Про візит Блінкена
Олексій Голобуцький: Зрозуміло, що це відбулось без сенсацій. Все одно будь-які серйозні розмови з Україною можна буде робити після зустрічі Байдена і Путіна. Блінкен приїхав як підтримка, щоб не склалося враження, що Байден з Путіним обговорює Україну за її спиною. Тому з психологічної точки зору цей візит був важливий. Блінкен достатнього чітко сказав, що хочуть американці від України. Це конкретні дії. Якщо Україна не буде виконувати ці побажання, то зрозуміло, що ніякого візиту Байдена в Україну на День незалежності та участі когось з високопосадовців у Кримській платформі не буде. Натомість буде та політика, якої американці традиційно притримуються у питаннях України: вони дають нам гроші, зброю і підтримують нас дипломатично. Але нічого більшого не буде. Тобто якщо ми просимо союзницького статусу, вони повинні розуміти, що можемо зробити навзаєм, що ми можемо запропонувати. Якщо ми можемо запропонувати тільки постійне прохання дати нам статус союзника, але не хочемо нічого змінити у своїй країні, то буде така ситуація, як з Трампом. У нас, дійсно, є підтримка Америки. Вона вважає Україну важливою у протистоянні з Росією. Якщо ми хочемо більшого, потрібно більше робити.
Той факт, що Блінкен неофіційно зустрічався з іншими політиками, зокрема мером Києва Кличком, говорить про те, що якщо Зеленський не буде виконувати їхні рекомендації, то вони дивляться на тих, хто, можливо, в майбутньому, якщо не замінить Зеленського, то принаймні може бути провідником американської м’якої сили в Україні.
Дмитро Литвин: Цей візит показав, що США підтримують не просто політичне керівництво України і її позицію, а підтримують українське суспільство загалом. Саме тоді, коли такі візити відбувається, це і демонструє, що він приїхав не просто до президента, а до українців. Саме тому був такий великий спектр зустрічей, зокрема з предстоятелем ПЦУ митрополитом Епіфанієм, з головою МЗС України Дмитром Кулебою тощо. З іншого боку, ці зустрічі свідчать про те, що американці дуже добре розуміють з ким мають справу. Наприклад, вони нормально зустрічалися з лідером "ОПЗЖ" серед тих фракцій, які були, або з мером Києва. Риторично, американці ніби застрягли в такі дуже старій ідеї: ми вам допомагаємо робити реформи, а це допомагає вам рухатися на Захід. Хоча якщо дивитися змістовно, то більшого руху на Захід не відбувається після того, як ми підписали Угоду про асоціацію. Оце ніби межа. Я думаю, що ідейно у Заходу немає такого розуміння, що Україна їм потрібна більше, ніж співпраця з Путіним.
Навіть якщо Байден приїде в Україну, він добре всіх знає, знає, хто чого вартий і хто за ким стоїть. Він може приїхати навіть на наше 30-ліття незалежності, і це буде нормально для президента США, якщо буде такий політичний успіх, що ми про це домовимось. Але все одно Україна для політичного істеблішменту Сполучених Штатів — це лише один з театрів великого протистояння з Росією або ще більшого протистояння між демократією та автократією. У них багато питань, і я б не сказав, що вони виділяють Україну як щось особливе. І в цьому велика проблема.
Якщо говорити про домашнє завдання для України, то це не стільки конкретні реформи, щось політичне, а більше світоглядна річ. Україна має бути більш зрозумілою Заходу. І не політичному керівництву цих країн, а самим людям. Люди у суспільстві мають розуміти, для чого Заходу Україна. От коли ми зможемо це зробити, ми будемо ближче.
Про саміт НАТО
В Альянсі було ухвалено рішення про проведення 14 червня засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів країн-членів Альянсу. Тобто цьогорічний саміт НАТО буде проведений без участі країн-партнерів, до яких належить і Україна.
Віце-прем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина повідомила, що відвідає Брюссель менше ніж за місяць до саміту. Вона заявила, що порядок денний саміту ще не сформований, тому, можливо, будуть і зміни у його програмі і Україну таки запросять.
Олексій Голобуцький: Звичайно, потрібно, щоб ми там були присутні. Потрібна будь-яка активна участь у натівських заходах і співпраця. За місяць може багато всього змінитися. Якщо Захід по-справжньому відчує небезпеку в Росії, а ми географічно знаходимось між Європою та Росією і є великою країною з великою кількістю населення, тобто до певної міри можемо грати роль буферної країни, то закриють очі на все: на територіальні проблеми, на боротьбу з корупцією тощо. Бо у перспективі широкомасштабної війни все це буде не серйозно. Будуть розглядатися інші критерії для того, щоб допомагати Україні. Нам треба рватися у будь-які двері на Заході, займатися дипломатичною роботою і виконувати всі побажання. І грати за правилами, які зрозумілі на Заході, це один із найголовніших кроків до того, щоб ми могли колись претендувати і на НАТО, і на ЄС.
Дмитро Литвин: Якщо згадати хвилю розширення НАТО, яка була після розпаду Радянського Союзу, то можна зробити висновок, що відбулася тоді, коли Росія не займалася погрозливою поведінкою по відношенню до Заходу і не була агресивною. Зараз агресивна поведінка є і, на мою думку, навіть якщо вона буде вкрай агресивною, це не призведе до того, що Захід стане ідеалістичничним і захоче допомогти України і її захистити. Дійсно, треба працювати на Заході з дипломатами, отримувати будь-яку допомогу Україні, але треба тверезо дивитися на свою країну. Скажімо, удар по Медведчуку, який влада нанесла, був для національної безпеки більш важливим, ніж все те, що ми робимо зараз у контактах із Заходом та Америкою, намагаючись відреагувати на концентрацію російських військ. Тому що якщо ми погоджуємося з тим, що Путін хоче захопити Україну і приєднати її до своєї сфери впливу, то він це може зробити, тільки якщо в нього будуть свої суб'єкти, інституції, системи, партії, сили, які можуть взяти Україну під контроль. Так, як це сталося в Криму, коли вони його захопили і "Партія регіонів" на другий день стала "Єдиною Росією". Якщо у нас в суспільстві не буде таких структур, які на другий день можуть стати "Єдиною Росією", то це ускладнить захоплення Україні набагато більше, ніж наш якийсь більш потужний рух до НАТО. Бо щоб НАТО якось виступло на нашу підтримку, треба, щоб був консенсус у всьому НАТО. І одного слова Америки не вистачить. Нам потрібно, щоб не було чогось такого системного, як Медведчук. Якщо ми це забезпечимо, це буде найголовнішою реформою, яку ми можемо зробити для нашої нацбезпеки.
На фото: Президент України Володимир Зеленський та держсекретар США Ентоні Блінкен, Reuters
