Про закритий саміт НАТО без участі України
Дипломатія, особливо в питаннях щодо безпеки і оборони — це дуже складна річ. Вона трохи схожа на теорію ігор. Тобто треба постійно тиснути, проводити перемовини, треба розуміти, що в кожній країні є як люди та посадовці, що за Україну, так і є ті, хто вагається чи не хочуть дратувати Росію. Це дуже складний баланс, який треба постійно витримувати і постійно знаходити правильні слова.
На даний час питання не в Україні. Тобто НАТО вирішило провести закритий саміт для того, щоб вирішити, яким чином вони будуть рухатися далі. Повістка була складена ще до того, як було загострення на Сході.
Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба абсолютно правий у тому, що на НАТО треба тиснути і іноді великою мірою вказувати на те, щоб вони були більш швидкі і відкриті, ніж є зараз. Тому з точки зору тактики його слова вважаю правильними.
Про національну програму під егідою Комісії Україна-НАТО на 2021 рік
Євроатлантичні наміри України підтверджуються Конституцією, Стратегією національної безпеки і багатьма іншими документами, які були видані після Революції Гідності. Тобто у нас є дуже чіткий стратегічний вектор, а саме — членство. На шляху до членства стоїть такий етап, як План дій щодо членства. Він не є обов'язковий для всіх країн, тобто були випадки, коли країни ставали членами і без ПДЧ. Але для України, на думку практично всіх експертів, шлях буде йти саме через План дій щодо членства.
Щороку Україна підписує з НАТО угоду, яка містить конкретний план дій на рік. Більша частина стосується стандартів НАТО. До речі, у нас вже впроваджено декілька сотень стандартів, зокрема технічних, і цей прогрес досить непоганий. Він точно вищий, ніж був декілька років тому. Але там теж є системні реформи, які мають провестися для того, щоб Україна показала, що вона може взаємодіяти з силами країн НАТО і взагалі з цими країнами на одному рівні. Насамперед це закон про СБУ, закон про корпоратизацію оборонного комплексу, це впровадження закону про оборонні закупівлі, який був прийнятий ще минулого року, але досі повноцінно не працює. Крім того, важливою є реформа цивільного контролю над Збройними силами, тобто мають внести зміни в закон про національну безпеку. Тому все залежить виключно від волі України, аби швидко впровадити ці дії.
22,5 мільярди гривень на державне оборонне замовлення і оборону: чи достатньо цього
Це досить складне питання. Все базується на стратегіях розвитку видів збройних сил, на планах щодо оновлення озброєння, на планах щодо побудування їх спроможності. Озброєння — це лише частина спроможностей. Всі ці стратегії залежать від того, яким ми бачимо сценарій можливого розвитку загроз, потенційних дій тощо. Тобто фактично все оборонне планування будується від загроз. У нас загрози досить чіткі — це агресія Російської Федерації, але сценарії можуть бути абсолютно різні. У нас досить відкрите море, є питання по протиповітряній обороні, по тактичній авіації. Є також не закриті питання і по наземній техніці.
Якщо ми порівнюємо потенціал українських збройних сил і російських, то для того, щоб досягти паритету, нам не вистачить і 22, і 220 мільярдів. Але наша стратегія не заключається в тому, щоб досягти паритету, тому що це виснажить економіку України і нам це не потрібно. Наша стратегія — це наростити спроможності збройних сил для того, щоб вони могли надати неприйнятної шкоди для агресора. Такі спроможності у нас вже є і є плани щодо подальшого їхнього вдосконалення та зміцнення. Найбільш проблемними зонами залишаються протиповітряна оборона, тактична авіація, а також військово-морські сили. І тих бюджетів, які є наразі в Україні, і ті, які можуть бути, не вистачить для того, щоб закрити всі наші ризики. Тому ми говоримо про міжнародну кооперацію. Наприклад, минулого року були підписані угоди з Великобританією, з Туреччиною тощо про залучення фінансування, додаткових коштів та додаткових ресурсів для посилення нашої спроможності. Якщо робити так, то вихід є. Але це не лише питання українського бюджету.
Про зміни в наглядовій раді Укроборонпрому
В Укроборонпромі йдуть ротації. У нас є закон законопроект 3822, який зараз знаходиться на другому читанні у Верховній Раді, щодо особливостей корпоратизації об'єктів оборонно-промислового комплексу. Він має бути прийнятий. Дійсно, там можуть вноситися зміни, але без нього ніякої оборонної реформи не може бути. Тому що Укроборонпром — це дуже дивне створіння. Це не акціонерне товариство, в ньому дуже незрозуміла і недосконала система корпоративного управління. Наглядова рада — це більше консультативно-спостережний орган. Він не виконує тих обов'язків, які виконує, наприклад, наглядова рада в акціонерних товариствах.
Укроборонпром може залучати фінансування, нові технології, робити спільні підприємства з західними чи місцевими виробниками. У ньому є колосальний ресурс. Це підприємства, які мають величезні площі і величезний промисловий потенціал. Укроборонпром може робити велику кількість різної техніки, і не тільки для оборони, і таким чином виводити свої підприємства від збитковості до прибутковості. На його базі можна розвивати різноманітні технології. Але для цього Укроборонпром має бути привабливий для партнерів. Наразі він таким не є, тому що незрозуміло, як там приймаються рішення. А незрозуміло, тому що там досі дивна пострадянська перехідна модель концерну. Ніхто не розуміє це ні з фінансових установ, а також ні з закордонних інвесторів, ні з вітчизняних. Тому треба швидко переходити на нормальну і прийняту всіма систему корпоративного управління, яка є і в Україні на багатьох підприємствах, і закордоном. І коли це станеться, тоді Укроборонпром матиме шанс на стрімкий ріст.
Фото: Imago Images
