрібну можливість переосмислити те, що я роблю і зрозуміти точніше, чого я хочу. От за це я дуже вдячний карантину. І звичайно за те, що ми були дуже багато разом з дружиною, з сином, з Матильдою, і теж навчилися наново сприймати один одного, як ми є. Оці дві речі безцінні реально для мене.
Я зараз набагато чіткіше розумію, куди я рухаюся далі і для чого ми заварили всю цю каву. Бо, урешті-решт, ми робимо це все для того, щоб насолоджуватися часом з коханими людьми. Тоді ти розумієш, коли вся ця енергія повертається тобі, що ти робив усе немарно. А коли ти біжиш, як скажена коняка, роками і в тебе чотири кліпи на рік, сто концертів на рік, ТБ-проєкт, хейт-лав-хейт-лав-хейт-лав, то ти вигрібаєш, ти увесь час пливеш. Зараз трішечки нам стало легше в цьому сенсі, трішки заземлилися, за це я вдячний карантину.
Ірина Саннікова: Мені здається, що якраз впродовж десяти років, які вже проєкт Pianoбой на сцені, вже треба було трохи відпочити. Але потрібно ж святкувати день народження. Ми бачили, як дружина Оля писала, що були плани вирушити на рік у подорож. Що із цими планами зараз?
Дмитро Шуров: Не просто були плани вирушити на рік у подорож, а в мене ще була ідея-фікс займатися музикою в цій подорожі. І планував створити можливість мати студію в дорозі. Ні, я не можу купити собі літак поки що зі студією в середині. Але я хотів зробити певний крутий проєкт. Проте через карантин це неможливо, тому ми сидимо в лісі і вирощуємо помідори. І вам теж цього бажаємо, якщо вам це подобається.
Ірина Саннікова: Мені здається, що дуже класне завершення нашої розмови про помідори від Дмитра Шурова.
Дмитро Шуров: Слухайте, зараз ми усі маємо такий унікальний шанс піти на пенсію раніше ніж це робили люди зазвичай, роблячи просто якісь унікальні свої речі, продаючи їх в інтернеті. Зараз креатор – це найперспективніша професія, бо люди нарешті готові платити напряму без лейблів і продюсерів. Тому використайте максимально цю паузу, щоб знайти, чим ви любите займатися і спробуйте донести це до людей. І побачимося на пенсії в подорожах разом.
