Генеалогічне дерево, генограма, геносоціограма: що це таке?
"Я одразу розділю три поняття: генеалогічне дерево, генограма та геносоціограма. Генеалогічне дерево – це наші розгалужені гілочки предків. Таким чином ми можемо подивитися наш рід. Генограма більш навантажена важливими подіями. Там будуть дати народження, смерті, шлюбу, розлучень, можливо, якихось катастроф, переїздів, міграції. Геносоціограма поєднує генеалогічне дерево та соціограму, тобто тут відображені емоційні зв’язки. Крім того, що є важливі дати, події, все, що відбувалося із сім’ями, різними графічними лініями будуть відображені зв’язки. Вони можуть бути дуже близькими, дружніми, ворожими, конфліктними. Так можна прослідкувати, як члени сім’ї спілкувалися одне з одним", –розповіла Ксенія Баришнікова.
За словами психологині, працювати з генограмами та геносоціограмами емоційно дуже складно: "Дуже багато міжпоколінних передач – це те, що проговорюється в сім’ях: сімейні історії, які розказала мама, бабуся, дідусь. Але є й те, що не озвучено, коли йдеться про трагічні події, події, які можуть викликати сором. Це можуть бути суїциди, ув’язнення, згвалтування, інцести, аборти, невиношені вагітності, мертвонароджені діти. Йдеться про те, про що не прийнято взагалі говорити".
"Проблема в тому, що не висловлене в першому поколінні може бути в тілі другого покоління. Психосоматичні захворювання можуть відображати недосказаності і коли людина приходить до психолога і намагається розібратися з певними проблемами, то дуже допомагає знання сімейної терапії та геносоціограми. Я зразу ці паралелі відслідковую: повторювання, якісь "синдроми річниці". Якщо робити соціограму і звернути увану на дати, то деякі дати народження, смерті співпадають. Хтось народився в день смерті: до прикладу, Ван Гог народився рівно через рік після смерті свого старшого брата і художника назвали на його честь. У Ван Гога була дуже трагічна доля, тому що він був заміщуючою дитиною. Мати не оплакала старшого брата, це був незавершений траур й додалося, що художника ще й назвали іменем померлої дитини. І він начебто жив не своє життя.
Крім того, в нього був зведений брат по батькові – Тео – який його дуже любив і підтримував. І коли в Тео народився його син, він теж назвав його Вінсент Вільгельм. Тео написав Ван Гогу листа, в якому вказав, що народився син, якого він назвав Вінсент Вільгельм, і що він вірить, що в того буде гарне життя та він проявить себе в якості митця. Й після цього листа Вінсент Ван Гог покінчив життя самогубством, бо вважав, що йому вже не залишилось місця на Землі", – розповіла Баришнікова.
Що робити з "повторами"?
Психологиня наголосила, що якщо в сім’ї трапляються повтори, їх слід "розклеїти", аби один член родини не ідентифікував себе як іншу близьку людину: "Повтори в родинах можуть бути трагічні (наприклад, день смерті – прим. ред.) та щасливі (наприклад, день народження – прим. ред.). Проте людей, як правило, турбують більше негативні події, вони їх лякають. Тому дуже часто, коли в людини трапляються складні хвороби, коли лікарі розводять руками, геносоціограма може допомогти. Але важливо працювати з професіоналом, самому я б не радила з геносоціограмою, адже там ми можемо побачити як негативні моменти і звести паралелі, так і показати ресурс, який є в наших пращурах. Психолог може допомогти клієнту "роз’єднатися" з близькими людьми, на честь яких його назвали, і з чиїм іменем йому могли перейти певні патерни поведінки".
"Тут справа в батьках, але дуже часто буває, що й доросла людина може сама себе самоідентифікували якимось членом сім’ї, який може бути, наприклад, ідеалізований. В мене, наприклад, була клієнтка, яка розповідала про те, що в неї почалися панічні атаки. Поступово вона описувала все, що відбувалось з нею в дитинстві, а мені всі цифри накладалися на повтори. В 12 років клієнтка була свідком смерті своєї тітки, що стало для неї величезною травмою. В тітки був серцевий напад і панічні атаки трохи на нього схожі. І, як виявилося, перша панічна атака в клієнтки була саме в тому віці, коли померла тітка. Потім було полегшення, але після панічні атаки відновились. Це сталось тоді, коли її дитині виповнилося шість місяців – стільки ж, скільки було дитині тітки, коли вона померла. Ці дві річниці наштовхнули на думку, що в клієнтки було "склеювання" з тіткою, яку вона дуже любила, і в терапії їх потрібно було "роз’єднати". Тому задача терапевта – дати клієнту альтернативні шляхи, показати, що в людини своє життя, яке вона творить самостійно", – поділилась Ксенія Баришнікова.
Експертка розповіла, що коли йдеться про генограму, то в ній слід вписувати не лише родичів, але й значимих людей: "Наприклад, у Пушкіна такою людиною була Аріна Родіонівна (няня Олександра Пушкіна – прим. ред.) і якби її не було, невідомо чи він був би поетом. Її лінгвістичні дані, коли вона гарно розповідала йому казки, можливо, й стали кроком до літературного захоплення. Тому на генограмі маємо відображати всі зв’язки із значущими людьми, а не лише кровними родичами".
Що потрібно для створення генограми?
Психологиня звернула увагу на те, що аби зібрати інформацію про свою сім’ю, потрібен психолог, спеціаліст, який задаватиме питання, які можуть викликати спогади. Адже в багатьох людей, особливо старшого віку, живих близьких родичів вже може не бути: "Розкручуючи ці спогади, можна все відтворити відповідно до логіки".
"Генограма – це мінімум три покоління, а краще п'ять-сім. Вона складається по пам'яті, тобто з ким ми спілкувалися, кого запам’ятали. Це важливий аспект в роботі психолога, тому що когось ми не пам’ятаємо і ці "білі" плями теж про щось говорять.
Крім того, є культурно-історичний аспект. Кожне покоління – це 20-30 років і ми можемо дивитися, що відбувалося в країні, які були події, чи були війни, голод, репресії і де в той час була родина клієнта".
Фото: pixabay
