Чи дійсно почастішали випадки зникнення дітей
Психологиня Юлія Каргіна вважає, що діти завжди губилися, їх викрадали, а зараз у часи інтернету просто більше висвітлюються ці ситуації. "Добре, що про це більше говорять, бо, коли нічого не знаєш, ніби нічого не трапляється. Якщо говорити про дворічну дитину, тут питання до батьків, бо дитина мала бути під наглядом. Ми повинні пам’ятати, що дитина до трьох років має мимовільну пам’ять, і за дві хвилини її може переключити щось інше: пролетів метелик, і він пішов в інший бік. Батькам здається, що дитина говорить і вже доросла, але маленька дитина не може орієнтуватися в просторі. Знайти себе в якомусь місці така дитина не зможе".
Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко говорить, що є незначні зміни статистики зникнення дітей: "Дійсно, дещо збільшується кількість дітей, які зникають у рік. А, водночас, це може говорити про відповідальність батьків, тому що батьки оперативно звертаються в поліцію, і правоохоронці розшукують дітей. Але, насамперед, це говорить про збільшену увагу суспільства до наступних поколіь, що ми більше гуманізуємося і менше сприймаємо насилля. Ми гостріше це сприймаємо, ніж 20 років тому".
Богдан Петренко підтримує психологиню Юлію Каргіну в думці, що тут важливу роль відіграють соцмережі: "Я бачу перепости, коли говорять про розшук дітей, які зникли рік тому. І я знаю, що цю дитину вже знайшли, але люди не відслідковують інформацію. Давайте перевіряти новини, бо створення паніки в суспільстві дуже негативно на нього впливає".
Що мають пам'ятати батьки, аби не зникали діти
Щодо маленьких дітей, каже психологиня Юлія Каргіна, то вони мають бути в полі зору, але гіперконтроль теж шкодить. "Якщо ми говоримо про відносини: дитина трошки відійшла, але не треба контролювати словами. Коли дитина у дворічному віці, батькам треба вчитися терпіння. Дитина хоче бути незалежною, у неї активно формується особистість. Їй хочеться все робити самій. Треба трошки давати їй це робити, але знаходитися поряд, щоб з нею нічого не трапилося".
Більш старших дітей треба застерігати від знайомства з дорослими людьми, від поїздок з ними. Дорослих, каже заступник директора Інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко, теж треба навчати: "Наприклад, коли дорослий потребує допомоги на вулиці, щоб він звертався виключно до дорослих, а не до дітей. І це правильно, щоб не створювати певних прецедентів".
Є випадки, коли ми перегинаємо палку, каже експерт, і обмежуємо дитину в прийнятті рішень. "Це може бути приводом до того, що дитина не відчуває комфорту в сім’ї, і вона може втекти з дому саме через гіперопіку батьків. Дитина може ставати жертвою булінгу, тому що вона не може приймати рішень. Ми повинні захищати дитину, але не створювати для неї "мильну бульбашку", де вона себе добре почуває, а, виходячи, почуватиметься незахищеною".
Також, певен Богдан Петренко, перенасичення інформації про небезпеку, призводить до того, що ми перестаємо довіряти оточенню: "Будь-які дії мають зворотні результати, треба дотримуватися "золотої середини" у вихованні дитини".
Наостанок експерт розповів про користь та шкоду гаджетів, які зараз використовують батьки, щоб слідкувати за місцеперебуванням дитини: "Їх треба вдало використовувати, але ми маємо розуміти, що будь-які технічні засоби не врятують дитину, у якої немає попередньої підготовки. Є крайні випадки, що злочинці будуть розуміти, що є jps-трекери чи камера. Якщо ми говоримо про підлітків, то гаджети треба теж обмежувати, бо чим доросліша дитина, тим більше їй треба приватного часу".
Оперативник тримає на руках щойно знайденого Богдана Уніченка, Фото: НПУ
