Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Ірина Саннікова: Привід для зустрічі сьогодні – презентація синглу «Де Ти Я» у колаборації із гуртом Grisly Faye. Мені завжди цікаво, як артистам спадає на думку зробити той чи інший фіт. Виникає спочатку бажання з ним або нею заспівати чи спочатку пісня, а під неї вже шукаєш, хто б із цим впорався?
Данило Галико: Справа в тому, що Маргарита Кулічова перша написала, тому в неї краще спитати. Але зі свого боку скажу, що оскільки я дуже люблю Grisly Faye і давно за нею слідкував, то для мене якраз було в радість отримати цю пропозицію. І, можливо, якби не вона запропонувала, то запропонував би я пізніше. А чому виникло таке бажання, я не знаю. Можливо, вона подумала, що по настрою цей трек міг би підійти для чогось спільного.
Ірина Саннікова: В нас Маргарита Кулічова, вона ж Grisly Faye, на прямому зв’язку! Маргарито, чому тобі спало на думку співпрацювати із Данилом?
Маргарита Кулічова: Я теж дуже давно спостерігаю за Blooms Corda і дуже люблю те, що робить Данило. В мене навіть є його картина, яка зі мною подорожує вже досить багато років. І вчергове я сиділа на самоізоляції, писала чергову пісню, і думала, що мені вже так набридло бути самій, що я вже чотири місяці в квартирі сама. Насправді не чотири, а два. І я подумала, що треба з кимось поділитися цим усім. І я написала страшенно сумну пісню. Вона була дуже грузюча, я записала відео і надіслала Данилові. Він сказав, що класно, давай робити. Додав туди трішки свого вайбу і ми зробили її разом.
Ірина Саннікова: Маргарито, забула тебе спитати, а де ти зараз? Ти ж не в Україні?
Маргарита Кулічова: Зараз я в Лісабоні, в Португалії. В нас теж гарна погода, настрій в мене такий самий, як погода. Це просто випереджаючи запитання. Тому я сподіваюся, ми на одній хвилі все одно.
Ірина Саннікова: Данило, як тобі працювалося з Маргаритою?
Данило Галико: Чудово, легко, цікаво.
Ірина Саннікова: А тепер уяви, що вона не чує нас зараз.
Данило Галико: Насправді, дуже все було класно. Єдине що, співпраця затягнулася, не знаю, як це пояснити. Іноді я кудись пропадав, іноді Маргарита кудись пропадала. Та й впливав карантин, локдаун, на це все, був такий дивний настрій, дивне відчуття часу. Однак, добре, що це все відбулося і ми, нарешті, доробили цей трек.
Ірина Саннікова: Маргарито, розповідай, куди ти пропадала?
Маргарита Кулічова: Я була в дуже підвішеному стані, тому що на момент, коли я написала Данилові, я мешкала в Единбурзі й закінчувала магістратуру. І поки продовжувалося літо і локдаун, я вирішила продовжити навчання на PhD. Моє PhD прийняли в Португалії, мені довелося переїздити в розпал пандемії, відповідно, в мене була дуже довга затяжна адаптація. І я казала Данилові, що пам’ятаю про нашу пісню, вона зі мною завжди ходить, просто я не маю сил фізичних і емоційних донести себе до комп’ютера і щось там доробити. Але ми якось дуже спокійно підійшли до цієї роботи. Мабуть, тому в нас і вийшов такий ніжний фанк: є час – працюємо, є сили – працюємо, немає сил – ну, тоді чаю-кави вип’ємо і наступного разу повернемося з новими силами.
Ірина Саннікова: Чи важко дистанційно створювати музику, чи були якісь труднощі? Данило, тобі було важко?
Данило Галико: Були труднощі, наприклад, нам треба було записати вокал і ми хотіли, щоб він звучав одночасно, щоб наші голоси звучали в унісон. Спочатку я записав вокал, а Маргарита в себе записала свій. Потім навпаки - вона записувала, я записував зверху свій. І воно якось все не виходило. Тоді ми зідзвонилися, увімкнули камери та співали одночасно онлайн.
Ірина Саннікова: А хіба це можливо - перебої ж з Інтернетом можуть бути, в когось швидше, в когось повільніше?
Данило Галико: Можливо, бо ми записували вокал у мікрофон, а там перебоїв не було. А те, що там були якісь баги в картинці, це не впливало на звук.
Маргарита Кулічова: Тут було головніше чути один одного, в якому настрої ми перебуваємо саме в цей момент. І оскільки ми писалися усе рівно по черзі, тобто. Данило співає, а я його слухаю і потім кажу, знаєш, що ось це мені по настрою більше подобається. Тоді я записую свою фразу і він мене слухає. Думаю, тут важливо було почути один одного, хай навіть і онлайн.
Ірина Саннікова: А вам вдалося хоча б трохи попрацювати не дистанційно, а перебуваючи в одній студії, в одній точці світу?
Данило Галико: Ні, не вдалося. Так би ми за тиждень зробили пісню.
Ірина Саннікова: Чи був у вас якийсь референс, на кого ви орієнтуєтеся, якщо говорити про українських виконавців або закордонних? На кого орієнтувалися?
Данило Галико: Я ні на кого не орієнтувався. Для мене існує два способи написання музики і пісень. Перший, це коли ти щось почув, тобі сподобалося і ти думаєш, що ось тут я зроблю такий самий хід, як в цій пісні. А другий спосіб, це коли ти слухаєш, тобі все подобається, однак потім ти все це відкладаєш в сторону і намагаєшся зробити щось своє. В будь-якому випадку, цей вплив десь відчується, але ти не робиш це прямо. То я завжди обираю цей другий спосіб. Можливо у цій пісні є чийсь вплив, але кого саме я сказати не можу.
Маргарита Кулічова: У нас тут не було жодного референсу, бо пісня від початку звучала зовсім інакше інструментально. Але в якийсь момент я зрозуміла, що у нас є виклик, оскільки ми вирішили співати в унісон і є такий вже соціально-сформований концепт, що якщо чоловічий і жіночий голос звучать разом, жіночий завжди звучатиме як бек-вокал. І це був дуже цікавий концепт, з яким технічно треба було поборотися, і який дуже важко вирішити в рамках однієї пісні. Мені, як науковцю, було цікаво дослідити цей шматочок нашої співпраці в форматі цієї пісні.
Ірина Саннікова: В мене склалося враження, що ви задоволені цією спільною роботою, так? Чи можна очікувати наступну колаборацію?
Данило Галико: Сподіваюся, що так. Ми вже її розпочали. Можливо, через рік буде.
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Ірина Саннікова: Даниле, щойно закінчив лунати у нашому ефірі твій попередній фіт із Гапочкою. Якщо, скажімо, порівнювати процес роботи над однією колаборацією та іншою, що писалося швидше, можливо, легше, розкажи про те, як тобі працювалося із Гапочкою?
Данило Галико: З Гапочкою працювалося швидше, це тому, що вона у Києві знаходиться. Ми з нею зустрічалися особисто, сиділи думали над якимись ходами в аранжуванні. І потім так само разом зібралися на студії, щоб записати вокал, якісь інструменти. І це буквально за декілька годин відбувся сам запис. А загалом, схема була досить схожа. Тобто Катя мені теж спочатку прислала трек під гітару.
Ірина Саннікова: Так що, співачки України можуть надсилати тобі роботи і мати надію на фіт з тобою?
Данило Галико: Можна спробувати таку схему, я якраз подумав про це.
Ірина Саннікова: А ти що нікому не пропонуєш фіти? Це принципова позиція твоя?
Данило Галико: Ні, мені здається, що це має йти від серця якийсь такий порив, що ти сидиш і ловиш себе на думці, що ось було б класно зробити фіт. Справа не в тому, що я з кимось не хотів би фіт робити. Мені здається, що має бути саме той час і саме те місце.
Ірина Саннікова: Якщо я не помиляюся, то саме в той час, коли ти працював над фітом із Гапочкою, ти залишився без роботи. Ти знайшов вже нову роботу?
Данило Галико: Якраз нещодавно знайшов. Я копірайтер, я придумую рекламу, пишу рекламні тексти. Останні три роки я працював з казахами, з казахським клієнтом, тому рекламу, яку я для них придумував, у нас ніде не побачиш. Вона крутилася на казахському телебаченні, хіба що десь в Інтернеті можна пошукати. Ми рекламували багато чого – і сайт з продажу автомобілів, і сайт з продажу нерухомості, і там в них є така платформа, схожа на OLX наш, тільки інакше називається. Ми придумували сценарії, якісь смішні діалоги, з гумором усе так зроблено.
Ірина Саннікова: Тобто в умовах локдауна ти був лише музикантом, як ти виживав?
Данило Галико: В мене були деякі заощадження, які я відкладав, щоб поїхати у відпустку. У відпустку я не поїхав, але за рахунок цих коштів я зміг якийсь час прожити. І ще я шукав підзаробіток на фрілансі, теж пов'язаний з рекламними текстами, для когось щось написати, деяким брендам придумував назву, займався неймінгом. І ще продавав свої малюнки. Але ці гроші з малюнків я повністю пустив на запис нових пісень. У мене такий принцип.
Ірина Саннікова: Маргарита, коли спілкувалася з нами, сказала про те, що одна картина твоя з нею постійно подорожує. Кому ти ще “постачаєш” картини?
Данило Галико: У мене був такий аукціон, розпродаж моїх малюнків, гроші з яких пішли на запис альбому «Fog Lavender». І Маргарита була однією з тих п’ятнадцяти людей, всього було п'ятнадцять малюнків, яка придбала один з малюнків. І таким чином інвестувала у запис альбому Blooms Corda.
Ірина Саннікова: Скажи, де можна купити твої картини?
Данило Галико: В Інстаграм всі малюнки, які викладаю, можна купити, написавши мені. Малюнки продаються не дуже сильно, як і музика. З малюнків і музики, на жаль, у нас важко мати кошти, щоб повноцінно жити і займатися лише творчістю.
Ірина Саннікова: Давай поговоримо про гурт Blooms Corda. Чим займається Blooms Corda і чи є ймовірність, що інді-музиканти, яким усе ж таки не солодко в Україні, після тридцяти ви станете зрілими і розбіжитеся?
Данило Галико: Я думаю, що нас тримає те, що нам байдуже чи станемо ми суперзірками. Ми просто любимо те, що ми робимо. І якщо повернутися до запитання чим зараз займається Blooms Corda, то ми якраз почали записувати нові пісні. В мене вже є бачення повноцінного альбому. Поки що мені дуже подобається, що виходить, ми почали трішки експериментувати зі звуком. І я думаю, що альбом відрізнятиметься по звучанню. Можливо, це пов’язано з карантином, бо був час посидіти, подумати, перебрати всі свої старі ідеї.
Ірина Саннікова: Сподіватимемося, Київ не повернеться у червону зону. Можливо, є сенс планувати вже концерти? Де можна вас почути?
Данило Галико: У нас є попередня домовленість на 30 травня в Києві. Однак, ми поки нікому нічого не кажемо, бо знову може бути якась нова хвиля чи новий локдаун. Колись від когось я чув таку фразу: «я навіть банани зелені не купую, бо не планую нічого так далеко наперед».
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
