Про приводи для війни Росії з Україною
Щодо приводів для російського вторгнення, то, дійсно, Росія готує для себе специфічний плацдарм з різних приводів і вони, станом на зараз, достатньо успішні в цьому. Наприклад, 2-ге травня в Одесі. Знову піднімати тему про те, що в Україні живуть нащадки нацистів і загрожують усім, кому можна. І "під шумок" ввести певні військові провокації з боку Росії, ніби, на свій захист. Всі ці інструменти в арсеналі росіян є давно. Все, що можуть використати — використають. Тому, наше українське завдання — нарощувати обороноздатність та бути готовими до всього.
Про видачу російських паспортів мешканцям ОРДЛО
Євросоюз, посилаючись на відповідні заяви російських посадовців, занепокоєний, що Росія може використати видачу російських паспортів в ОРДЛО, як привід для розв'язання війни. Безумовно, паспортизація тягне за собою багато наслідків. Не варто забувати, що це — дійсно вимушений крок для багатьох людей, які залишилися в заручниках на тимчасово непідконтрольних територіях. Тобто, сказати, що Росія роздає всім бажаючим паспорти — також неправда. Навіть, умовно, люди які працюють в структурах житлово-комунального господарства і зараз перебувають під окупацією, вимушені подаватися на одержання цих паспортів. Це — теж своєрідний політичний російський тиск. Україні не можна розслаблятися, бо будь-які приводи можуть бути використані Росією проти нас.
Про ідею спростити оформлення українських паспортів в ОРДЛО
Ми отримали певну ідею, як Київ міг би конкурувати з Кремлем. Наприклад, спростити оформлення українських паспортів із позначкою про реєстрацію на тимчасово окупованих територіях. Про це сказав заступник голови фракції "Слуга Народу" Максим Ткаченко. Краще пізно, ніж ніколи. Треба показати, що ми чекаємо на людей, які перебувають під окупацією російських збройних сил. Такі ініціативи потрібні. Якщо я перебуваю в окупації під Донецьком, то я маю знати як мені зареєструвати з українським законодавством дитину; якщо у мене забрали паспорт чи я був вимушений його кудись здати — як його поновити; що на мене чекає, якщо Україна, нарешті, поверне контроль над цими територіями — ці питання хвилюють людей на непідконтрольних територіях. Тому, я вітаю якісь, бодай, зрушення в цьому напрямку. Бо коли Київ офіційно не транслює в цьому напрямку жодних ініціатив, то ми ще більше програємо.
Про прихильність європейського товариства до України, в контексті протистояння з Росією
Президент України взяв участь у відзначенні річниці дня Конституції Речі Посполитої. Таким чином, Володимир Зеленський отримав нагоду поспілкуватися з президентами Польщі, Литви, Латвії та Естонії. Фактично, відбулися перший візит президента та участь у саміті глав кількох європейських держав, якщо не враховувати нещодавну робочу поїздку до Франції. Для наших західних партнерів, довгий час не було зрозумілим, "за чиїх" пан Зеленський; яку позицію він підтримує в протистоянні з Росією. Росія — ворог: так чи ні? Разом із нами будеш протистояти Росії: так чи ні? Західні партнери цікавляться: хто очолює Офіс Президента, яка політична роль структури органів української влади — через оцю всю невизначеність, здається, у наших найближчих сусідів і тих, хто в сім'ї Європейського Союзу, хто блоком найактивніше протистоять Росії, їм важливо нарешті зрозуміти, на якій позиції стоїть чинний український президент. Тому, такі ініціативи я вітаю, хоча би тому, щоб ми чітко могли сказати: ось тут ми протидіємо Росії; що це — загроза і що треба діяти спільно.
Про членство України в НАТО, внаслідок напруження між Європою і Росією
Щодо членства України в НАТО, я завжди казав, що питання треба ставити не так, мовляв, Україна — бідна, нещасна, захистіть нас. Питання завжди стоїть в тому, що це — колективна безпека. І слово "колективна" натякає на те, що Україна могла би бути спроможною в цій структурі когось захистити, якщо дуже спрощено. Тобто, це — колективний внесок, а не просто бажання, щоб нас захищали. Це — і про нашу готовність допомогти, в разі потреби. А гратися, виключно на тому, що ми — ображені, на нас напали (хоча, це — правда) довгостроково не можна. Треба показати, що ми — надійні партнери, що не підведемо. Що, окрім того, що ми — постраждалі, потерпілі і просимо підтримки, зі свого боку, водночас, готові допомагати тим, що в наших силах. Цього Україна зараз тільки навчається.
Про російське "побєдобєсіє" — як спосіб вшанування пам'яті трагічних сторінок історії
Початок травня — звичний час для так званого "побєдобєсіє", коли Росія "озброюється" у георгіївські стрічки і на весь світ волає про свою унікальну роль в перемозі нацизму. Чим довше історична подія підтягується, тим більше виголошується лише спогад і залишається більше місця для ідеологічних маніпуляцій. Варто впроваджувати наш наратив, який би і примирював, і згладжував гострі кути і суттєво відрізнявся від російського "побєдобєсія". Бо їхня основна максима "Можем повторить!" — це не те, чим можна пишатися, якщо мова йде про війну. Тому, в Україні краще "Ніколи знову!". І дійсно вкладати сенс, який би об'єднав українську націю.
У стінах Верховної Ради депутати від фракції "ОПЗЖ" вийшли на трибуни з портретами радянських героїв, частину з яких українські історики звинувачують у, фактично, знищенні українців. Чому в Україні дозволяють такі дії і чи мала би влада з правоохоронцями зупиняти їх?
Я поважаю "ОПЗЖ" за те, що вони відверто, прямо, чесно транслюють ці смисли. Не приховано і завуальовано, а прямим текстом. Я поважаю навіть суворих політичних опонентів, погляди яких я не поділяю, коли вони відверто, чітко і конкретно висловлюються. Друге питання: яка стаття, в який спосіб і де українська практика правозастосування притягнення до відповідальності за відповідними статтями? "ОПЗЖ" не те що провокують, вони діють, чекають на реакцію, а реакції немає. Я не юрист, але, дійсно: за якою статтею, де право застосування, де рішення суддів, про те, що так не можна? Цього всього в Україні бракує і виникає питання: коли ж нарешті?
Народний депутат від фракції "Слуга Народу" Артем Дмитрук взяв участь у фільмі проросійського пропагандистського каналу Шарий.net про події 2-го травня 2014 року в Одесі. Російські медіа трактують це як "новітній аналог перемоги Росії над нацизмом у Другій Світовій війні". Чи свідчить така дія нардепу про те, що це — позиція усієї партії або ж це — початок гри за виборця?
Нагадаємо, що 2-го травня 2014 року була спроба повстання, так званої, "руської весни", яка прибічникам Кремля не вдалася. І партійна дисципліна, й ідеологія у партії — це все складники однієї картини невизначеності, де абсолютно не зрозуміло що за чим відбувається. А 2-ге травня — своєрідна провокація, яка, безумовно, буде використовуватися російською пропагандою ще не один рік. Чим більше росіяни отримують в Україні приводів для просування своїх наративів, тим нам гірше. Тому цьому треба протидіяти. А як карати своїх партійців — це вже питання до партії. А стосовно гри за виборця, то вона триває завжди. Наближення дострокових виборів посилює подібні процеси. І ті, хто намагаються знайти свою нішу на електоральному ринку, вони діють правильно, з точки зору маркетингу, менеджменту.
Фото: Максим Яковлєв, Українське радіо
